Як навчати дітей гуманному ставленню до тварин і чому це критично важливо? Поради батькам та вчителям

Виховання гуманного ставлення до тварин – це не просто навчити дітей любити собак чи котів, а й показати, як важливо бути добрим, людяним і відповідальним у ставленні до всіх живих істот.

Роль батьків та вчителів – допомогти дітям розвинути ці важливі якості.

Як це зробити? Чи потрібно для цього обов’язково мати домашнього улюбленця? Якими методами можна навчити співчуття та гуманності в межах родини та школи?

На ці та інші запитання медіа “НУШ” відповіли зоозахисниця, керівниця відділу стратегічних ініціатив громадської організації UAnimals Ольга Чевганюк та психологиня Тетяна Ширяєва.

Чому важливо з раннього віку формувати в дітей гуманне ставлення до тварин?

Гуманне ставлення до тварин – це не лише прояв доброти чи чутливості, а важлива складова емоційного та морального розвитку дитини. Любов і повага до тварин з раннього віку допомагають формувати емпатію – здатність розуміти почуття інших та співпереживати їм. Саме емпатія лежить в основі гуманності як риси особистості, що проявляється у готовності турбуватись про інших, навіть якщо їхні потреби відрізняються від власних.

“Це те, що зрештою і робить людину людиною – коли вона має здатність співпереживати, усвідомлює потреби інших і здатна проявляти турботу, не завдаючи шкоди собі”, – зазначає керівниця відділу стратегічних ініціатив UAnimals Ольга Чевганюк.

За її словами, розвинена емпатія полегшує соціальні взаємодії: допомагає налагоджувати стосунки, заводити друзів, будувати довірливу комунікацію. Крім того, турботливе ставлення до тварин – це ще й про безпеку в суспільстві загалом: як для людей, так і для тварин.

Психологиня Тетяна Ширяєва підкреслює: діти найкраще навчаються не з повчань, а через власний досвід.

Ба більше, дослідження свідчать, що діти, які з раннього віку доглядають за тваринами, менш схильні до цькування однолітків, виявляють більше толерантності й альтруїзму. Щоденна турбота про домашнього улюбленця – нагодувати, вигуляти, прибрати – допомагає дитині відчути власну відповідальність і водночас закладає підґрунтя для розвитку емпатії, дисципліни та екологічної свідомості.

З якого віку варто починати формувати гуманне ставлення до тварин і як це робити залежно від віку дитини?

Починати прищеплювати дітям повагу до тварин варто якомога раніше. Не існує чітко визначеного віку, коли це “потрібно” робити, адже повага до живого – це те, що має органічно “вплітатись” у процес виховання.

“Немає якогось конкретного віку, з якого варто починати формувати гуманне ставлення до тварин. Воно просто має бути “зашите” у виховання, і чим раніше, тим краще”, – зазначає керівниця відділу стратегічних ініціатив UAnimals Ольга Чевганюк.

Формування емпатії до тварин починається вже у ранньому дитинстві. Наприклад, коли ви гуляєте з трирічною дитиною і помічаєте її бажання побігти до собаки, – це не лише момент радості, а й можливість навчання.

Якщо песик лякається та намагається втекти, варто звернути увагу дитини на його реакцію, пояснити, що тварина – це не іграшка, а жива істота зі своїми почуттями та особистими межами. Саме з таких – здавалося б, “дрібних” – ситуацій і починається розуміння: повага до іншого – це вміння побачити його стан і потреби.

“Слід пояснити, що цуцик – також жива істота, така сама, як ти. У нього є свідомість, почуття, є особисті кордони. І коли у тебе виникає бажання проявити любов до цуцика, варто спочатку подивитись, чи хоче цуцик цих проявів, чи не лякають вони його”, – коментує Ольга Чевганюк.

З дорослішанням дитини змінюється й підхід до розмов про тварин. Варто говорити про їхні потреби: пояснювати, що їм потрібен відпочинок, вони можуть хворіти, старішати, не мати настрою гратися. Такий підхід допомагає дитині усвідомити, що тварини – не об’єкти для розваг, а повноправні мешканці нашого світу.

При цьому ключову роль у процесі відіграє приклад дорослих – і не лише батьків, а й учителів. Саме щоденна поведінка дорослого формує у дитини уявлення про норми взаємодії з тваринами.

“Особистий приклад дорослих потрібен завжди, і саме він працює найкраще – не лише у темі гуманного ставлення до тварин, а і в будь-якій іншій. Дитина переймає патерни поведінки та цінності батьків несвідомо, і до 6-7 років – без критики”, – наголошує Ольга Чевганюк.

