Говорити про освіту відверто — без стогонів і фанфар

Автор: Сергій Горбачов, перший освітній омбудсмен України

Працюючи вчителем, директором школи, я неодноразово чув від батьків дітей та вчителів запитання:  “А навіщо нам реформи в освіті? Навіщо щось змінювати? От нас же колись навчили — і нічого, живемо…” 

Я тоді ставив своїм співрозмовникам, дитинство більшості яких припало на 80-90 роки минулого століття, просте запитання:  “Якої моделі був ваш гаджет на початку 90-х?”

Реакція була очікуваною: що за дивне запитання? Та які там гаджети у 90-ті?

Тоді я звертав увагу на те, що неможливо не бачити: сучасні наші діти не просто знають, що таке гаджет - вони з гаджетами зростають, це — невід’ємна складова їхнього життя. Після розуміння цього вже простіше зафіксувати очевидний факт — дітей не можна навчати так само, як і раніше: часи зовсім інші. І це ми ще не згадали ковід і повномасштабну війну… 

Наше життя постійно змінюється, іноді — драматично швидко. А освіта — складова життя, вона має відповідати на його виклики, вона не може не змінюватися.

Саме тому реформи в освіті — неуниникненні, подобається нам це чи ні. І постають наступні запитання:

Яким викликам життя має відповідати освіта? Що саме має в ній змінюватися — і як це робити? 

Ці  “вічні” запитання були і будуть завжди — і відповідати на них доведеться і нам, і нашим наступникам.   

Тому реформа школи — процес постійний. Жодну реформу не можна (на жаль чи на щастя)  “зробити і зупинитися”. Бо сьогодні ми щось змінили, а завтра життя підкине новий виклик — і доведеться знову змінюватися… 

З цього моменту починається найскладніше: частина людей взагалі ірраціонально не хоче змінюватися, чинить рефлекторний опір, а інша частина, що розуміє необхідність змін, починає палко сперечатися: яка мета змін? як їх робити? кому і що треба робити? 

І ось тут треба чесно визнати: навіть правильні ідеї нічого не будуть варті, якщо ці ідеї не буде кому реалізовувати.

Бо практична освіта, орієнтована на здобуття фундаментальних знань про світ та вміння їх застосовувати у реальному житті, можлива лише тоді, коли допомагати дитині здобувати таку освіту буде підготовлений і вмотивований вчитель.

Та саме реалізація цих загалом правильних ідей наразі відверто засмучує. Трохи пізніше я зроблю свій аналіз, чому так складається: там чимало причин, об’єктивних і суб’єктивних. Про це ми будемо багато і гаряче сперечатися на сторінках сайту НУШ. І перше слово ми надамо вчителям.

Бо найголовніша проблема зрозуміла вже зараз:

Жодна реформа не буде спроможною, якщо її нема кому впроваджувати, якщо немає критичної маси людей, які сприймають цю ідею якщо не власною, то принаймні цінною.

Найболючіша проблема навіть не в тому, що частина вчителів не підтримує реформу НУШ: це очікувано і нормально - реформи рідко є приємною справою.

Прикро те, що багато чого критичного, про що цілком аргументовано говорять вчителі, які дійсно хочуть змін, не доходить до владних кабінетів.

Інший бік справи — коли вчителі обурюються, що їх не хочуть чути у владних кабінетах, вони чомусь іноді забувають, що вчитель для дитини - та сама “влада”, вчитель має величезні можливості впливу на дитину. А діти так само хочуть висловитися і бути почутими: чого саме вони прагнуть? Як їх зрозуміти і допомогти їм зростати? Чому дорослі їх майже не чують? 

І ось тут медіа можуть стати на допомогу і вчителям, і дітям, і батькам дітей, щоб їх нарешті почули.

Саме це ми хочемо робити оновленою командою сайту  “Нова українська школа”, яку я очолюю як головний редактор:

Давати слово і тим, хто “за”, і тим, хто “проти” реформи НУШ — і може аргументовано пояснити, чому саме.

При тому ми дуже цінуємо те, що зробили наші попередники на сайті, і будемо це зберігати: рекомендації, розробки уроків, важливі новини освітянського життя тощо залишаються складовими сайту і будуть поповнюватися. 

Але треба весь час пам’ятати, що чесна розмова про освіту не має бути  “розмовою заради розмови”:

За відвертими обговореннями без стогонів, що  “все пропало”, без  фанфар, що “все чудово”, мають бути практичні висновки на рівні владних рішень, які враховують аргументовану думку вчительства.

Бо саме вчителям це робити. 

Мій власний учительський досвід, досвід тисяч моїх колег, які змінюють освіту на краще, які кожного дня бачать перед собою очі наших дітей, очі нашого майбутнього, показує, що це цілком можливо.  

І ми будемо це робити разом.

В наших найближчих планах - публікація матеріалів, автори яких мають різне бачення. Стежте за сайтом, за нашими сторінками на Facebook та групою у Viber: ми готові до відвертої, хоча непростої, а іноді - неприємної розмови. Бо якщо мовчатимемо, то діла точно не буде.

Пишіть, висловлюйтеся, пропонуйте. Бо це наші діти, наша країна, наше майбутнє. Ніхто для нас цього не зробить. Лише ми самі.  

Тримаймося. Переможемо.