Гасло про індивідуальну траєкторію – це утопія та окозамилювання

Автор: Ігор Лікарчук, доктор педагогічних наук, професор

Почав читати свіженькі рекомендації МОН про організацію роботи профільних шкіл.

Перше враження: автори в космосі. У далекому.

Друге враження. Ці рекомендації схожі на новорічну ялинку. Стовбур якої не закріплений, але на неї навішано силу-силенну брязкалець. Від чого вона обовʼязково впаде.

Третє враження. До кожного брязкальця виникає величезна кількість питань.

Спробую їх сформулювати до одного із найяскравіших брязкалець – «індивідуальні освітні траєкторії».

Якщо трактувати «індивідуальну траєкторію» буквально, як персональний темп, окрему програму й окремі завдання для кожного з 30 учнів, то класно-урочна система перестає існувати.

Загальноаудиторна робота за таких умов перетворюється на абсурд.

Скажімо, учитель математики не може одночасно пояснювати тригонометрію першому, дроби – п'ятому, а з тридцятим розбирати інтеграли.

На практиці це означає, що педагог має перетворитися на «дисипативного репетитора», який бігає між партами, приділяючи кожній дитині по 1,5 хвилини за урок. Результат такої «траєкторії» очевидний – хаос і нульовий рівень знань.

У сьогоднішньому баченні індивідуальна освітня траєкторія – економічний цинізм.

Робота за тридцятьох, оплата за одного.

Справжня індивідуальна освітня траєкторія – у репетиторів. Але йому і платять за роботу з одним учнем.

Індивідуальний підхід – це індивідуальна послуга, яка вимагає штучної праці. Підготовка 30 різних планів уроків, підбір 30 різних пакетів завдань, перевірка 30 різних домашніх робіт і моніторинг 30 траєкторій – це 30-кратне збільшення трудомісткості роботи вчителя.

Натомість тарифна сітка на сьогодні залишається незмінною. Учителю платять за годину (за астрономічну годину проведеного уроку в класі), а будуть вимагати результату, наче за індивідуальний консалтинг.

МОН про це мовчить. І це не випадковість. Якщо визнати цю проблему, доведеться або міняти закон про оплату праці (а грошей у бюджеті на 30-кратне збільшення ставок немає), або визнати, що гасло про «індивідуальну траєкторію для кожного в класі з 30 осіб» – це утопія та окозамилювання.

Між іншим, цікаво, а як у тих ліцеях, котрі назвали себе «пілотними», вирішують цю проблему? Платять у 30-кратному розмірі? Чи знову зробили вчителів цапами-відбувайлами чиїхось вологих мрій? Чи там такі індивідуальні траєкторії, як фаховий рівень тих, хто їх придумав?

Очевидно, тут також працює і класичний синдром «нового одягу короля» та специфіка грантового фінансування.

Пілоти і стюардеси пілотних проєктів про впровадження індивідуальних траєкторії або просто брешуть, або самі не знають, що витворяють. Бо ж таке сучасне звучання: індивідуальні освітні траєкторії. Новий тренд.

Тобто, вчителів знову роблять заручниками красивих гасел.

Якщо дитина не засвоїть матеріал (бо вчитель фізично не зміг розірватися на 30 траєкторій), винним оголосять не авторів реформи, які написали нежиттєздатні інструкції, а вчителя. Мовляв, «ви просто не опанували новітні методики» або «у вас застаріле мислення».

Це класичний карго-культ: копіюються зовнішні атрибути фінських чи інших західних моделей (де в класах може бути по 8–12 дітей і по два педагоги на аналогічних програмах), але повністю ігнорується українська реальність: переповнені класи, знецінена зарплата вчителя та відсутність методичного забезпечення.

Поки реформи будуть проєктуватися «експертами», які десь у космосі і бачили живого учня лише на фотографіях, учитель залишатиметься крайнім у цих експериментах.

Про інші брязкальця ще напишу…

Ото вам і весь чекліст

Перечитав цей документ. 

Усі 27 сторінок. 

Щоправда, коли дійшов до  того, що автори назвали «чекліст» і «кейс від ліцеів-амбасадорів», то використовуючи молодіжний сленг, - просто «офігєл». 

Враження від прочитаного таке, що начебто його автори кудись так поспішали, так гарцювали, що втратили і логіку, і тверезий розсудок і найголовніше - відчуття реальності. 

1. Насамперед кидається в очі юридичний статус документа. Він соромливо названий «Листом-рекомендацією». Тобто це не нормативно-правовий акт, він не має сили закону чи обов’язкової постанови.

Але тут же МОН просить     «забезпечити практичне застосування». 

І тут виникає закономірне запитання: «Як можна здійснити «практичне застосування» того чого немає у законі, постанові КМУ чи зареєстрованому нормативному акті? А там такого - тьма!

І тут стоп. Якщо ліцеї-амбсадори ці «хотєлки» вже «практично застосовували», то мають готуватися: аудитори та ревізори скоро прийдуть. Адже посадові особи мають діяти лише в межах чинного законодавства.

Ви думаєте, що вас хто захистить, бо ви у пілоті? Вологі мрії. Ніхто і ніколи. 

Дарма, що МОН закликає до «практичного застосування». 

2. Де гроші?

Будь-який тверезий реформатор починає з калькулятора. 

