Коли школи брешуть …

Автор: Ігор Лікарчук, доктор педагогічних наук, професор

Коли школи брешуть …

Навіть у тяжкому сні не могло приснитися, що колись напишу: «Школа бреше. Директор школи бреше. Учителі брешуть». Або мовчать, коли бачать брехню.

Це було колись. А сьогодні така брехня стала реаліями. І ще одним підтвердженням того, як низько падає наша освіта. Коли навіть відверта неправда видається за істину в останній інстанції. 

Я про рекламні плакати, які  масово поширюють ліцеї, намагаючись брехнею заманити до себе тих, хто гіпотетично буде навчатися у профільній школі. Коли я два дні тому писав про такий плакат, що вийшов із стін Стрийського ліцею, то думав, що брехня – спроможність лише одного закладу. А сьогодні виявляється, що таких багато. Подібні плакати із одним і тим же змістом, але у різних варіаціях оформлення, поширюються в мережі уже від багатьох ліцеїв. 

Відповідаючи за свої слова, заявляю, що 70% того, що написано у цих плакатах – брехня, 20 % - мрії типу «молочних річок і кисельних берегів», решта – невелика правда. Але правда – вигідна авторам. Про правду, що таке насправді обіцяна профільна школа, – там немає нічого. 

А тепер конкретно. Про те, що насправді є брехнею, гіпотезами та напівправдою на цих рекламних плакатах.

1. Профільна школа → скорочений термін навчання у ЗВО →  трирічний бакалаврат

Це — відверта брехня. Це — повноваження закладів вищої освіти (ЗВО), а не ліцеїв. Обіцяти подібне батькам і дітям — означає свідомо вводити їх в оману.

2. Відсутність конкуренції при вступі на бюджету

Ліцей не може скасувати чи вплинути  на конкуренцію у вступній кампанії. Ні зараз, ні в майбутньому. Такі формулювання формують у дітей хибні очікування і знецінюють саму ідею справедливого відбору. Тому це — непрофесійна і небезпечна брехня.

3. Профільна школа = усвідомлений вибір професії

Профіль у школі — це поглиблене вивчення окремих предметів,

а не професійна підготовка, гарантія майбутньої спеціальності чи  «готова кар’єра».

Більшість підлітків у 15–16 років не здатні на остаточний професійний вибір, і це нормально. Продавати профіль як «визначену долю» — означає перекладати відповідальність за майбутні помилки на дитину. Тут брехня укупі з маніпуляцією поняттями. 

4. Індивідуальні освітні траєкторії та змінні групи. 

На сьогодні немає жодного нормативного документа чи його проєкту, в якому б визначалися організаційно-педагогічні засади функціонування профільних ліцеїв. Тому, що таке «освітня траєкторія» та «змінні групи» - можна довго гадати чи мріяти. Сьогодні про те, якими вони будуть не знає ніхто. 

Тобто, у плакатах мрія видана за норму. Тобто, це також брехня. 

5. Підготовка до успішної кар’єри майбутнього

Ліцей не прогнозує ринок праці, не відповідає за затребуваність професій, не має інструментів реальної кар’єрної підготовки. Урешті – це не функція академічного ліцею. 

Тобто, і це брехня.

6. Про кар’єрних радників. 

На сьогодні такі працівники – швидше виняток, аніж постійна одиниця в штатних розписах закладів освіти. Професійного стандарту для них немає. Ефективність їхньої роботи ніким не доведена. Перспектив для того, щоб вони у ліцеях з'явилися масово – також. І на моє глибоке переконання, великої необхідності у тому немає. Соціологія давно стверджує, що 80% у виборі професії випускником школи залежить від сім’ї, в якій дитина виховувалася, від батьків та від зовнішнього середовища. Вчителі у більшості старшокласників давно втратили авторитет у якості радників для майбутнього життя. 

7. Вивчай те, що тобі подобається… Це - круто. Не подобається розділ алгебри про функції - вивчати не буду. Щоправда, як тоді складати НМТ і як оцінювати того, хто не вивчав те, що не подобається - оце питання. Тож і подібний месидж - брехня! 

Продовжувати цей перелік далі – не вбачаю доцільності. 

Набагато важливіше – знайти відповідь на питання: «Для чого потрібна ця брехня, щоб її тиражувати  і чим, водночас,  ганьбити хороші та знані заклади освіти. 

Моя версія така: 

Ця брехня не є ані випадковою, ані стихійною. Вона — інструментальна. Її завдання — не пояснити реформу, а створити ілюзію її суспільної підтримки.

На сьогодні вже очевидно, що батьківська спільнота налаштована до профільної школи щонайменше насторожено, а часто — відверто негативно. Причини зрозумілі: плюс один рік навчання, невизначеність, ризики для дітей, відсутність чітких правил, кадрові й логістичні проблеми, нерівність між громадами. Усе це батьки відчувають інтуїтивно, навіть якщо не можуть сформулювати юридично.

У такій ситуації логічним кроком мало б бути пригальмування, корекція моделі, чесна розмова з суспільством. Але обрано інший шлях — шлях авантюри.

Школам, імовірно, дали негласну команду: агітувати. Не інформувати, не пояснювати, не проговорювати ризики — а саме переконувати, використовуючи максимально привабливі й водночас безвідповідальні формулювання. Так з’явилися однакові плакати, однакові тези, однакова лексика. Це не креатив і не збіг. Це — кампанія.

Її мета проста: зібрати певну кількість заяв і потім сказати суспільству:

«Бачите, є бажаючі. Отже, курс правильний».

Тобто спочатку створюється ілюзія підтримки, а потім ця ілюзія використовується як доказ правильності рішення. Це класична маніпулятивна технологія, добре відома не з освіти, а з політики.

Найцинічніше в цій історії те, що відповідальність за брехню буде перекладено на школи. Не на авторів реформи. Не на тих, хто приймає політичні рішення. А на директорів і вчителів, яких змусили стати рекламними агентами того, за що вони не відповідають і чого не контролюють.

Коли ж ця авантюра неминуче зумовить аварію — відповідальність знову  перекладуть   вниз: на «погану реалізацію», на «непідготовлені громади», на «опір консервативних педагогів», на «неготовність батьків». Так, як це було  із НУШ. 

Але причина буде не в ініціаторах та авторах брехні. Причина — у брехні, з якої почали.

Але лихо з тими плакатами. Болить інше. 

Коли школи відверто брешуть, це найперше бачать їхні учні.

Брехня в школі дуже швидко стає нормою — а згодом і невід’ємною рисою її випускників. І це — ганьба для освіти.

Я переконаний: якщо керівники ліцеїв усвідомлюють, у яку аферу брехні вони втягнулися, поширюючи подібну «рекламу», то мали б негайно написати заяву про звільнення. Або хоча б вибачитися перед суспільством. Вибачитися за брехню, яку поширюють від імені закладу, який очолюють.  Якщо, звичайно, вони  не розучилися думати. І якщо не здатні сказати «ні» провокаторам брехні.

Але для такого кроку керівники закладів освіти повинні мати честь. Але для багатьох - це проблемне питання.