Міністр освіти і науки Оксен Лісовий: 500 днів на посаді

Автор: Сергій Захарін, державний секретар Міністерства освіти і науки України (2021–2023), доктор економічних наук, професор.

21 березня 2023 року Верховна Рада України призначила Лісового Оксена Васильовича на посаду міністра освіти і науки України. З текстом відповідної постанови можна ознайомитися тут.

Нескладні розрахунки показують, що 3 серпня 2024 року виповнилося 500 днів перебування Оксена Лісового на посаді міністра.

500 днів – це строк, протягом якого за наявності таланту, сумління і працездатності можна встигнути зробити багато корисного і потрібного.

Давайте на основі відомих фактів, подій і заяв спробуємо проаналізувати динаміку впровадження «корисного і потрібного» в систему освіти і науки.

Відразу зазначимо, що сформувати об’єктивну картину результативності роботи міністра Лісового доволі непросто.

По-перше, протягом 500 днів міністр жодного разу не зробив публічного звіту про результати своєї роботи та роботи міністерства (зазвичай на таких заходах незалежні і незаангажовані експерти мають змогу почути чітку і конкретну інформацію про наявні здобутки, проблеми, перспективи).

По-друге, протягом 500 днів міністр не провів жодної повноцінної прес-конференції (зазвичай на таких заходах незалежні і незаангажовані журналісти ставлять конкретні і актуальні запитання, що хвилюють суспільство, у першу чергу – пересічних громадян).

По-третє, протягом 500 днів міністр жодного разу не взяв участі у засіданні Громадської ради при МОН (зазвичай на таких заходах незалежні і незаангажовані представники громадськості акцентують увагу на найбільш важливих проблемах розвитку освіти і науки і пропонують певні шляхи вирішення зазначених проблем).

Відсутність таких заходів може свідчити про те, що Оксен Лісовий або не бажає, або не готовий зустрічатися з незалежними та незаангажованими фахівцями (експертами, журналістами, представниками громадськості).

Відтак, пересічні спостерігачі, які уважно стежать за роботою міністерства, де-факто позбавлені можливості взяти до уваги результати так званого «самоаудиту» – тобто дізнатися про суб’єктивні (сформульованих міністром та його командою) оцінки щодо власних успіхів і здобутків.

А тому нам, пересічним спостерігачам, залишається використовувати так звані «непрямі методи» оцінки, виходячи з наявної інформаційної бази.

Перш за все доцільно нагадати, що призначення Оксена Лісового супроводжувалося галасливою інформаційною кампанією. За моїм суб’єктивним відчуттям, піарники застосували примітивну, але в нашій країні цілком працездатну формулу: «старий міністр поганий – його треба вигнати, а от новий міністр буде файним – і настане всім щастя».

На третьосортних сайтах замітки однакового змісту виходили десятками. На офіційних сторінках розміщувалося банери та студійні фотографії. Радісним коментарям у соціальних мережах не було кінця і краю. Склалося враження, що над формуванням (проєктуванням) та виконанням (впровадженням) цієї кампанії працювала команда фахівців, які знаються на піар-технологіях певного штибу і які мали у своєму розпорядженні певний бюджет.

Ознайомитися з офіційною біографією Оксена Лісового можна і на сайті Кабміну, і на сайті Міністерства освіти і науки.

Уявлення у свідомості пересічних громадян про прийнятність кандидатури Оксена Лісового формувалося на потужних постулатах:

• Оксен Лісовий – доброволець, військовослужбовець, воював на передовій (іншими словами – «боронив державу – боронитиме і освіту»);

• Оксен Лісовий – потужний освітянин, оскільки довгий час очолював Малу академію наук (МАН), працював з юними талантами;

• Оксен Лісовий – потужний науковець, кандидат філософських наук, автор багатьох наукових праць, мислитель;

• Оксен Лісовий – син дисидента (з цього ми мали зрозуміти, що в родині панував антирадянській дух, а отже, «радянщина не пройде»);

• Оксен Лісовий – людина з доброю репутацією.

