Як вчителю відповідати на пасивну агресію батьків і не втратити спокій

Автор: Ірина Гондюл, викладачка в Українському центрі, Чорногорія

Пасивна агресія рідко виглядає як відкрита атака. Вона маскується під «турботу», «запитання» або «невинне зауваження» («Ну, мабуть, у вас так прийнято…»,

«Я просто хвилююся, бо минулого разу було інакше…», «Ми ж не конфліктні, але…»). Саме тому вона виснажує: ніби нічого не сталося, а після розмови — важко дихати.

Перше, що важливо зробити вчителю, — не поспішати відповідати. Пасивна агресія часто розрахована на миттєву емоційну реакцію: виправдання, пояснення, захист. Коротка пауза повертає контроль вам.

Друге — говорити мовою фактів. Без тону, без підтексту, без «між рядків». Коли відповідь стосується лише конкретної дії чи правила, агресії просто нема за що зачепитися.

Третє — не намагатися бути зручним. Бажання «згладити» і «не загострювати» часто змушує брати на себе зайву відповідальність. Спокійна чіткість працює краще за доброзичливі виправдання.

Четверте — відокремлювати емоції від рішень. Можна визнати переживання батьків, не погоджуючись з формою подачі. Це знижує напругу, але не розмиває вашу позицію.

І найважливіше — пам’ятати, що пасивна агресія говорить більше про стан людини, ніж про вашу роботу. Коли це усвідомлено, зникає потреба щось доводити.