Як допомогти учню адаптуватися у новій школі? Поради вчителям

За останні роки в українських школах з’явилося багато нових учнів – дітей, які вимушено змінили місто, школу, іноді й країну. Хтось тікав від обстрілів, хтось втрачав дім чи друзів, а хтось просто опинився в новому середовищі без знайомих облич. І навіть якщо зовні дитина виглядає спокійною – адаптація до класу може бути для неї непростим досвідом.

Саме вчитель – той, хто першим зустрічає новачка. Від тону, уважності та рішень педагога часто залежить, чи зможе дитина відчути себе прийнятою. Адаптація – це не лише про навчання. Це про безпеку, довіру і поступове включення у спільноту.

Психологиня ГО “Центр психологічної допомоги “Конфіденс” Яніна Шабанова та директорка ліцею ім. Михайла Гаврилка при ЛНУ ім. Івана Франка Оксана Клепуц розповіли медіа “НУШ”, як вчителю підтримати новачка так, щоб цей досвід став не ще одним викликом, а початком нового етапу – у місці, де тебе бачать і чують.

Початок адаптації

Поява нового учня в класі – це не просто нове ім’я в журналі. Часто за ним – інший досвід, інша реальність, а подекуди – чужий біль.

“Вчителю важливо заздалегідь підготувати як себе, так і колектив”, – наголошує психологиня ГО “Центр психологічної допомоги “Конфіденс” Яніна Шабанова.

Збір базової інформації – звідки дитина приїхала, як навчалася раніше, чи є в неї особливі освітні потреби або досвід травми – допоможе уникнути багатьох помилок ще до знайомства. Це особливо важливо зараз, в умовах повномасштабної війни в Україні, коли тисячі родин змушені покидати рідні домівки, тисячі дітей переживають втрати, еміграцію, зміну оточення і звичного способу життя.

Тому збір інформації з боку вчителя або класного керівника – це не про цікавість, а про безпеку й турботу: щоб не спитати зайвого, не зранити дитину випадковим словом, не поставити у глухий кут ще “на порозі”.

Водночас важливо підготувати й сам клас. Просто і щиро пояснити: з нами буде новий учень, і він, ймовірно, почуватиметься тривожно чи розгублено. Важливо підтримати, бути уважними, дати йому простір і час. Поговорити з дітьми про доброзичливість, про допомогу тим, хто поруч і кому зараз важче, – це вже закладе початок колективної адаптації.

У перший день вчитель стає точкою опори, наголошує Яніна Шабанова. Саме він має зустріти дитину особисто, провести школою, допомогти зорієнтуватися в новому просторі, де все ще чуже.

“Доцільно вибрати учню “друга-напарника” з класу (бажано комунікативного та привітного), який буде поруч, допоможе зрозуміти правила, розпорядок, познайомить із однокласниками”, – радить психологиня.

Крім того, на першому ж уроці дитина не має потрапити у вир стресу. Краще дати посильне завдання, не перевантажувати, але обов’язково підтримати й похвалити за зусилля – навіть якщо результат ще далекий від ідеалу.

Після занять варто знайти кілька хвилин, аби запитати: як пройшов день, що сподобалось, що було складно. Це прості кроки, які формують найголовніше – відчуття, що поруч є хтось, кому ти небайдужий.

“Важливо створити відчуття, що дитина не одна, що її присутність важлива і її підтримують”, – наголошує Яніна Шабанова.

Розмова тет-а-тет: чому вона важлива

Після перших знайомств і організаційних моментів психологиня радить вчителю (особливо, якщо це класний керівник) знайти час для особистої розмови з новеньким учнем. Без поспіху, без свідків, у спокійній обстановці, де дитина зможе хоча б на кілька хвилин розслабитись.

“З новеньким учнем обов’язково варто поговорити особисто. Це допоможе йому швидше адаптуватися, зрозуміти, що його приймають і підтримують”, – пояснює Яніна Шабанова. Така розмова важлива не лише для самої дитини, а й для вчителя – вона дозволяє краще зрозуміти, з чим саме прийшов цей учень, що його тривожить, що цікавить, які теми варто обережно оминати, а на чому можна будувати контакт.

Говорити краще спокійно, неформально, з м’якою інтонацією – не як на уроці, а як з людиною, яку щиро хочеш підтримати. Можна почати з простих запитань: як йому чи їй у новій школі, що вже сподобалося, чи все зрозуміло. Якщо дитина відкривається, доречно поцікавитися попередньою школою, улюбленими предметами, друзями або хобі. Але важливо слухати по-справжньому – без перебивань, без поспіху, з готовністю прийняти навіть мовчання, якщо воно з’являється.