Психологиня Тетяна Ширяєва підкреслює, що саме поведінка, а не слова, має вирішальний вплив:

“Дорослі не лише навчають словами, а щодня демонструють приклад своєю поведінкою. Діти не просто слухають, значний відсоток інформації вони сприймають через візуальний канал, мовчки спостерігаючи за дорослими. Якщо слова та вчинки мами не співпадають, то дитина губиться у виборі правильної стратегії поведінки.

З психологічної точки зору це супроводжується формуванням недовіри та плутанини в цінностях та моральних орієнтирах. Саме тому для виховання дбайливого ставлення дитини до навколишнього світу дорослим важливо бути чесними, послідовними та відкритими до взаємодії з тваринами”.

Інакше кажучи, дитина не лише слухає – вона насамперед спостерігає. І те, що вона бачить у поведінці батьків, учителів, інших дорослих, закладає основу її власної системи цінностей.

З яких кроків варто починати батькам і вчителям, якщо вони прагнуть навчити дитину поваги до тварин, але не знають як?

Навчити дитину гуманному ставленню до тварин – завдання не з простих, особливо якщо дорослий не має чіткого розуміння, як це робити. Втім, існують доступні й дієві кроки, які можна впроваджувати поступово, але систематично.

Перший із них – звертатися до історій, що викликають емоційний відгук, радить психологиня Тетяна Ширяєва. Читання книг і перегляд мультфільмів, у яких висвітлюється внутрішній світ тварин, допомагає дитині усвідомити, що у них також є почуття, страхи й бажання.

Серед рекомендованого психологинею переліку дитячої літератури:

✔ “Покинуте кошеня” та “Старий пес” (Василь Сухомлинський);

✔ “Мій дідусь був черешнею” (Анджела Нанетті);

✔ “Хто росте у лісі” (Катерина Міхаліцина);

✔ “Добрик і його пригоди. Повістинка” (Тетяна Вінник);

✔ “Марлі і я” (Дж. Ґроґан – для старшого віку);

✔ “Про всіх створінь – великих і малих” (Джеймс Герріот).

Ольга Чевганюк радить також використовувати “книги-переможці” Всеукраїнської премії дитячої літератури “Гуманна книга”, організованої UAnimals:

✔ “Сукня для Марусі” (Грася Олійко),

✔ “Місія “Порятунок”: дельфіни” (Євгенія Завалій),

✔ “Ярчик і 9 собак” (Анастасія Мельниченко),

✔ “Муха та Найда” (Валентина Дуван),

✔ “Різдвяна шапка Янголинки” (Грася Олійко),

✔ “Чарівні Дракони острова Ґозо” (Інна Данилюк).

Серед мультфільмів зоозахисниця радить звернути увагу на наступні:

✔ “Принцеса Мононоке”,

✔ “Спіріт: Душа прерій”,

✔ “Павутиння Шарлотти”,

✔ “Мавка. Лісова пісня”,

✔ “Дамбо”.

“Після перегляду чи прочитання поговоріть із дитиною про те, що відчував герой. Запитайте, яким дитині здається цей досвід. Поцікавтеся, чи був у дитини схожий досвід. Якщо у розмові спонукати дитину до роздумів про почуття та переживання героїв, то є величезні шанси розвивати у дитини емпатію”, – говорить психологиня.

Другий важливий крок – спостереження за природою. Можна вийти в парк і разом розглядати, як поводяться білки, собаки чи коти – це не просто прогулянка, а й спосіб навчання. При цьому слід ставити дитині запитання на кшталт: “Як ти думаєш, чому кіт заховався?” або “Що можна зробити, щоб собаці було спокійніше?”. Так дорослі розвивають у дитини емоційне мислення, пояснює Тетяна Ширяєва.

Третій напрям – спільні добрі справи. Можна разом виготовити годівничку, зібрати корм для безпритульних тварин або створити місце укриття для кота. Головне – не просто робити це формально, а залучити дитину до обговорення, дати їй роль і відповідальність.

“Головне – не просто виконати дію, а залучити дитину як активного учасника. І важливо, щоб вона бачила: батькам це не байдуже, отже і їй це важливо теж. Тоді ці цінності дійсно стають інтегрованою частиною дитячого внутрішнього світу”, – підкреслює Тетяна Ширяєва.

