Французькі секрети з читання: ментальні карти слів і театр за партами
Джерело: Освіторія
Чи хтось навчатиме першачків таблиці множення, перш ніж вони опанують додавання та віднімання? Ні, це не має сенсу. А ось із читанням буває інакше, що й заважає учням ефективно вчитися, переконані фахівці французького Університету Люм’єр Ліон Жан Ескаль та Енні Магнан. Батьки й педагоги зазвичай хочуть усе й одразу: читати швидко, виразно, усвідомлено, голосно. А діти… просто втрачають цікавість до книг. Що ж робити? Переклали для вас головні тези французького дослідження про ефективні методики навчання читання.
Напрацювання науковців Університету Люм’єр вже ефективно працює в багатьох французьких школах. Навіть більше, французькі методики не суперечать українським програмам, тож їх можна застосовувати в наших початкових школах. Секрет дуже простий: кожен рівень читання вимагає конкретних, але взаємодоповнюваних кроків. А найважливіший момент — гарно вибудувати прогресію між циклами. Ось як це можна втілити на практиці.
📖
Перший клас:
від звуку до розпізнавання слів
1. Розвиток усного мовлення
Починають з навичок усної взаємодії. Ідеться не лише про розвиток мовлення, а й, скажімо, про розуміння чужої розповіді. Це окрема тема, тож існують десятки різних завдань на передання повідомлення, виокремлення інформації, аналіз, оцінку та висловлення власних поглядів на тему. Ця робота триває протягом усіх шкільних років, але саме з неї починається навчання. Що кажуть в аудіоказці? Яким було оголошення на вокзалі у відео? Що сказав чоловік, а що — дівчинка? Для першачків усе це не так очевидно.
2. Орієнтація у звуках
Знаходити звук на слух. Для цього використовують знайомі нам вправи: знайти слова, що починаються на певний звук, відгадати, чи є в слові звук, намалювати, на якому він місці (решту звуків замінити рисками), подивитися, як зміна звуку змінює слова (гра, де кожному гравцю за один хід можна замінити лише один звук у слові, а завдання — продовжувати ланцюжок слів якомога довше). Подивитися на картинку із зображенням кита та визначити, там «і» чи «и». Дітям подобається слухати смішні фрази, де пропущений звук, який слід вгадати: «Я слухаю …адіо. До нас повзе… авлик. Купив великий …ушник».
3. Жести для правильної вимови
Згодом усім французьким дітям дають не літери, а… жести. Вони навіть не нагадують літери, але дають підказку, як правильно вимовляти звуки. Це називається метод Сюзанни Борель-Мезонні. Наприклад, звук «А» виглядає як широко розкрита долоня (рот широко розкриваємо). «О» — як коло, зроблене пальцями. «Ф» — як видих та рух уперед рукою, долонею догори (ніби потік повітря, який видуваємо на «Ф»). «Б» — доторкаються всіма пальцями до обох щок. «П» — як кулак, що різко розкривається.
Оскільки у французькій мові чимало дифтонгів, носових голосних та інших складних для нас звуків, це досить зручно, аби опанувати правильну вимову. Утім, французькі нейрофізіологи переконані, що цей метод корисний для багатьох мов, адже враховує те, як працює мозок: спочатку фонологічна ідентифікація, потім графо-фонематична асоціація і, нарешті, автоматизація через письмо. Учні запам’ятовують голосні звуки та відповідні жести, «читають» жестові фото, озвучують жести вчителя чи однокласника.
4. Ігри на перехід від жестів до літер
Літери, як і в нас, викладають з різних матеріалів, малюють на піску чи борошні, ліплять. Але є додаткові вправи, що створюють асоціації між жестом та літерою. Наприклад, розкрита долоня, на якій написано «А». На «П» після того, як кулак розкривається, на долоні так само намальована відповідна літера. А на «Ф» не просто дують, а здувають з руки вирізані з паперу літери.