“Розмову краще проводити в спокійній обстановці, коли нікого немає поруч. Важливо, щоб учень не відчував тиску”, – підкреслює Шабанова і додає: якщо дитина щось не хоче розповідати – не варто наполягати. Іноді сам факт, що хтось був поруч і дав можливість виговоритися або просто помовчати, вже знижує рівень тривожності.

За словами психологині, після такої розмови учень зазвичай почувається трохи спокійніше. З’являється відчуття, що в новому середовищі є точка опори – хтось, хто не просто викладає предмет, а здатен почути, помітити, зрозуміти. Для вчителя ж це можливість побачити індивідуальність дитини, що згодом допоможе краще підтримати її в процесі адаптації.

Як клас може підтримати нового учня

Важливо розуміти, що підтримка – це не інструкція, яку можна видати класу на 10 хвилин і поставити галочку. Це про атмосферу, про тон, про те, як учитель говорить, і як діти його чують.

“Щоб залучити клас до підтримки нового учня без формальності й примусу, важливо діяти м’яко, природно і з розумінням дитячої психології”, – пояснює психологиня Яніна Шабанова. Формулювання “треба бути хорошими” – не працює. Діти тонко відчувають фальш і опір, якщо їх змушують до чогось, тому вчителю варто почати з простого: пояснити, що новій людині завжди непросто, і кожен може допомогти в дрібницях – сказати “привіт”, показати роздягальню, підказати, де знайти кабінет історії. Це вже багато.

Добре працює також механізм вибору, а не призначення.

“Можна запитати в класі: “Хто готовий допомогти новенькому перший день – показати школу, бути поруч на перерві?” – радить Яніна Шабанова. Зазвичай знаходяться кілька охочих, і тоді це виглядає не як обов’язок, а як добра воля. Така допомога має іншу вагу – щиру, не натягнуту.

Ще один спосіб – коли не словом, а ділом. Спільні завдання у парах або групах допомагають краще, ніж знайомства “по черзі”. Якщо новачка об’єднати з доброзичливими учнями у простій практичній діяльності, це відкриє йому двері у новий колектив органічно, без тиску.

Іноді варто звернути дітей до їхнього власного досвіду, радить фахівчиня: “Пригадайте, як вам було, коли ви самі вперше прийшли в нову школу чи гурток”. Це викликає емпатію і бажання підтримати не тому, що треба, а тому, що діти починають згадувати колись знайомі відчуття.

У молодших класах ефективними можуть бути ігри на знайомство, спільні творчі завдання, де діти розповідають щось про себе. У цьому віці діалог часто починається саме через гру, і таким чином зростає довіра одне до одного в колективі.

А ще, зазначає психологиня, дуже важливо фіксувати і підкріплювати добрі жести. Якщо учень сам підходить до новачка, підтримує – варто відзначити це без гучних похвал, але щиро: “Бачу, ти допоміг – дякую, це зараз справді важливо”.

“Не варто змушувати весь клас одразу “дружити”. Достатньо кількох учнів, які щиро підтримають – інші поступово підтягнуться, коли побачать приклад”, – підсумовує Яніна Шабанова.

Різні обставини – один принцип

Якщо учень змінив школу в межах міста, адаптація, зазвичай, відбувається швидше, і він, ймовірно, орієнтується в навчальній програмі та міському (або сільському) середовищі. У таких випадках варто більше зосередитись на тому, щоб допомогти дитині відчути себе частиною класу, а не “новеньким” назавжди.

Інша ситуація – коли дитина приїхала з іншого міста, особливо внаслідок вимушеного переїзду. Тут адаптація пов’язана не лише зі зміною школи, а й з можливою втратою дому, друзів або й когось із близьких членів родини, звичного життя.

“Варто бути більш делікатним, не ставити багато питань про минуле, не тиснути на активність”, – радить Яніна Шабанова. Перш за все – підтримка і поступовість.

Коли учень прибув (або повернувся після вимушеного переїзду) з іншої країни, можуть виникнути додаткові виклики – навіть мовні труднощі, інші стандарти освіти, освітні прогалини. У таких випадках важливо не лише підтримувати його у класі, а й пояснювати базові шкільні правила, бути готовим допомогти, зберігати терпіння і не вимагати швидких результатів.