Дописувачі соціальних мереж вже встигли розкритикувати кожен пункт з цього переліку.

Дописувач, адвокат і Голова Громадської ради при МОН Микита Андрєєв, проаналізувавши наявний документ (відповідь військової частини), піддав сумніву, що Оксен Лісовий справді воював, тим більше на передовій. Докладніше про це – тут. Притомних коментарів на ці закиди не надано й досі.

Деякі дописувачі піддали сумніву, що Оксен Лісовий працював у «справжній освіті», оскільки Мала академія наук (МАН) – це не освітня організація, у ній немає освітнього процесу в традиційному розумінні цього поняття, ніхто нікого не навчає, а всі операційні активності спрямовані або на проведення якихось масових заходів (олімпіад, конкурсів, засідання журі), або на проведення масштабних і яскравих закордонних поїздок (за чималенькі бюджетні кошти). Можна також згадати, що чимало практичних педагогів піддають сумніву об’єктивність конкурсів, які проводять манівці. Докладніше про діяльність МАН можна почитати тут.

Деякі дописувачі піддали сумніву, що Оксен Лісовий справді науковець, оскільки його звинуватили в академічному плагіаті, але достойних коментарів на ці звинувачення надано не було. Докладніше про це – тут. Ба більше, Оксен Лісовий добровільно відмовився від наукового ступеня (скоріш за все – під натиском звинувачень в плагіаті). Тим самим міністр немовби визнав, що з його дисертацією є якісь негаразди. Докладніше про це можна почитати тут.

Деякі дописувачі піддали сумніву, що обставина під назвою «син дисидента» є достатньою підставою для призначення на посаду Міністра освіти і науки. Докладніше про це можна почитати тут.

Деякі дописувачі піддали сумніву, що Оксен Лісовий справді має добру репутацію, оскільки так і не дочекалися достойних відповідей щодо різноманітних звинувачень (військова служба, наявність досвіду освітньої або наукової роботи, звинувачення в плагіаті, відмова від наукового ступеня тощо). Докладніше про це – тут.

Утім, розбиратися з «білими плямами» в біографії публічної особи мають професіонали, які спеціалізуються на такого роду дослідженнях.

Нам, простим громадянам, у першу чергу цікаво, наскільки ефективно публічна особа використовує владні повноваження для розвитку певної сфери суспільного життя (у нашому випадку – сфери освіти і науки)?

Для українського суспільства боротьба з корупцією та казнокрадством – особливо чутливе питання. Одначе кидається в очі, що Оксен Лісовий і досі не зробив публічних коментарів щодо деяких неприглядних фактів про діяльність членів своєї команди.

Приміром, у серпні 2023 року суд встановив факт корупційного правопорушення у діях одного із заступників Лісового (йдеться про конфлікт інтересів). Докладніше про це – тут.

У травні 2024 року Кабінет Міністрів України ініціював проведення службового розслідування стосовно одного із заступників Лісового (йдеться про бездіяльність з передачею корпоративних прав). Докладніше про це – тут.

Через кілька днів після призначення на високу посаду Оксен Лісовий дав велике інтерв’ю сайту «Освіторія». Вказане інтерв’ю, з огляду на його обсяг, можна вважати програмним. Давайте його ще раз почитаємо.

Оксен Лісовий озвучив доволі багато тез і гасел, якими виклав свої погляди на життя та суспільний устрій. Але також у інтерв’ю були окремі речення та словосполучення, які стосувалися розвитку системи освіти і науки. Серед них:

• «Болісними є й інфраструктурні питання. Зокрема, облаштування укриттів»;

• «А от що робити з такими проблемами, як емоційне виснаження вчителів чи підліткова самотність – питання куди складніше… Тому наше завдання – якомога швидше повернути дітей до шкіл там, де дозволяє безпекова ситуація»;

