Маркерів критичності стану в освіті в природі немає

Автор: Ігор Лікарчук, доктор педагогічних наук, професор

Кілька думок про це дослідження.

1. Дослідження цікаве, ґрунтовне та якісне. Звичайно, можна шукати якісь «блохи», але для чого… Українська система моніторингу якості освіти стає на ноги.

2. Не розумію поняття «критичний стан». Бо маркерів, на основі яких можна стверджувати про критичність стану в освіті, у природі немає. Точно так, як і не розумію сутності твердження про «обережний оптимізм». Якщо порівняти результати 2018 і 2024 року – з математики і читання різниця незначна. Тобто маємо системну проблему із якістю знань у початковій ланці НУШ. Який там оптимізм?

3. Не потрібно концептуальні, стратегічні й тактичні промахи в реалізації Концепції НУШ списувати лише на війну укупі з ковідом. Якби війна чи ковід були головними причинами проблемної ситуації з якістю початкової освіти, то результати 2018 і 2024 років мали б суттєво відрізнятися.

4. Що далі? Упевнений, що нічого. Така традиція української системи управління освітою. Були дослідження 2018, 2022 років, маємо результати трьох досліджень PISA, аналітику за результатами ряду дрібніших досліджень. Чи маємо хоч одне серйозне управлінське рішення, прийняте на їхній основі та втілене в життя? Особисто я про такі не чув.

Замість висновку. Уже зараз мені щиро жаль, що велика праця організаторів та аналітиків, які працювали над дослідженням, очевидно, буде марною.

Добре, якщо все це не закінчиться черговим пошуком цапа-відбувайла, в особі українських педагогів, яких звинуватять в існуючих проблемах.

Тож укотре нагадаю слова Наполеона Бонапарта: «На війні немає поганих армій. Є погані полководці».