Вік також має значення. Як уже зазначала психологиня, молодші діти адаптуються швидше – їм легше грати, знайомитись, легше забувати тривогу. Але їм потрібна чітка структура і підтримка дорослого поруч. Підлітки ж адаптуються складніше: їм важливе визнання групи, зовнішній вигляд, стиль спілкування. Часто вони замикаються, імітують байдужість – хоча всередині можуть переживати все дуже гостро.

“У такому разі важливо дати їм час і простір, але залишатися поруч і показувати, що вони не самі. Тобто суть одна – підтримка, прийняття, поступовість – але тонкість підходу залежить від ситуації”, – каже Яніна Шабанова.

Вправи, що об’єднують класний колектив

Атмосфера прийняття у класі не з’являється сама по собі. Її потрібно вибудовувати – крок за кроком, без тиску, але з чітким орієнтиром на взаємну повагу й людську гідність. Саме тут у пригоді можуть стати прості, але змістовні вправи, які допомагають дітям пізнавати одне одного не через статус у класі чи оцінки, а через історії, почуття та вподобання.

Однією з таких вправ, за словами психологині Яніни Шабанової, є “Класна мозаїка”. Кожен учень отримує аркуш і створює на ньому щось особисте: малюнок, коротку історію чи кілька фраз про себе – що любить, чим цікавиться, про що мріє. Потім усі ці аркуші об’єднують в одну композицію, що стає частиною класного простору.

“Це створює відчуття єдності та показує, що кожен – важлива частинка класу”, – додає психологиня.

Інша вправа – “Інтерв’ю в парі”. Учні об’єднуються по двоє, бажано так, щоб новенький потрапив у пару з однокласником, який може його підтримати у разі чого. Завдання – поставити одне одному кілька нескладних запитань на кшталт: що любиш робити у вільний час, який улюблений фільм або страва. Потім кожен представляє свого партнера перед класом. Такий формат дозволяє подолати перші бар’єри, налагодити спілкування і розпочати знайомство з позиції взаємної цікавості, а не оцінювання.

Для розвитку звички помічати й підтримувати одне одного можна використовувати “Поштову скриньку добрих слів”, говорить Яніна Шабанова. Суть у тому, щоб поставити у класі маленьку скриньку, де діти анонімно або відкрито залишатимуть записки – з подяками, компліментами, словами підтримки. Вчитель може читати їх раз на тиждень або тоді, коли помічає, що комусь з дітей зараз особливо потрібне добре слово.

“Це вчить бачити позитив у інших і відкрито висловлювати доброзичливість”, – пояснює Яніна Шабанова.

Ще один дієвий метод, який психологиня радить застосовувати у класі, називається “Мій світ” - розповідь про себе через фотографії, малюнки, музику, короткі історії. Учень може створити презентацію або просто поспілкуватися з класом. Головне – щоб однокласники слухали, ставили запитання, ділилися схожим досвідом.

“Це допомагає дитині відчути, що її поважають і хочуть дізнатися про неї більше”, – говорить фахівчиня.

Такі вправи не займають багато часу, але відкривають простір, у якому кожна дитина може відчути, що її бачать, чують і цінують. І це – основа атмосфери, в якій можлива справжня адаптація як класу до нового учня, так і навпаки.

Помилки, яких можна уникнути

Намір вчителя підтримати дитину може бути завжди щирим, але іноді він реалізується так, що замість полегшення створює ще більше напруження. У процесі адаптації нового учня до класу і школи вчителі можуть несвідомо припускатися помилок.

За словами Яніни Шабанової, однією з найпоширеніших є відсутність базової інформації про дитину ще до її появи в класі. Якщо не знати, що учень переїхав через війну або втратив близьких, можна неправильно інтерпретувати його мовчання, зосередженість чи відстороненість. Тому важливо ще до першої зустрічі зібрати бодай мінімальні відомості – зокрема, поговорити з батьками.

Інша помилка – надмірна увага до новенього чи новенької в перші дні. Здавалося б, важливо, щоб усі привітали, познайомилися, показали турботу. Але надмірний фокус на дитині, яка й без того перебуває в новому середовищі, може лише посилити її тривожність. Краще знайомити поступово, у невимушених ситуаціях, без гучних “презентацій”.

Яніна Шабанова наголошує, що декому з учнів потрібно більше часу, щоб увійти в навчальний процес, і це варто враховувати. Висока вимогливість із перших уроків, очікування активності, відповідей, включення – усе це може зіграти проти адаптації. Якщо дитина просто спостерігає, не поспішає відповідати чи включатися – це нормально. Згодом вона знайде свій ритм.