Учні на цьому етапі читають як жестові фото з простими складами, так і звичайні їх записи літерами. Читання тренується як точне відтворення складів, які не є словами. Це може бути спочатку такий діалог:
— Ао?
— Ууу! Аоа, у оо. А?
— А!
Або ж наприкінці року «магічне заклинання»: «абракадабра алогомора ріктумсепра». У такий спосіб учні вчаться не боятися поєднання приголосних у словах.
5. Читання слів
Учні розпізнають слова способом, який їм ближчий: або читають по складах, або ціле слово. Їх просять поєднати вивіски із зображеннями вітрин магазинів, роздати підписані подарунки казковим героям чи тваринам, зібрати із зображень страв написане «замовлення в їдальні». Типове завдання: пошук слів у сітці букв. Учні викладають речення (до кожного слова — зображення або символ, наприклад, знак, що позначає «їсти», «працювати») та читають спрощені речення, де лише іменники або дієслова замінені картинками. Картинки коміксу розкладають по порядку та поєднують з підписами.
📖
Другий клас:
від малюнків до нотаток
1. Мовчки шукати відповіді
Слухати однолітків, які повільно читають, або самим довго, із труднощами відтворювати слова — нудно. На цьому етапі чимало учнів втрачають мотивацію. Тож французькі педагоги переходять одразу до… читання мовчки тексту з 8–10 коротких речень.
На початку року текст доповнений ілюстрацією. Також учитель коротко презентує, про що текст та хто його герої. Наприклад: «Це космодром. Тато Івана — космонавт, а сам він вчиться у школі». Згодом потреба в таких додатках до тексту зникає. Учні шукають факти, відповіді на конкретні закриті питання (що вимагають відповіді «так», «ні» або цитування), які педагог ставить до початку читання. Жодних змагань у швидкості не допускається. Усі отримують 5 хвилин на роботу з текстом. Наприкінці року текст поступово досягає 30–40 речень. Така робота вчить не зупинятися на кожному слові, а охоплювати групи слів, речення. Це допоможе згодом збільшити швидкість читання вголос.
2. Заповнювати анкети
Учнів також привчають розуміти прочитане кимось уголос (це не те саме, що слухати розповідь). Їм дають форми, анкети, таблиці, куди треба занести ключову інформацію (ім’я, вік, професія, адреса, дата).
3. Знаходити ключові слова
Коли вчитель читає, учнів заохочують викладати картками або занотовувати (замальовувати) слова зображеннями та символами. Згодом від послівного відтворення переходять до визначення ключових слів. Наприкінці другого класу діти записують ці головні слова, тобто ведуть нотатки, складають план тексту.
📖
Третій клас:
нарощування швидкості
1. Самостійне тренування швидкості
Коли діти відчули «смак книжок» як джерела інформації та розваги, більшість хочуть практикувати читання. Тож від 55–60 слів за хвилину потрібно дійти до 90–100 за хвилину за цей клас. Існує чимало вправ виключно на підвищення швидкості читання вголос: читання скоромовок, «сходинок» зі складів, багаторазове читання тексту із прискоренням, читання слайдів, що швидко змінюються.
Вправа «змійка» долає звичку повертатися поглядом до попередніх слів та складів. Слова записують на смужці паперу й після їх проговорення стрічку одразу ж згинають, залишаючи лише непрочитаний текст. Дітям пропонують читати по 2–3 хвилини вдвічі швидше, ніж зазвичай, без спроб зрозуміти прочитане. Це як у тренажерному залі: якщо хтось зазвичай підіймає не більш ніж 10 кг і раптом бере 25 кг — це шок для організму. Але 15–18 кг стають «зоною комфорту».