• «Загалом же план на перші два місяці – сформувати візію, стратегію і дизайн-проєкти змін у галузях дошкільної, загальної середньої, професійної та вищої освіти, а також у позашкіллі й науці»;

• «Окрім цього, маємо велику діру, яку ще коректно обраховуємо, – це від 100 до 500 мільйонів гривень на компенсацію втраченого обладнання»;

• «Щоб продовжити втілення НУШ, потрібно розробити систему і забезпечити навчання вчителів-предметників. Бо реформа без вчителя нічого не варта»;

• «…з моменту дизайну реформи минув час, ми маємо нові виклики, а також досвід впровадження в початковій школі – як успішні кейси, так і не дуже. Усе це треба накласти на первісну концепцію. Ми вже говорили і з авторами реформи, і з учителями-практиками – усі вони погоджуються, що важливо врахувати досвід і нові реалії, внести корективи і якомога швидше запускати все в роботу»;

• «…дефіцит державної субвенції на зарплату вчителям сьогодні становить понад 8 мільярдів гривень. І ці гроші теж треба знайти, бо це призупинені виплати надбавок через введення воєнного стану»;

• «Маємо, по-перше, переглянути зміст курсу української літератури: модернізувати його, повернути «загублені» імена, починаючи з ренесансно-барокових літературних творів і закінчуючи сучасними живими письменниками. Потрібно модернізувати методи викладання. Література – це можливість рефлексувати, аналізувати вчинки героїв, розпаковувати фантастичний світ книги і розвивати уяву»;

• «Викладання історії України теж потребує зміни підходу. Донині у викладанні цього предмета було дуже багато імперського контексту… Курс шкільної історії повинен показати сучасним дітям успішність України, щоб кожен випускник відчував власну генетично закладену спроможність до стійкості та успіху»;

• «…немає інструментарію перезарахування універсальних предметів, завдання МОН – створити його. Тут є дві складові: змістова експертиза і дипломатично-юридичні аспекти, які ми повинні забезпечити. Моє бачення як міністра: для подолання освітніх втрат найефективніше спрацює національна система тьюторингу. Поки її немає, давайте чесно оцінювати ситуацію: вчителі емоційно виснажені і працюють понаднормово. Тому моя ключова порада — тверезо оцінювати свої можливості і можливості дітей»;

• «Після повномасштабного вторгнення МОН продовжило активності з підвищення кваліфікації освітян. До цього залучаємо цілу низку технологічних компаній…»;

• «Коли в мене вільніша неділя, я відкриваю свій месенджер, куди мені пишуть учителі, директори шкіл, батьки та учні-старшокласники... Я хочу налагодити з комунікаційним офісом таку практику: збирати, систематизувати і опрацьовувати ці звернення. Виходити на зв’язок, радитися, дослухатися до ідей»;

• «Моє бачення таке: створюємо можливості, створюємо інструменти оцінки якості закладів освіти, створюємо комунікацію. А громади та засновники закладів освіти вже самі вирішуватимуть, чи користуватися тими можливостями, чи ні. Директивно спускати якісь рішення на школи ми не можемо»;

• «Освіта отримує своє замовлення, базуючись на тій цілі, якої хоче досягти держава. Саме над цим ми зараз працюємо з політиками: маю хороший пул народних депутатів, які підтримують таке бачення, маємо єдність у цьому розумінні з прем’єр-міністром і Президентом»;

• «Маркером успіху для системи освіти буде, якщо в Україну стоятиме черга на навчання до українських шкіл і ЗВО. Якщо ми побудуємо таку систему освіти, що до нас їхатимуть з Європи та світу, щоб перейняти досвід».

Автор цих рядків пропонує кожному читачу самостійно, виходячи з наявної публічної інформації та власного життєвого досвіду, оцінити ступінь актуальності озвучених задач, а також стан їхнього виконання.

Наразі нам залишається лише сподіватися, що Оксен Лісовий зможе використати свій непересічний потенціал на користь розвитку освіти і науки.

P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.