Варто також пам’ятати про сам клас. Якщо учнів не попередити, що до них приєднається новенький, вони можуть бути стриманими, не знати, як реагувати, або просто ігнорувати його. Підготовлена розмова з колективом допоможе зняти напругу й задати тон сприйняття як до рівного і того, кому можна й варто допомогти.

Ще одна важлива річ – уважність до можливих мовних або комунікативних бар’єрів. Якщо дитина мовчить, виглядає розгубленою чи не виконує завдань, це не завжди означає байдужість. Можливо, вона просто не розуміє інструкцій або має особливі потреби. І замість зауважень тут важливо “ввімкнути” спостережливість і підтримку.

Також Яніна Шабанова радить педагогам уникати порівнянь новачків із класом. Якщо дитину постійно зіставляють з іншими – це лише знижує її самооцінку, наголошує вона. Психологиня радить фокусуватись на особистому прогресі учня, помічати його зусилля і підтримувати за намір, а не лише за результат.

І, нарешті, одна з найпростіших, але водночас часто забутих речей – це звичайне запитання “Як ти? Як тобі в новій школі? Що тобі дається легко, а що важко?”

“Учню важливо знати, що його бачать і до нього не байдуже”, – наголошує Яніна Шабанова і додає, що адаптація вимагає часу, уваги і трохи терпіння.

Що робити, якщо новачок зазнає булінгу у класі

Усі діти різні, тож бувають випадки, коли нового учня ігнорують, відверто виключають із групи або принижують. У такому разі вчитель не може залишатися осторонь.

“Це серйозна ситуація, яка може сильно вплинути на дитину. Важливо реагувати одразу, щойно з’явилися перші ознаки проблеми”, – наголошує психологиня Яніна Шабанова.

Вона наголошує, що важливо звертати увагу на перші сигнали – коли дитина часто сидить окремо, не має пари на групових завданнях, виглядає пригніченою або уникає зорового контакту. Часто вона може бути мовчазною.

Найперше, що може зробити вчитель, коли помічає таку поведінку, – спокійно поговорити з дитиною. Запитати, як вона почувається, з ким спілкується, чи все гаразд. У такій розмові важливо не “витягти правду”, а дати зрозуміти, що поруч є дорослий.

Далі слід звернути увагу на клас загалом.

“Якщо хтось відверто насміхається, ображає або виключає новачка з групових справ, це вже ознаки булінгу. Таку поведінку не можна ігнорувати. Вчитель має чітко показати, що знущання чи приниження неприпустимі. Але важливо робити це не агресивно, а спокійно, пояснюючи, чому це неправильно і як себе почуває людина, яку ображають”, – пояснює психологиня.

Вона радить провести класну годину на тему поваги, підтримки чи толерантності. Відкрита розмова у безпечному форматі часто дає більше, ніж зауваження.

Якщо ситуація не змінюється – варто підключити психолога, батьків і адміністрацію школи.

“Разом легше знайти рішення”, – підкреслює Яніна Шабанова і водночас додає, що у таких випадках головне – не мовчати і не чекати, що все минеться саме. Іноді саме втручання вчителя змінює траєкторію адаптації і розвитку дитини у новому класі і школі загалом.

Як зрозуміти, що дитина вже “своя” у класі

Психологиня Яніна Шабанова підкреслює, що адаптація не має чіткої дати завершення.

“Ознаки, що учень адаптувався: він спокійний, бере участь в уроках і спільних активностях, має хоча б одного друга, звертається до вчителя, не уникає спілкування”, – пояснює фахівчиня. Це не означає, що дитина стала найактивнішою у класі – достатньо базових проявів включення та взаємодії з іншими.

Водночас Яніна Шабанова радить вчителям бути спостережливими: буває, що зовні все виглядає добре, але є тривожні сигнали – коли дитина мовчазна, тримається осторонь, уникає розмов про школу, має натягнуту усмішку, виглядає втомленою або надмірно старанною, різко змінюється її успішність.

“Щоб краще розуміти стан учня, варто періодично говорити з ним особисто й бути на зв’язку з батьками. Адаптація – це процес, тому важливо залишатися уважним”, – говорить психологиня.

Що важливо врахувати з огляду на вік дитини: поради директорки школи

Дитина потрапляє у великий і ще незнайомий світ, який вимагає не лише вивчати нові предмети, а й будувати нові стосунки, справлятися з неочікуваними ситуаціями та емоціями, до яких ще не звикла.

