Бюрократичний тягар оцінювання в Новій українській школі

Автор: Мар’яна Атаманчук

Ну що, колеги? Про наболіле? Бо мене нині наболіло…

Наприкінці кожного семестру український учитель виконує одну дуже дивну роботу.

Колись усе було просто: семестрова оцінка, річна оцінка. Учитель оцінював знання учня, його розвиток, старанність, прогрес, результати контрольних робіт, відповіді на уроках. Це була жива професійна оцінка людини, яка щодня працює з дитиною.

Сьогодні до кожного предмета додалися групи результатів. Мінімум три окремі показники, які потрібно вираховувати, переносити, дублювати, узагальнювати й заносити до свідоцтва досягнень здобувача освіти.

До речі, саме формулювання «здобувач освіти» досі викликає подив. У школі навчаються діти. Учні. Особистості. Не «здобувачі», ніби йдеться про якусь виробничу категорію.

Я добре розумію ідеї Нової української школи. Багато з них мені близькі. Але система груп результатів в оцінюванні викликає дедалі більше запитань.

Невже хтось справді вважає, що вчитель, виставляючи оцінку, не враховує компетентності дитини?

Кожна оцінка — це не механічне застосування критеріїв. Це розуміння можливостей учня, його особистого прогресу, його зростання над самим собою, сильних і слабких сторін.

Учитель — не комп’ютер, який просто підставляє цифри у формулу. У кожній оцінці є професійне судження, досвід, спостереження і відповідальність.

То що дають ці групи результатів?

Для учня — практично нічого.

Для батьків — теж небагато. Після численних розмов із ними я бачу, що більшість дивиться насамперед на семестрову та річну оцінки.

Для вчителя — додаткові години роботи наприкінці кожного семестру.

І виникає просте питання: навіщо?

Якщо ми вже оцінюємо дитину комплексно, навіщо ще раз розкладати ту саму оцінку на складові та дублювати її в різних графах?

Іноді це нагадує кросворд: одне й те саме потрібно вписати і по горизонталі, і по вертикалі, а потім ще раз перевірити, чи все співпало.

Наприкінці семестру кожен учитель сумлінно виконає цю роботу. Як завжди. Тому що ми відповідальні.

Але я майже впевнена, що бодай раз кожен із нас поставив собі запитання:

Хто це придумав?

І чи доводилося автору цієї системи хоча б раз особисто виставляти всі ці групи результатів для кількох сотень учнів?