Крім того, Ольга Чевганюк додає, що деякі притулки пропонують програму “опікунства”, коли родина щомісяця перераховує кошти на утримання конкретної тварини. Діти можуть долучатись, віддаючи частину своїх кишенькових грошей.

Психологиня підкреслює, що найефективнішим способом виховання є особистий приклад дорослих. Діти навчаються не стільки через повчання чи лекції, скільки через щоденне спостереження за поведінкою батьків і вчителів – у ставленні до тварин, рослин, людей і світу загалом.

Якщо дорослі демонструють готовність захистити слабшого, допомогти тим, хто цього потребує, дитина засвоює цю модель поведінки як природну. Натомість навіть найкраща книжка не здатна замінити щиру емпатію, якщо її немає у близькому оточенні дитини.

Які щоденні дії або звички можуть допомогти виховувати у дітей повагу до тварин?

Зоозахисниця Ольга Чевганюк пропонує почати з простих щоденних спостережень та діалогу. Якщо у родині є домашній улюбленець, цього вже достатньо, щоб наочно демонструвати приклад гуманного ставлення.

“Якщо у родини є домашня тварина, то дорослим достатньо самим ставитись до неї з емпатією. І дитина буде вчитися на їхньому прикладі. Але можна також направляти її. Наприклад, питати: “Як ти думаєш, як зараз почувається Сірко? Він повернувся з довгої прогулянки, де багато бігав. Уяви себе на його місці. Ти б хотів, щоб тебе будили, аби погратись?”

У тих сім’ях, де немає тварини, варто звернути увагу на інші способи взаємодії з природою:

“Можна дивитись документальні відео про природу, та дізнаватись про тварин, їхні потреби та спосіб життя звідти. Читати книжки про тварин, дивитись мультики. Разом із дитиною допомагати, наприклад, безпритульним котам, що живуть біля вашого будинку”.

Чи обов’язково заводити домашню тварину, щоб навчити дитину турботи й любові до тварин?

Брати в родину тварину винятково для того, щоб виховати у дитини почуття відповідальності або любові до живого – не просто недоцільно, а й негуманно. І психологиня, і зоозахисники одностайні: тварина – це не “виховна методика”, а жива істота, яка потребує стабільності, часу, турботи та ресурсу з боку всієї родини.

Ольга Чевганюк наголошує: відповідальність за тварину в сім’ї несуть саме дорослі. І лише вони мають зважити всі “за” і “проти” та оцінити, чи вистачить часу, сил, емоційних та фінансових ресурсів на належний догляд, і вже тоді ухвалювати рішення. Якщо ж тварину беруть без достатньої готовності, це може закінчитись виснаженням, розчаруванням і, зрештою, негативним прикладом для дитини: що тварину можна “віддати”, коли стало складно.

Зі свого боку психологиня зазначає, що присутність тварини в домі неминуче створює емоційні зв’язки – звикання, близькість, прив’язаність. Якщо потім такі зв’язки розірвати, це боляче позначиться і на дитині, і на самій тварині.

Тетяна Ширяєва наголошує, що розвивати в дитини тепло, емпатію та повагу до тварин цілком можливо без домашнього улюбленця. Серед альтернатив – спільне з батьками або вчителями волонтерство в притулках, виготовлення годівничок для птахів, участь у доброчинних ініціативах на підтримку безпритульних тварин. Це дозволяє сформувати відчуття співучасті й відповідальності без перевантаження.

Також фахівчиня радить відвідувати лише ті ферми, де тварин утримують у хороших умовах і не порушують їхнього добробуту. Взаємодія з тваринами має відбуватись із повагою до їхнього простору й потреб – лише тоді такий досвід буде дійсно виховним.

Водночас Ольга Чевганюк застерігає від хибних практик:

“Все це – набагато краще, ніж водити дитину в зоопарк та просто показувати їй, як дикі тварини живуть в неволі, у неприродніх для себе умовах. Тим більше не варто водити дитину в контактний зоопарк, концепція якого взагалі не передбачає емпатії та зважання на емоційний та фізіологічний стан тварини”.

Що можна зробити в межах школи для формування гуманного ставлення до тварин?

У шкільному середовищі тема гуманного ставлення до тварин не повинна обмежуватися лише окремими ініціативами – вона має бути “вшита” у загальний процес виховання та навчання. Ольга Чевганюк наголошує, що для цього не обов’язково кожного разу вигадувати щось спеціальне: достатньо, щоб учителі використовували різноманітні ресурси – тексти, відео, особисті історії, – які спонукають до емпатії й поваги до всього живого.

