Гра у фантики, або про новацію, яка нічого не змінить

Автор: Ігор Лікарчук, доктор педагогічних наук, професор

Щойно на очі потрапила новина. МОН пропонує обговорити можливі зміни до штатного розпису закладів загальної освіти. 

Читаю цю новину й думаю про таке. Україна перебуває у стані важкої війни, школи щодня стикаються з безпековими викликами, кадровим голодом та безглуздими нормативними документами і прожектами реформаторів. І в цей самий час керівництво профільного міністерства з ентузіазмом презентує яскраві «картки» на своєму сайті, запрошуючи до обговорення нових типових штатних нормативів.

У своїх попередніх дописах я не раз повертався до образу «бамбукового літака». Нагадаю, що йдеться про відому легенду, коли на одному із далеких островів якась могутня держава збудувала  аеродром для військових цілей: злітну полосу, вежі навігації, місця для обслуговуючої техніки. Навіть літаки прилітали. Справжні. Для нечисленного населення острова – це був гігантський поштовх в нове життя. Але він існував не довго. Військові покинули острів, забравши із собою все. І тоді місцеві жителі почали будувати літаки, вежі, ангари із… бамбука. Щиро думаючи, що ці бамбукові літаки колись піднімуться в повітря. 

Отаким  бамбуковим літаком для мене і є розбудова профільної школи за українським сценарієм. А пропоновані зміни до штатного розпису є не чи іншим, як продовженням його будівництва. Образно кажучи, поки корпус цього «літака» уже став протікати, управлінці захоплено перефарбовують каюти й вигадують для екіпажу нові звучні титули та розмахуючи яскравими фантиками.

Зупинюся лише на кількох фантиках цього прожекту.

1. Запровадження посади кар’єрного радника у закладах загальної середньої освіти. 

Дуже «модне» і круте словосполучення! Із сленгу ГОшок та усіляких проєктів, які фінансуються зарубіжними донорами. Читаєш і відразу згадуєш Проню Прокопівну із її потягом до всього, що «по модньому», «по хранцузькому».

А на мою думку, це буде ще один працівник у школі, який складатиме плани роботи, виконавцями яких будуть вчителі. 

Давайте порахуємо те, про що мовчать автори ініціативи. 0,5 ставки на 125 учнів - це менше ніж 40 хвилин на учня на рік. Якщо розкласти це на щоденну роботу (враховуючи 28 робочих днів на місяць), радник має працювати із 9 учнів щодня, щоб формально «охопити» їх раз на місяць. 

Чи це професійна профорієнтація? Ні, це - хронометраж імітації для звітності МОН. За цей час «радник» встигне хіба що заповнити форму в Google-таблиці та поставити «галочку» навпроти тесту з інтернету.

Особливих ілюзій особисто від запровадження посади карʼєрного радника в школі не маю.

Хоча б і тому, що переконаний, в т.ч. і на власному життєвому і довгому професійному досвіді: головне у профорієнтації - сімʼя, батьки, ставлення в суспільстві до тієї чи іншої професії, ринок праці. І зовсім - не школа. 

2. Запровадження посади офіс-адміністратора замість секретаря. 

Чи знайдеться хоча б один більш-менш притомний керівник закладу освіти, який візьметься стверджувати, що це перейменування вирішить величезну проблему зменшення колосального паперового навантаження, яке лягає на керівництво школи. Чи перетворить теперішнього секретаря із подавальника кави для директора та його відвідувачів, як є наразі у багатьох закладах, у справжнього керівника офісу закладу? Офісу, як структурного підрозділу,  немає в закладі освіти. Й існування такого не передбачено жодним нормативним документам. Але "офіс-адміністратор" буде? 

Тобто, це перейменування є чистим ребрендинг назви посади задля нічого. Або ж знову таки: у стилі Проні Прокопівни. 

Я особисто давно переконався тому, що від зміни вивіски суть роботи не змінюється. Шкільний секретар не перестане тонути в тонах безглуздої паперової звітності, яку генерує те саме міністерство, лише тому, що його тепер назвали на корпоративний лад. Це класична імітація євроінтеграції та модернізації.

3. Запровадження посади «адміністратора безпеки мереж».

