Проведення конкурсів на посади директорів шкіл – тест на інстутуційну і демократичну зрілість громад

Автор: Олег Фасоля, експерт шведсько-українського проєкту «Підтримка децентралізації в Україні» SKL International

У 2026 року збігають терміни 6-тирічних контрактів з директорами, яких перевели на останні з безстрокових трудових угод на строкові у рамках виконання перехідних положень Закону України “Про повну загальну середню освіту”. У той час, у 2020 році, здавалося, що нарешті вдалося змінити систему пожиттєвого обіймання посад, але війна внесла свої корективи і законодавець дозволив на період війського стану тимчасово не проводити конкурси  і продовжувати терміни діючих контрактів або укладати на цей період нові контракти без них. Ключове у цьому рішенні ДОЗВОЛИВ, а НЕ ЗОБОВ'ЯЗАВ. Насправді такий дозвіл мав би бути, але скористатися ним мали б в окремих випадках або в окремих територіях, хоча скористатися ним намагаються чи не переважна більшість громад. Деякі з них майже зразу, не чекаючи термінів  закінчення конкрактів, уклали додаткові угоди до діючих, автоматично продовживши їх на невизначений період.

Хто ж зацікавлений у такому безконкурсному продовженні трудових відносин? Насправді як одна, так і друга сторона.

Ті засновники, які живуть в постійному очікуванні оголошення виборчого процесу і бояться можливих змін, покладають надії на перевірені кадри електоральні надії та сподівання. Але це марний процес, бо заходячи до виборчої кабінки кожен залишається сам на сам з бюлетнем та власним вибором, забуваючи чи навіть недумаючи про ті обіцянки, які він давав своєму керівникові. Окремі ж засновники хочуть зберегти ту систему, яка існувала роками і не можуть збагнути як вони мають укласти контракт, можливо, не з тією людиною, на яку вони вказали перстом. Саме це і прозводить до  перетворення конкурсів (там де вони відбувалися) на бутафорію, коли ніби і конкурс є, але кандидат вже відомий до його проведенння. Такі собі “ігри в демократію”. Деякі із засновників і збагнути не можуть, що проведення справжнього конкурсу на посаду керівників закладів освіти може кардинально змінити ситуацію в освітній сфері громади, навіть якщо перемогу здобудуть ті, хто обіймав цю посаду і до цього.

Окремі директори із великим періодом перебування на посадах також чинять супротив цьому процесу, шукаючи можливість переконати засновника продовжити контракти без проведення конкурсів, що дозволяє чинна нормативна база, бо не уявляють себе без цієї посади або на іншому робочому місці. Часто такі мастисті керівники бояться конкуренції і не впевнені у своїй перемозі у чесно проведеному конкурсі. Відомі непоодинокі випадки, коли і конкурс проводиться, і його потенційні учасники з колективу є, але доконкурсний період організований так, що насправді конкурс відбувається без конкурсу.

Останнім часом за непроведення конкурсів почали виступати колись демократичні освітянські громадські організації, мотивуючи тим, що робота теперішніх керівників в умовах воєнного стану – це найкращий конкурс, який діючі керівники уже пройшли, бо організувати роботу укриттів, пунктів незламності є викликом з якими справитися можуть лише вони. Я низько схиляю голову перед натхненною і самовідданою роботою теперішніх директорів у цьому напрямі, бо насправді вона важлива, потрібна і життєво необхідна. Але робота директора - це передусім організація результативного, ефективного та сучасного освітнього процесу. А керівникам таких громадських організацій уже й самим варто задуматися на проведенням конкурсним виборчим процесом у самих організаціях, бо вони “захололи” у 90-х роках, коли справді відіграли вагому роль у просування освітніх змін та захисті інтересів освітян. Сьогодні ж вони перетворилися на такі собі “закриті клуби за інтересами керівника”.

Що ж насправді дає проведення конкурсу на посаду керівника? Це перш за все створення умов, коли на ніби успішну ззовні ситуацію можна подивитися новим “поглядом чи новими очима”. Бо тривале і навіть успішне обіймання посади притуплює погляд на проблеми, які з’являться щодень. Тому “новий погляд чи нові очі” можуть дозволити побачити ті негативні процеси, які зароджуються в закладі і можуть “вистрелити” у близькій чи трохи віддаленій перспективі. Нові люди, які можуть прийти до керівництва закладу освіти – це завжди нові ідеї, нові підходи, нові стратегії та у кінцевому результаті – нові досягнення. Перебування у різних областях та різних громадах дає мені на основі спостережень робити висновки: там, де в результаті справжніх, не бутафорських конкурсів, на посади директорів прийшли нові люди – заклади показують реальні якісні зміни. Тому не варто боятися конкурсів ні тим, хто їх оголошує і проводить, ні тим, хто у них має брати участь.

Зараз почали розкручувати ще один міф про те, що скоро взагалі ніхто не захоче йти на посаду директора, то про які конкурси може бути мова. Не бійтеся, оголосіть, дотримайтеся усіх вимог до його організації та проведення і тоді робитимете висновки. Святе місце пустим не буває! А якщо ніхто не прийде на конкурс, то скористайтеся правом призначити виконувача обов’язків на того кого вважаєте за потрібним. Тим правом, яким досить успішно користуєтеся сьогодні.

Забігаючи наперед коментарів хейтерів, які однозначно будуть, хочу зразу ж зауважити, що абсолютно проти будь-яких проявів ейджизму. Не вік, чи старший і навіть пенсійний, чи юний має стояти в основі проведення конкурсу, а майбутній результат, якого прагнуть усі: і засновник, і педагоги, і учні, і громада. Усі ми, в тому числі і я, не молодшаємо, а старіємо. Тому з повагою і шаною маємо ставитися до колег, які зробили багато корисного та прогресивного у свій час. Але разом з тим маємо дбати про шлях молодих, хто змінить нас. Насправді не лише розмір заробітної плати стримує молодь йти в освітню галузь. Дуже часто це є застарілі порядки, норми та стереотипи, які нав’язуються їм у колективах, куди вони приходять. Згадайте себе, коли були молодими. Перенесіть свої дії на себе у час, коли ви були такими.

Звісно воєнні дії та військовий стан внесли надзвичайно глибокі зміни в діяльність не тільки закладів освіти, а й у життя усієї України. Але для переважної більшості територіальних громад – це не підстава і привід скасовувати проведення чергових конкурсів на посади керівників закладів освіти. І тішить те, що такі громади, які проводили і планують проводити конкурсні відбори є. Вони шукають шляхи для змін та вдосконалення попри все.

У формуванні думки засновника і думки діючих керівників освітніх закладів про необхідність проведення прозорих конкурсних відборів сьогодні належить місцевим органам управління освітою. Саме результативність такого впливу на формування думки свідчить про те наскільки впливовим, дієвим та сучасним є освітянський менеджмент громади. А проведення таких конкурсів сьогодні є тестом на інституційну та демократичну зрілість громад, тестом на те  чи стали вони сучасними органами місцевого самоврядування чи продовжують залишатися “старими сільрадами”, лише змінивши вивіски на приміщеннях.