У школі можна реалізовувати тематичні ініціативи – наприклад, волонтерський день у притулку для тварин: разом із класом зібрати допомогу, навідатись до тварин, поспілкуватись із працівниками. Такий досвід, навіть одноразовий, може мати глибокий виховний ефект.

Якщо ж є бажання провести урок гуманності”, але немає спеціальної програми – це не проблема. У відкритому доступі є якісні методичні матеріали від організацій Happy Paw та Naturewatch Foundation, які вчителі можуть вільно використовувати.

Крім того, у вересні 2025 року з’являться й навчальні розробки від UAnimals, які охоплюють широкий спектр тем і спонукають дітей до глибоких роздумів та аналізу непростих рішень.

Ці матеріали розробляють відповідно до вимог НУШ: вони охоплюватимуть природничу, соціальну та здоров’язбережувальну освіту.

“Наше завдання – не лише дати дітям знання, а й допомогти їм здобути досвід через участь у добрих справах, підтримку притулків та допомогу тваринам”, – наголошує Ольга Чевганюк.

Водночас тему гуманності можна інтегрувати у звичайні уроки вже зараз, говорить зоозахисниця. На уроках мови – працювати з художніми або публіцистичними текстами про тварин. На біології – розглядати не лише фізіологію, а й поведінку та психологічні особливості тварин. А на уроках мистецтва є особливо багато простору для розмови про емпатію: можна аналізувати зображення тварин у творах живопису, звертаючи увагу на їхню мову тіла, емоційний стан, настрої.

Також в UAnimals навели приклади ідей для спільних проєктів в межах школи, пов’язаних з турботою про тварин:

✔ Колективне волонтерство

Можна організувати поїздку до притулку класом, де діти зможуть допомогти, провести час із тваринами, дізнатися більше про їхні потреби.

✔ Благодійні ярмарки

Можна провести ярмарок із домашньою випічкою, хендмейдом чи книжками. А зібрані кошти – передати на допомогу притулку або для лікування тварин.

✔ Інформаційні кампанії

Можна створити шкільний стенд, буклет або презентацію про гуманне ставлення до тварин. При цьому педагогам слід залучити дітей до написання текстів, підбору фактів та ілюстрацій.

Як вчителям та батькам без травматизації пояснювати дітям складні теми – наприклад, жорстоке поводження з тваринами?

Обговорюючи з дітьми такі чутливі теми, як ставлення до тварин, важливо дотримуватися делікатного підходу, щоб не травмувати їхню психіку.

Як зазначає Ольга Чевганюк, перший контакт дитини з твариною часто починається через іграшки або мультики.

“Вже на цьому рівні ми маємо говорити, що це – жива істота, у неї є свої потреби, вона хоче спати, їсти, любові”, – підкреслює вона.

Крім того, важливо створити емоційно безпечний простір для дітей під час обговорення тем щодо жорстокого поводження з тваринами. Як наголошує психологиня Тетяна Ширяєва, перед початком розмови варто попередити учнів, що ця тема може бути емоційно чутливою.

“У деяких дітей вона може викликати сум, тривогу або навіть сльози – і це нормально”, – пояснює вона.

Щоб діти почувалися комфортно під час такої розмови, варто надати їм можливість визначитися, наскільки активно вони готові брати участь в обговоренні.

“Хтось обере мовчки слухати, хтось буде висловлювати свої емоції через малюнок. Важливо, щоб учні відчували, що їх емоційний стан прийнятний і немає правильної чи очікуваної поведінки під час обговорення”, – додає психологиня.

Під час розмови варто уникати надмірно емоційних і драматичних історій, натомість краще використовувати м’які формулювання і добирати приклади з позитивним результатом. Діти дуже гостро реагують на втрату чи розлуку з улюбленими тваринами, тому завжди корисно завершити таку бесіду на позитивній ноті, зауважує психологиня. Це може бути історія про тварину, яку врятували і знайшли для неї новий дім, або ж пропозиція написати листа своєму реальному чи уявному улюбленцю. Така практика допоможе дітям висловити свої емоції через творчість.

“Насправді діти мають природне почуття поваги та захоплення тваринами та світом природи. Підтримування вміння співчувати іншим, як людям, так і тваринам, усвідомлення того, що всі вони хочуть, потребують, заслуговують на доброту і реагують на неї, може стати найважливішим уроком у житті”, – підсумовує Тетяна Ширяєва.