Чи можуть вивести українську освіту з крутого піке ті, хто її в це круте піке спрямував?

Автор: Віктор Громовий, український педагог, освітній експерт, публіцист, шеф-редактор порталу "Освітня політика"

Чи можуть вивести українську освіту з крутого піке ті, хто її в це круте піке спрямував? 

Постійно не просто критиканствую, а кажу що робити і чого точно не треба робити. 

Виходить як послання Urbi et Orbi «Місту (Риму) та світу». Бо щось радити нашим штатним «агентам змін» (висувати пропозиції, готувати проєкти документів тощо) є абсолютно марною працею.

 Давно переконався, що люди, які роками танцюють на граблях навіть, якщо й сприймуть якусь здорову ідею, зрештою перекрутять її до повної протилежності та доведуть до абсурду.

Так зробили, наприклад, із системою забезпечення якості в закладах освіти. Тепер у нас є мегапотужна Державна служба якості освіти України, у кожній школі та навіть дитсадочку (добре, що не в пологовому будинку!) є «Положення про внутрішню систему забезпечення якості», є Абетка директора (Рекомендації до побудови внутрішньої системи забезпечення якості освіти у закладі загальної середньої освіти), яку розробили а потім переробили за канадські гроші... 

І ще багато чого є, окрім якості освіти. 

Система забезпечення якості освіти в кожному закладі ніби є, а якості немає.

Парадокс чи закономірність?

Ніби ж і хочемо, як краще. Виходить, як завжди. 

Чому цілком прогресивна ідея побудови систем забезпечення якості у закладах освіти відразу ж перетворилась на чергову суто бюрократичну вакханалію?!

 Бо так простіше і звичніше для Системи. 

Справжнє управління якістю – це вищий пілотаж освітнього менеджменту, а для очільників та агентів, замість системної роботи з його опанування, достатньо формально-бюрократично-імітаційної «абетки» з інструментами для менеджменту «паперів» та імітації роботи.

Але примітивні симулякри якість не забезпечать. 

Утім, ще кілька років тому всі наші школи прозвітували про створення системи забезпечення якості. Звісно, це була повна профанація самої ідеї управління якістю. Люди просто поклали в папочку чергове положення та купу інших пустопорожніх бамаг...

За умови системної роботи в цьому напрямку, через 5 років таку систему могли вибудувати ну максимум 5% найпродвинутіших директорів шкіл, через 5 років ще 10%...

А тут усі 100% відразу за чарівним помахом не знаю чого створили систему забезпечення якості.

І це в умовах, коли в Україні можна на пальцях перерахувати людей, які розуміють що таке якість освіти у новому тисячолітті, як її реально відстежити та як нею керувати.

Проектування і запуск системи забезпечення якості освіти на рівні закладу освіти, становлення культури якості – це тривалий процес.

       А на рівні країни років за 10-20-ть (так, в освіті все довго!) ми мали пройти три стадії:

1. Стадія контролю якості (система адміністративних заходів, які мають на меті встановити чи відповідають «освітні послуги» стандартам та вимогам нормативних документів…).

2. Стадія забезпечення якості (не лише контроль, а перш за все забезпечення якості на усіх напрямках роботи школи, зокрема, на реалізацію цієї мети спрямовується аналіз, планування, організація освітнього та управлінського процесів).

3. Стадія планування якості (якість — уже не є самостійною функцією управління, а стає ключовим елементом побудови педагогічної системи в цілому).

Поки зупинились на першій стадії й далі не знаємо як рухатись…

А тим, хто «знає як» вони кажуть: «ми ж зробили те, що ви нам казали, а вийшов пшик!». 

                     Тому їм марно щось радити.

P.S. У тих, хто у круте піке спрямував нашу освіту, як правило є надійні парашути й "запасні аеродроми". У нас їх немає...