2. Театр за партами
Читання вголос у класі вводять не під соусом учительського контролю, що додавало б тривожності учням, а як акторське чи ораторське мистецтво: декламування за ролями, діалоги, експерименти (голосно і тихо, подовжено-коротко, високо-низько), один учень на різні голоси. «П’єси» мають бути з гумором або цікавим фантастичним сюжетом, тобто яскравими, такими, що зачіпають почуття школярів. Під час опанування «ролей» учні вчаться ставити правильні акценти, паузи, передавати інтонації. Діти зацікавлені в цьому, бо хочуть «красиво прозвучати».
Учні записують підсумкове відео чи аудіо, роблять інсценізацію перед батьками, учнями першого класу чи старенькими з геріатричних будинків. У таких текстах завдяки нестандартним сюжетам можуть бути історизми, архаїзми, неологізми, наукові терміни. Тобто лексичний запас учнів розширюється невимушено. Діти звикають не поділяти тексти на прості та складні, не лякатися нових слів.
📖
Четвертий клас
1. Книжкові детективи
Коли техніка читання не заважає зрозуміти текст, планку треба підвищувати. У багатьох програмах діти вивчають нові твори, але за тими самими схемами, що й у другому класі. Це знову знижує інтерес. Тож у Франції дітей вчать нового рівня аналізу творів. Метою учнів у цьому віці стає самостійність, бажання відстоювати свою думку та шукати, мов детективи, приховані сенси.
Починають кожне читання з колективного аналізу ввідних даних книги (назва, автор, ілюстрації, жанр) для формулювання гіпотез. Учні люблять грати в «книжкових детективів» та формулювати свої очікування. Потім діти переходять до читання мовчки за попередньою точною інструкцією (шукайте підказки, відповідайте на запитання, підтверджуйте/спростовуйте гіпотези тощо).
2. Приборкання незнайомих слів
Роботу з лексикою учні опрацьовують за певним алгоритмом.
✏ Перший етап: виділені в підручнику, учителем чи знайдені під час спільного обговорення складні або нові слова. Учні разом намагаються здогадатися про їхнє значення з контексту.
✏ Другий етап: звернення до словників.
✏ Третій етап: кожен учень додає власні незрозумілі саме йому слова, значення яких так само знаходить.
✏ Четвертий етап: збагачення словникового запасу сім’ями слів і синонімами. Учні малюють «ментальні карти слів»: складне слово в центрі, а потім усе, що з ним пов’язано, навколо нього.
3. Непрямі відповіді
Не варто з’ясовувати факти, події — залиште це для переказів. Четвертокласники мають знаходити відповіді, які не написані прямо у творі. Учні здатні робити висновки, інтегрувати дані, порівнювати їх, знаходити інформацію в таблицях, схемах, діаграмах, ілюстраціях. Якщо питання передбачає одну правильну відповідь, яка виступає з контексту, його краще задати в письмовій формі для групової роботи. Клас поділяється на малі групи, кожна з яких працює над одним чи різними питаннями такого виду.
Наприклад, якщо героїня часто дивиться на фото із чорною стрічкою та сама ходить у чорному, отже в неї хтось нещодавно помер, хоча про це не написано прямо. Або якщо немолодий герой перечитує грамоту за багаторічну сумлінну працю, згадує, що раніше в цей час він поспішав на роботу, а тепер не знає, чим зайнятися, імовірно, він вийшов на пенсію.
Але є й питання, які не можна звести до однозначної відповіді. «Чи товаришував би ти з головним героєм? Чи поділяєш ти його погляди?» Такі питання краще давати усно. Учитель задає короткі відкриті запитання, які спонукають обговорення в класі. Ці питання стосуються особистих поглядів, вражень, почуттів персонажів, зав’язків текстів з особистим досвідом. Єдина умова: кожне висловлювання аргументоване, тобто за схемою «Я думаю, що… бо в тексті написано…».
Оскільки коло питань поступово розширюють, наприкінці року учні вже можуть міркувати про приховані мотиви, наміри персонажів, визначати погляд автора та навіть аналізувати ті художні засоби, як він обрав для його вираження. Так у початковій школі діти починають практикувати усвідомлене читання.
Коментарі
Додати коментар