Аналіз петиції про звуження прав освітян: пасивність педагогів, профспілкове лідерство і непереконлива підтримка

Автор: Сергій Борисенко, голова Харківської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України

Петиція щодо звуження прав освітян мала стати сигналом для влади про небажання педагогічної спільноти погоджуватися на збільшення навантаження, зміну системи оплати праці та можливі масові скорочення. Але ситуація, що склалася навколо неї, показала значно глибшу проблему: активність освітян залишається критично низькою, а весь спротив фактично тримається на профспілці, тоді як масової підтримки з боку вчителів немає.

---

1. Критично важливий момент — і лише половина голосів

Петиція була опублікована саме тоді, коли питання стояло найбільш гостро — між першим та другим читанням Державного бюджету на 2026 рік, коли вирішувалося:

чи буде збільшене педагогічне навантаження до 22 годин,

чи з’являться 14 додаткових годин «іншої роботи»,

якою буде система оплати праці,

яким стане обсяг освітньої субвенції,

чи почнуться масові звільнення та оптимізація мережі.

Здавалося б, це той момент, коли освітянська спільнота має продемонструвати максимальну згуртованість.

Натомість петиція набрала лише трохи більше половини необхідних голосів.

Це найяскравіший індикатор реального рівня участі вчителів у захисті своїх прав — навіть тоді, коли наслідки рішень безпосередньо стосуються кожного.

---

2. Профспілка веде спротив фактично одноосібно

Усі ключові дії проти непопулярних рішень:

комунікація з депутатами й урядом,

участь у засіданнях,

публічні попередження,

формування правової позиції,

інформаційні кампанії,

ініціювали обласні та центральні структури профспілки, тоді як масової мобілізації педагогів не відбулося.

Вчителі в кращому випадку долучалися точково, а часто — лише спостерігали.

---

3. Чому освітяни практично не включилися в боротьбу?

1. Перевантаження та емоційне вигорання

Вчителі часто фізично не мають ресурсу реагувати на законодавчі ініціативи.

2. Страх відкритої позиції

Особливо в малих громадах, де будь-яка активність може вплинути на ставку чи продовження контракту.

3. Втрата віри в ефективність інструментів

Багатьом здається, що «петиція нічого не змінить» — і тому вони не долучаються.

4. Відсутність самоорганізації

У сфері освіти майже немає незалежних горизонтальних рухів.

Результат — профспілка замінює собою громадянську активність десятків тисяч.

---

4. Наслідки такої поведінки для освіти

Влада бачить, що спротив не масовий — і сприймає його як вузькоорганізований.

Рішення ухвалюються легше, бо педагоги демонструють слабку мобілізацію.

Профспілка виснажується, намагаючись робити роботу за всю систему.

У вчителів формується відчуття, що «все одно нічого не змінити».

Реформи, які викликають спротив, проходять швидше й жорсткіше.

---

5. Висновок

Ситуація з петицією стала маркером не лише проблем у законодавстві, а й слабкості внутрішньої солідарності освітян. Коли петиція, що безпосередньо стосується умов праці пів мільйона педагогів, у найкритичніший момент набирає лише половину необхідних голосів — це означає, що:

реформа освіти рухатиметься без урахування позиції педагогів;

влада не бачить масового спротиву;

профспілка змушена витягувати на собі всю боротьбу за права працівників.

Без підвищення активності самих вчителів ситуація не зміниться — рішення будуть ухвалюватися без них і для них, але не з їх участю.