Справжнє профільне навчання - це найдорожчий вид середньої освіти у світі. Воно вимагає поділу класів на дрібні підгрупи (а отже, подвоєння чи потроєння фонду оплати праці), створення сучасних STEM-лабораторій, побудови або капітального ремонту пансіонів (гуртожитків) для дітей із сіл, купівлі сотень нових автобусів та ремонту доріг до опорних ліцеїв.

Що ми бачимо в документі? 

Про фінансову модель - глуха, гробова тиша.

Громадам, у яких війна вимила бюджети, а вилучення «військового» ПДФО залишило зяючі діри, просто кажуть: «Зробіть нам красиво». Без затвердженого Кабміном окремого фінансового нормативу на утримання профільного ліцею цей лист - чиста художня фантастика. Нам пропонують закопати п'ять золотих на полі чудес і чекати, поки виросте дерево з комп’ютерними класами і тьюторами чи карʼєрними радниками на кожній гілці. 

3. Автори документа малюють образ педагога майбутнього / фасилітатор, ментор, тьютор, який ледь не щодня вручну моделює унікальні навчальні плани для сотень підлітків.

А тепер спустимося в реальну українську школу. Хто має стати цим «тьютором»? 

Перевтомлений, знецінений український учитель, який тягне 1,5–2 ставки, щоб просто прогодувати родину. 

Учитель, завалений тоннами паперових звітів про все на світі - від протидії булінгу до обліку відвідуваності.

І як його збираються готувати до цієї «космічної» ролі? Правильно - через чергові формальні курси підвищення кваліфікації. 

Залишивши оцінювання за ГР. 

Жодного слова про іншу освіту для вчителів, про інший стандарт вчителя профільної школи, про іншу зарплату цього педагога, про вимоги до нього, які б відповідали сутності поняття «академічна культура». 

Ніяк автори не можуть зрозуміти, що якість профільної освіти не зміниться  від перейменування класного керівника на «кар'єрного радника». Це імітація. 

4. Окремий цинізм - посилання на «успішні кейси» та досвід окремих ліцеїв, який тепер пропонують масштабувати на всю країну.

Дозвольте запитати: хто і за якими науковими критеріями визначив, що цей досвід успішний? 

Де незалежний психометричний аудит? Де вимірювання якості знань  учнів у ліцеях-амбасадорах ДО і ПІСЛЯ польоту? 

Тобто, нам показують «потьомкінські села» (окремі ситі ліцеї, які мали потужних спонсорів або унікальне фінансування; які одягли в однакові футболки педагогів) і видають це за норму. 

Спробуйте повторити цей «успішний кейс» у прифронтовій зоні, під обстрілами, без світла, з дефіцитом кадрів у 50% і бюджетом депресивної сільської громади! І у звичайній сільській  громаді. Маячня. Побачимо, що буде з пілотами та амбасадорами  після аудитів. 

І про самі кейси в документі. Вони за змістом - жалюгідні. Читав, читав і так не зрозумів чим профільний  ліцей , який вже начебто є, відрізняється  від ліцею з поглибленим вивченням, який поки що є. 

5. Навіщо цей абсурд з'явився саме зараз?

Моя думка така. Тут працюють суто політичні та шкурні інтереси чиновницької системи:

1. На тлі розмов про очікувані голосування  у Верховній Раді щодо звільнення міністра, йому терміново знадобився «щит». Цей лист - спроба перебити весь негатив (провали з підручниками; цифровий колгосп; скандали навколо НМТ; кадровий дефолт; ґвалтування батьків, учнів, дітей передчасною реорганізацією шкільної мережі) і створити димову завісу: «Мене не можна звільняти, я запускаю історичну реформу! Без мене НУШ загине!»

2 Відпрацювання грантів. Під «розробку профільної школи» роками освоювалися колосальні донорські кошти. Проведені тисячі кава-брейків, круглих столів та стратегічних сесій для вузького кола «своїх» експертів. Грантодавці вимагають продукт для звіту у Брюссель чи Вашингтон. Чиновники цей продукт видали. Грант закрито, галочку поставлено, а те, що літак із бамбука - то вже проблеми пасажирів. Самі в нього сіли. 

3 Порятунок дискредитованої реформи. НУШ у базовій школі (5–9 класи) фактично провалена. Про це не втомлюються твердити всі притомні люди. Навіть і ті, хто не має прямого відношення  до освіти. 

Замість того, щоб визнати помилки й рятувати ситуацію, чиновники біжать уперед і закидають нову мега-ідею, щоб ніхто не встиг спитати за попередні провали.

Замість епілогу. 

Моя думка така: це документ-паразит. Написаний людьми дуже далекими від реалій життя. 

Він ідеально вирішує проблеми міністерського виживання та звітування перед донорами, але створює катастрофічні проблеми для українського вчителя, учня та громади. 

Система освіти входить у зону жорстокої турбулентності, і якщо ми зараз не зупинимо цей карго-культ, то замість профільної школи отримаємо остаточні руїни середньої освіти.

Час відкривати очі й називати речі своїми іменами. Поки бамбукові літаки остаточно не завалили наше майбутнє.

Ото вам і весь чекліст.

P.S. зайшов на офіційні сайти деяких амбасадорів, кейси від яких нам пропонують. І знайшов відповідь на своє питання про критерії, за якими ці амбасадори стали успішними. Вони успішно приймають високих міністерських візитерів. Ото вам і вся критеріальність