Хотіли грім - а вийшов шум

Автор: Ігор Лікарчук, доктор педагогічних наук, професор

Останні новини, які ширяться в мережі та освітянських колективах: не буде ні збільшення ставки до 22 годин, ні примусового переведення на строкові договори, ні ліквідації надбавок і доплат. Аплодисменти? Гучні чи так — для порядку?

І добряче виникає запитання: то що це було? Вийшов лише гучний старт і тихе згасання ініціативи, яку так і не спромоглися ані обґрунтувати, ані відстояти. Або, словами української народної мудрості:

«Хотіли грім — а вийшов шум».

Без блискавки думки, без реалістичних розрахунків, без розуміння наслідків для кожної школи. Грім без негоди — це не зміни. Це просто гуркіт, який плутають із реформами.

Чесно кажучи, є всі підстави припускати, що так само може статися і з обіцянками «трьох мінімалок». Бо освітній комітет — це не той орган, що визначає фінансову політику держави та можливості бюджету. Обіцяти — простіше, ніж відповідати за виконання.

Але навіть якщо завтра зарплата справді зросте, (я цього щиро бажаю кожному педагогу), — це АБСОЛЮТНО не вирішить усіх проблем учительської професії. Не поверне в школу тих, хто пішов. Не зніме перевантаження. Не зробить учителя суб’єктом, а не «ставкою» в бухгалтерському звіті.

Про ріки лайна, яке після того буде виплеснуте  на учителів  у соцмережах яжемами та учителефобами, навіть подумати страшно. 

Українській освіті потрібні інші рішення та інші законодавчі ініціативи: про захист професії, про права вчителів, про сучасну систему оцінювання й оплати праці педагогів , про автономію і відповідальність, про іншу систему управління освітою. Бо без учителя не буде ні грому розвитку, ні блискавки ідей. Лише шум.