Посада директора не змінює людину, вона просто вмикає збільшувальне скло

Автор: Ірина Гондюл, викладачка в Українському центрі, Чорногорія

Кожен директор школи працює так, як йому … добре.

Тому що посада не змінює людину, вона просто вмикає збільшувальне скло.

Усе, що в людині було – стає помітнішим. Стиль мислення, ставлення до інших, спосіб ухвалення рішень – усе це під керівною лупою видно ще чіткіше.

Можна сказати, що стиль керівництва – це продовження особистості. А тому і виникають різні категорії директорів – не з підручників, а з життя.

Є директори-контролери – усе за папірчиком, за графіком, за інструкцією.

Є директори-виконавці – стабільні, акуратні, але й без ініціатив.

Є директори-натхненники – з ідеями, які іноді ламають шаблони, а іноді – плани.

Є директори-«пожежники» – постійно щось «гасять», але рідко будують.

Є директори-миротворці – намагаються догодити всім і тримати баланс.

Є директори-невидимки – зникають, коли найпотрібніші.

Є директори-експериментатори, директори-директиви, … і список можна продовжити.

І, на жаль, є ще одна категорія – директори-свавільники. Ті, хто не визнає жодних меж і керується тільки власними правилами. Сама таких не зустрічала – але в особисті прилітає стільки історій, що мороз по шкірі, після чого хочеться обійняти і сказати: «Це ненормально. І не має бути нормою».

Звісно, у кожному директорові може бути змішано багато категорій – як спецій у страві. Але смак задає той інгредієнт, якого поклали найбільше.

Пощастить тим учителям, чиї директори вміють підтримати – незалежно від своєї «категорії».

І не пощастить тим, для кого керівник – це ще одна перешкода, а не опора.

Але, звичайно, краще не гадати – пощастить чи ні.

У школах мають бути такі керівники, з якими не доводиться педагогам виживати. А можна просто працювати – професійно, без страху й виснаження.