Цей фантик – усім фантикам фантик. Адже проблема технічної та інтелектуальної підтримки всього комп’ютерного господарства закладу освіти дуже болить. Вчителі інформатики у кожному закладі завантажені 24/7. Бо вони вимушені не лише робити свою учительську роботу, але і вчити як працювати з новою технікою та у мережі інших педагогів, консультувати їх, налагоджувати техніку, адмініструвати шкільні сайти, уводити інформацію до сили-силенної різних платформ. 

А тут пропонується фантик: посада «адміністратора безпеки мереж». Однак, у сьогоднішніх умовах вона «фантиком» і залишиться. Із двох причин.

По-перше, посадові обов’язки адміністратора безпеки мереж - це лише порівняно невелика частка тієї роботи, що її потрібно виконувати із компютерно-мереживим господарством у закладі освіти. 

По-друге, де  взяти сотні кваліфікованих IT-фахівців чи профільних коучів, які погодяться піти в заклади освіти на чинні шкільні оклади? 

4. «Формульний підхід» до розрахунку ставок практичних психологів, вихователів та медичних сестер.

У бюрократичній мові слово «формула» майже завжди є синонімом слова «скорочення». Замість того, щоб в умовах колосальної психологічної травматизації дітей зафіксувати гарантовану наявність психолога та медика в кожній школі, запроваджується гнучка математична модель. Це зручний інструмент для фінансових органів, щоб легально урізати ставки, пояснюючи це тим, що «так порахувала формула». 

5. Запровадження посади заступника директора з профільної освіти. 

Знову - типовий бюрократичний хід: призначити ще одного «начальника», щоб імітувати розвиток профільності. 

Така посада - це не про зміст, не про реальну організацію освітнього процесу, не про лабораторії чи реальні освітні траєкторії. Це посада для нагляду та контролю за роботою вчителів та підготовки звітності про «успішне впровадження». 

Чомусь мені здається, що набагато доцільніше було б ввести до штатних розписів посаду заступника директора закладу освіти з питань організації\ харчування дітей. Адже із 1 вересня 2026 року кожен загальноосвітній заклад стає великою їдальнею, а харчування, калорійність, меню, тарілки і каструлі стають набагато важливішими, ніж знання, уроки, виховний процес… 

Або хоча б скажіть, чи буде зарплата вчителя у профільній школі відрізнятися від зарплати вчителя гімназії? Бо заступник директора з профільності зʼявиться,  а чи зʼявиться нова зарплата у тих, хто цю профільність буде забезпечувати. 

Ось такі фантики. 

І наостанок - головне питання, яке поставить у глухий кут будь-якого «реформатора» з МОН: де взяти гроші на всю цю «штатну розкіш»?

Ми обговорюємо введення кар'єрних радників, адміністраторів безпеки та нових заступників із профільності в умовах, коли вчительська зарплата залишається низькою, а обіцянки її підвищення стали вже традиційним фольклором, який не викликає нічого, крім гіркої посмішки. Управлінці виявляють дивовижну винахідливість у тому, як ребрендувати штатний розпис, але виявляються абсолютно безпорадною, коли доходить до оплати праці того, хто власне тримає на собі всю освіту -  вчителя.

Пропонувати нові посади, не маючи ресурсів навіть на базову індексацію вчительських окладів, - це не просто некомпетентність. Це цинізм. Це спроба створити ілюзію опікування системою, поки сама система знекровлюється відтоком кадрів через елементарну відсутність гідної оплати праці. Такої кількості оголошень про пошук кадрів для роботи в закладах освіти я не згадую за всі свої п’ятдесят років роботи в освіті. 

В освіті  продовжують будувати  «бамбуковий літак», щиро вірячи, що якщо на фюзеляжі написати гарними літерами «Профільна школа», він нарешті злетить. Але без палива -  без інвестицій у людину, у вчителя (не іще в одного заступника директора) - жодна конструкція не зрушить з місця.

Глибоко переконаний: жодна зміна в штатних нормативах не врятує систему, поки нею керують люди, які бачать школу виключно через призму презентаційних слайдів, а не крізь призму реального класу. Освіта - це не про коробки, не про «модні» посади і не про ігри у фантики. Це - про людей і для людей.

І якщо нинішня управлінська команда спроможна лише на таку «гру у фантики» в часи, коли на кону стоїть майбутнє нації, то висновок очевидний для кожного, хто вболіває за справжню педагогіку: систему не врятує ребрендинг. Систему врятує лише зміна тих, хто її нищить своїм бюрократичним невіглаством.

Час припинити імітацію і почати розмову про реальне, а не бамбукове майбутнє.