“Початок навчання у школі – стрес для дитини, один з найбільш відповідальних моментів у житті”, – зазначає директорка ліцею ім. Михайла Гаврилка при ЛНУ ім. Івана Франка Оксана Клепуц. Сьогодні цей процес ускладнюється ще й тим, що повітряні тривоги й небезпека можуть наздогнати дитину далеко від родини – у шкільному укритті, де ще немає “своїх” дорослих.

Адаптація першокласників вимагає окремої уваги. Психологічний комфорт, індивідуальний підхід, акцент на успіхах, ігрові методики – усе це важливо враховувати.

“Учителям НУШ рекомендують акцентувати увагу на успіхах дитини, ніколи не вдаватися до групової критики, порівнювати результати роботи тільки з попередніми роботами учня”, – нагадує Клепуц.

Цінний досвід – коли до адаптації новачків залучають інших дітей. У деяких школах “опікунами” першокласників стають другокласники. Ще до 1 вересня вони обирають собі “підопічних”, готують їм подарунки власноруч, знайомляться і протягом року допомагають орієнтуватися у школі. Разом вони читають книжки, грають і поступово стають друзями.

“Опіка другокласником триває протягом повного навчального року. На наступний рік такий підопічний стає опікуном нових першокласників”, – розповідає Оксана Клепуц.

Адаптація складна не лише для першокласників. П’ятий клас – ще одна точка ризику. Зміна навчальної системи, нові вчителі, новий ритм – усе це часто призводить до падіння успішності й втрати інтересу до навчання.

“Відчуття дорослості, не підкріплене ще реальною відповідальністю, – ось особлива форма самопізнання, яка виникає в перехідний період”, – пояснює освітянка.

Якщо вчитель цього не враховує, дитина може почати шукати підтвердження своєї “дорослості” у протестах, ігноруванні правил чи відмові від навчання.

Старша школа – ще один етап, який варто супроводжувати з особливою увагою. Десятий клас часто стає періодом перебудови, коли з’являється новий колектив, змінюються пріоритети, а учень намагається зберегти власну самооцінку, шукаючи нові способи самоствердження. У деяких дітей це призводить до розгубленості, зниження мотивації або навіть до дезадаптації, яка потребує індивідуальної роботи з психологом.

А ще – у старших класах часто з’являються учні з інших шкіл, зокрема внутрішньо переміщені діти, для яких перехід може бути особливо непростим. Школа має створити для них безпечний простір, у якому вони зможуть не лише навчатись, а й поступово знаходити своє місце в колективі.

“Сьогоднішні п’ятикласники – це випускники НУШ. Вони вже звикли до певного рівня уваги, поваги і залученості. Наскільки вчитель середньої школи готовий підтримати цей рівень – питання, над яким справді варто замислитися”, – підсумовує Клепуц.

Роль батьків

Адаптація дитини до нового класу – процес, у якому вчитель не має залишатися наодинці. Батьки мають бути не просто спостерігачами, а партнерами. Саме тому зв’язок між школою і родиною з перших днів має велике значення.

“Співпраця з батьками нового учня дуже важлива. Вона допомагає краще зрозуміти дитину і разом підтримати її під час адаптації”, – пояснює психологиня Яніна Шабанова.

Вона додає, що на початку навчання вчителю варто зв’язатися з батьками – телефоном чи особисто. Поспілкуватися про те, що дитині подобається, що викликає труднощі, які умови були у попередній школі, чи є якісь індивідуальні особливості. Ці знання допоможуть краще налаштувати комунікацію в класі.

У подальшому важливо підтримувати зв’язок, давати зворотний відгук про поведінку дитини, про те, як вона пристосовується у класі, як реагують на неї однолітки. Це знижує напругу самих батьків і створює атмосферу спільної відповідальності.

Водночас варто дізнаватися, як дитина почувається вдома – чи охоче йде до школи, про що розповідає, що замовчує. Батьки іноді першими помічають сигнали, які вчителю залишаються непомітними.

“Важливо налаштувати батьків на спокій і підтримку, щоб вони не тиснули на дитину, не вимагали від неї “швидше звикати”, а просто були поруч і допомагали впоратися з новим середовищем.

Коли вчителі та родина діють разом, дитині легше пройти період змін і відчути себе прийнятою”, – підсумовує психологиня Яніна Шабанова.