Кібербулінг серед дітей в умовах воєнного стану: виклики та шляхи подолання

Поговоримо, як захистити дітей від онлайн-агресії

В умовах війни наші діти переживають потужний стрес, втрати, вимушене переселення, розрив звичних соціальних зв’язків. Ці фактори безпосередньо впливають на їхню поведінку в інтернеті. На жаль, поряд із позитивними можливостями цифрового простору – навчанням, спілкуванням, доступом до інформації – поширюється й небезпечне явище кібербулінгу. Як уберегти дітей від цієї форми насильства? Ми підготували декілька порад і приклади практичних завдань, які можна використовувати на класних годинах, уроках чи батьківських зборах.

Що таке кібербулінг?

Кібербулінг – це не просто сварка чи непорозуміння в чаті. Це систематичне приниження, цькування або переслідування дитини за допомогою цифрових технологій. Образливі повідомлення, знущання у коментарях, плітки, поширення принизливих фото чи навіть створення фейкових акаунтів – усе це форми кібербулінгу. Його особлива небезпека в тому, що він переслідує дитину скрізь: удома, у школі, на відстані. На відміну від звичайного булінгу, від кібербулінгу складніше сховатися, адже гаджет завжди під рукою.

Чому війна підсилює кібербулінг?

У воєнний час психологічний стан дітей значно ускладнюється. Постійна тривога, страх за близьких, втрата дому чи вимушене переселення створюють внутрішнє напруження. І досить часто ця агресія «виливається» в інтернеті, де дитина почувається анонімною і більш сміливою. Дистанційне навчання також відіграє свою роль – чим більше часу школярі проводять онлайн, тим більше шансів на виникнення конфліктів. Додамо сюди соціальну нерівність: діти з сімей переселенців або ті, хто втратив рідних, стають мішенню для насмішок. Водночас інформаційні атаки ворога у соцмережах лише підсилюють негатив.

Наслідки кібербулінгу

Кібербулінг ніколи не минає безслідно. Для дитини це може стати травмою на все життя. Постійне приниження в мережі формує почуття безпорадності, знижує самооцінку, змушує її уникати спілкування чи навіть школи. Такі діти часто замикаються у собі, у них з’являються депресивні стани, порушення сну, панічні атаки. Найстрашніше, що інколи цькування штовхає дітей до суїцидальних думок. Для тих, хто й так переживає втрати та травму війни, ці наслідки є подвійно небезпечними.

Як діяти вчителям і батькам?

Розмова без осуду

Коли дитина зізнається у тому, що стала жертвою кібербулінгу, це вже величезний крок для неї. Завдання дорослих – зустріти це з розумінням. У жодному разі не можна відповідати словами «це дрібниці» або «ти сам винен». Натомість важливо вислухати, поставити уточнювальні запитання й показати щиру підтримку. Діти особливо гостро відчувають несправедливість, тому впевненість у тому, що дорослий їх розуміє й не осуджує, допомагає повернути відчуття безпеки.

Практична вправа «Слухаю тебе»: Учні працюють у парах. Один розповідає вигадану чи реальну історію, другий має лише слухати: не перебивати, не давати порад, не сміятися. Потім міняються ролями. Обговорення: як важко іноді просто слухати і чому це важливо.

Цифрова грамотність

Діти часто сприймають інтернет як простір для розваг, не замислюючись над ризиками. Тому завдання школи та сім’ї – поступово й доступно навчати правил безпечної поведінки. Це можуть бути інтерактивні уроки, створення коміксів на тему «Інтернет-герой», дискусії у форматі «Що буде, якщо…». Важливо пояснювати не лише «чого не можна робити», а й «чому це небезпечно» – тоді дитина починає діяти свідомо.

Практична вправа «Мої цифрові сліди». Учням пропонують подумати, які їхні фото, коментарі чи акаунти можуть знайти інші користувачі. Потім група обговорює: які дані можна поширювати, а які – ні. Висновок: у кожного є «цифровий відбиток», і потрібно вміти ним керувати.

Правила поведінки онлайн

Часто діти намагаються відповідати кривднику тим самим – і ситуація лише загострюється. Тому дорослі мають навчати їх іншим підходам: блокування, повідомлення про порушення адміністрації платформи, звернення до вчителя чи батьків. Корисно розробити спільно з учнями «кодекс онлайн-спілкування класу», де прописати прості правила: 

• не принижувати;

• не поширювати неправду;

• не ображати за зовнішність чи соціальний статус. 

Такий кодекс діти сприймають як домовленість, а не як заборону згори.

Гра «Правильно чи неправильно?». Учитель зачитує різні варіанти поведінки: «відповів образою на образу», «зробив скріншот і показав дорослим», «почав знімати відео у відповідь». Учні піднімають картки «+» чи «–». Потім разом обговорюють, чому саме так.

