Освітня брехня , як нова реалія нашого життя. Або.., як деякі ліцеї почали вважати себе університетами

Автор: Ігор Лікарчук, доктор педагогічних наук, професор

Освітня брехня , як нова реалія нашого життя. Або.., як деякі ліцеї почали вважати себе університетами. 

На мене дуже образилися представники одного ліцею, яким я прилюдно сказав: "Перестаньте брехати батькам учнів. Не ганьбіть ідею профільної освіти ". 

Сказати подібне мене спонукала натхненна і емоційна розповідь заступниці директора ліцею: як вони, намагаючись залучити дітей до  свого закладу, обіцяють батькам, що після його закінчення діти будуть навчатися в  університетському бакалавраті не чотири роки, а три. 

Таке вони, начебто, почули від високих освітніх чиновників.

Що тут скажеш? Якби все те, що казали і кажуть наші освітні, і не лише освітні, чиновники, у багатьох із яких, народною мовою – «язик без кісток», збулося, то під дверима кожного українського університету чи ліцею давно б стояли черги прочан із всіх країн світу, бажаючих запозичити наш досвід. Але таких черг немає. Навпаки – наші самозвані «агенти змін» ганяють світами, намагаючись запозичити досвід інших країн та перенести сюди. 

Не розуміючи просту істину: навіть найкращу африканську пальму механічно пересадити в український ґрунт не можна. Можна лише балакати про те. То й балакають, запудрюючи мізки тим, у кого рівень критичного мислення на надто низькому  рівні.

От саме з цієї серії й розповіді про те, що навчання у майбутньому академічному ліцеї автоматично скоротить час навчання в університетському бакалавраті.

Коли я чую, що керманичі якогось ліцею обіцяють скорочення університетського бакалаврату на один рік, у мене виникає дуже стійке історичне відчуття, що це вже було.

У пізньорадянські часи існувала ціла система "пільг", "зарахувань", "перезарахувань", "скорочених термінів", "переваг для окремих категорій" для вступників до закладів вищої освіти.  Часто вони існували більше в обіцянках і чутках, ніж у реальному нормативному полі.

Головне було створити відчуття: "Тут вам буде легше. Тут вам дадуть більше. Тут ви проскочите швидше". Така система працювала не через зміст, а через ілюзію переваги.

І ось тепер  – майже те саме. Ліцей продає батькам мрію: "Після нас – на рік менше бакалаврату".

Але не кажучи при цьому, що: 

- чинне освітнє законодавство на сьогодні не змінене; 

- стандарти вищої освіти не переглянуті;

- 240 кредитів ЄКТС, які необхідно виконати, навчаючись на бакалавраті,  ніхто не переглядав;

- вимоги до перебування української вищої освіти в європейському освітньому просторі ніхто не скасовував.

Однак,  окремі ліцеї(!) все це вже збираються робити, забувши гарну українську приказку:  "Дай Боже, нашому теляті вовка з’їсти". 

Дарма, що  ні Верховна Рада України, ні Міністерство освіти і науки України, ні Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти  такого права ліцеям не надавали. Іншими словами -  їм не давали права вважати себе університетами. 

Тобто, подібні обіцянки на сьогодні – відверта брехня, яка не має під собою жодного підгрунття.

То що це?

У будь-якому випадку на сьогодні – це не стратегія розвитку профільної школи. Це маркетинговий прийом. Типу тих, якими повняться Тік-Ток, стрічка Reels, автоматичні розсилки маркетингових агенцій на електронні адреси та телефонні номери споживачів…

Але , якщо всі вони мають одну мету, – видурити у лохів гроші, пропонуючи товар сумнівної якості, то із ліцеями, котрі займаються подібним маркетингом – усе набагато складніше.  І небезпечніше.

Бо таким чином ліцей  нормалізує неправду; принижує планку професійної етики;  формує у батьків споживацьке очікування «швидше й дешевше»;  опускає зовсім низько рівень довіри до закладу освіти.

Але є ще глибший рівень проблеми. Якщо ліцей змушений вигадувати неіснуючі переваги, значить, у нього немає переконливих аргументів про справжню цінність профільної освіти.

Адже профільність  – це інший рівень академічної глибини; свідомий вибір освітньої траєкторії; професійне самовизначення і багато чого іншого. 

Але якщо замість цього продається «мінус один рік», то профільна школа перетворюється на торгову пропозицію. Коли школа починає обіцяти те, чого не може гарантувати, вона вступає на дуже слизький шлях. Вона втрачає довіру. 

На жаль, подібна риторика стає нормою і, як не дивно, не викликає спротиву професійної спільноти. Це означає лише одне: ми починаємо вважати освітню брехню допустимою. Але це вже не освіта. Це базар, торговище, де меншість намагається обдурити більшість. 

Профільна школа може   бути сильною. Вона повинна  бути потрібною. Вона може давати глибину, зрілість, професійне самовизначення.

Але вона не має права торгувати повітрям і брехнею. 

Бо якщо школа починає брехати задля набору учнів, вона перестає бути школою і стає поганою рекламною конструкцією. І тоді питання вже не про «мінус один рік». Питання – скільки років нам знадобиться, щоб повернути довіру до формальної освіти. Якої уже немає. 

Шановні колеги педагоги і керівники закладів освіти. Не брешіть батькам і суспільству. Цим ви губите не лише ідею профільної школи, а освіти взагалі. Образно кажучи, власноруч губите своє майбутнє. І створюєте ліцей із... брехливою освітньою траєкторією.