Правова допомога

Коли діти дізнаються, що кібербулінг має юридичні наслідки, вони починають серйозніше ставитися до своїх вчинків. Варто пояснювати, що образливий коментар чи мем – це не просто жарт, а дія, яка може каратися законом. Учні мають знати, що школа зобов’язана реагувати на випадки булінгу, а у разі серйозних ситуацій можна звернутися до поліції чи кіберполіції. Це не покарання, а захист прав і безпеки.

Міні-кейс «Що робити?». Учитель описує ситуацію: «У чаті класу хтось створив фейковий акаунт і поширює образи». Учні мають визначити кроки: до кого звернутися, як зібрати докази, які служби можуть допомогти. Це вчить алгоритму дій у реальному житті.

Психологічна підтримка

Навіть кілька образливих повідомлень можуть завдати сильного удару по самооцінці дитини. Важливо, щоб учень знав: у школі є психолог, до якого можна звернутися. У випадках, коли дитині важко говорити наживо, корисно надати контакти гарячих ліній. Психологічна допомога допомагає не лише впоратися з наслідками цькування, а й навчитися будувати здорові межі та впевнено відповідати на агресію.

Практична вправа «Долоня підтримки». Кожен учень малює контур своєї долоні на аркуші. Усередині пише, хто його може підтримати у важкій ситуації (друзі, батьки, вчитель, психолог, гаряча лінія). Потім обговорюють, що важливо мати «своє коло підтримки».

Співпраця з батьками

Батьки часто недооцінюють загрози онлайн-простору. Тому школа має регулярно організовувати батьківські збори чи тренінги з цифрової безпеки. Спільні домовленості, наприклад – не дозволяти дітям реєструватися на невідомих сайтах або встановлювати додатки без відома дорослих – створюють відчуття єдиного фронту. Дитина має розуміти: батьки й учителі діють разом, аби її захистити.

Завдання «Сімейний інтернет-договір». Учням пропонують вдома скласти з батьками невеликий «договір»: скільки часу можна проводити в інтернеті, які сайти чи додатки дозволені, які правила спілкування діють у сім’ї. На наступному занятті діти діляться досвідом: що вдалося погодити легко, а що викликало суперечки.

Формування позитивного середовища

Там, де діти відчувають підтримку й взаємоповагу, місця для булінгу набагато менше. Учителям варто регулярно практикувати групові завдання, проєкти, командні ігри, де кожен учень може проявити свої сильні сторони. Так формується відчуття спільноти, де немає «чужих». Чим тепліший клімат у класі, тим менше бажання когось принижувати.

Гра «Комплімент по колу». Учні сідають у коло. Кожен говорить щось приємне сусідові справа (комплімент або позитивну рису). Вправа створює теплу атмосферу та нагадує: словами можна не лише ображати, а й надихати.

Рольові ігри та тренінги

Проживання ситуації зсередини допомагає краще зрозуміти її суть. Рольові ігри та тренінги формують емпатію й навички підтримки: діти вчаться не мовчати, коли бачать несправедливість.

Сценка «Три ролі». Учнів ділять на трійки: жертва, агресор, свідок. Вони розігрують ситуацію кібербулінгу (наприклад, у чаті). Потім обговорюють: що відчував кожен, як можна було змінити ситуацію. Ця вправа допомагає зрозуміти цінність підтримки й небезпеку мовчання.

 Використання освітніх ресурсів

Існує багато якісних онлайн-матеріалів, які допомагають пояснити тему дітям у доступній формі. Це можуть бути відео, інтерактивні завдання, тести чи навіть онлайн-ігри з кібербезпеки. Використовуючи сучасні ресурси, учитель робить профілактику кібербулінгу цікавою й актуальною. Дітям легше сприймати інформацію через зрозумілі їм формати.

Завдання «Знайди безпечний ресурс». Учням дають список сайтів/посилань (серед них корисні ресурси про безпеку та кілька сумнівних). Завдання — визначити, які з них можна використовувати для навчання, а які викликають підозру. Потім пояснити свій вибір.

Особистий приклад дорослих

Діти дуже чутливі до невідповідності слів і дій. Якщо вчитель закликає бути толерантними, а сам допускає образливі висловлювання, діти втрачають довіру. Те саме з батьками: якщо вони говорять про безпеку, але самі публікують у соцмережах надмірно особисту інформацію, дитина робить висновок: «Правила можна ігнорувати». Тому найдієвіший метод профілактики – показати власним прикладом, як поводитися в інтернеті відповідально.

Практична вправа «Учитель у ролі блогера». Учитель разом з учнями створює приклад «безпечної публікації» у соцмережі: як правильно підібрати фото, які дані не варто вказувати, як реагувати на коментарі. Це практичний спосіб показати власний приклад відповідального користування інтернетом.

Кібербулінг у воєнний час – це виклик, який не можна ігнорувати. Він впливає не лише на окремих дітей, а й на атмосферу в класі та суспільстві загалом. Завдання дорослих – створити умови, де дитина почуватиметься захищеною як у школі, так і в цифровому середовищі. А головне – дати відчуття: поруч завжди є хтось, хто вислухає, підтримає і допоможе.