Мотиваційне інтерв’ю в роботі шкільного психолога

У підлітковому віці, коли учні нерідко чують «треба» або «мусиш», варто шукати місточки для вибудовування довіри й поваги. Мотиваційне інтерв’ю (МІ) — це не просто психологічний інструмент, а спосіб говорити з учнями так, щоб вони самі захотіли змінюватися. Адже мотиваційне інтерв’ю не вчить, не повчає і не тисне — воно допомагає дитині почути власний голос, знайти відповідь усередині себе.

Отже, знайоммося з цим інструментом детальніше!

Мотиваційне інтерв’ю (МІ) — це доказовий психологічний підхід, спрямований на підсилення внутрішньої мотивації до змін через співпрацю, емпатію та повагу до автономії людини. Його створили Вільям Р. Міллер і Стівен Ролнік у 1980-х роках як метод роботи з людьми, що мають амбівалентність до змін, тобто одночасне бажання й небажання змінюватися.

Ключова ідея МІ: людина має внутрішній потенціал для змін. Завдання фахівця не в «переконанні», а у створенні безпечного простору, де ця мотивація може проявитись.

Наукові дослідження свідчать, що МІ ефективно підвищує готовність до змін у різних сферах — від здоров’я й профілактики ризикованої поведінки до освіти, профорієнтації та роботи з дітьми та підлітками.

В основі методу лежить поняття «духу МІ» (spirit of MI), що включає три ключові принципи:

1️⃣ Партнерство — фахівець не нав’язує зміни, а співпрацює з клієнтом як рівний партнер.

2️⃣ Спонукання — замість того, щоб переконувати, психолог допомагає людині виявити власні мотиви та сили.

3️⃣ Автономія — рішення щодо змін належить самій людині, а психолог підтримує відчуття контролю та вибору.

СТРУКТУРА ТА ЕТАПИ МОТИВАЦІЙНОГО ІНТЕРВ’Ю

Класична модель МІ містить чотири етапи:

1️⃣ Engaging — встановлення довірливих стосунків, прояв емпатії.

2️⃣ Focusing — визначення теми або цілі розмови (що саме учень хоче покращити).

3️⃣ Evoking — спонукання внутрішньої мотивації (допомога учню самому знайти причини для змін).

4️⃣ Planning — спільне визначення конкретних кроків, до яких готовий учень.

Основні інструменти, що застосовуються на всіх етапах, позначаються абревіатурою OARS:

• O — відкриті запитання;

• A — підтримка й афірмації;

• R — рефлексивне слухання;

• S — підсумки та узагальнення.

У шкільній психології мотиваційне інтерв’ю може використовуватися як короткостроковий консультативний метод, який допомагає:

▪️ підвищити внутрішню навчальну мотивацію;

▪️ зменшити опір до навчання;

▪️ сформувати відповідальність за власний розвиток;

▪️ підтримати самоефективність і впевненість у можливості досягати цілей.

На відміну від традиційних мотиваційних бесід, у яких дорослий намагається «надихнути» учня чи переконати його, МІ ґрунтується на діалозі, де учень сам знаходить сенс у власному навчанні.

Отже, МІ є інструментом консультативним інструментом короткострокової підтримки, який можна інтегрувати у звичну роботу шкільного психолога — індивідуальні бесіди, профорієнтаційні консультації, роботу з батьками або класними колективами.

Мотиваційне інтерв’ю допомагає психологу перемістити фокус із контролю на партнерство, із «вмовляння» — на створення простору, де учень може почути самого себе. Саме тому воно особливо ефективне у шкільному середовищі, де діти часто стикаються з браком автономії й відчуттям, що за них усе вирішують дорослі.

🔶 Приклад короткого мотиваційного інтерв’ю (МІ) у роботі шкільного психолога з учнем, який втратив мотивацію до навчання.

Ситуація: Учень 9 класу, Андрій, почав пропускати уроки, каже, що «немає сенсу вчитися, все одно нічого не зміниться». Психолог проводить 15-хвилинну консультацію.

1️⃣ Етап «Engaging» — встановлення контакту

Психолог: Привіт, Андрію. Розкажи, як у тебе справи останнім часом у школі?

Учень: Та ніяк. Просто набридло. Уроки — те саме щодня.

Психолог (рефлексивне слухання): Звучить так, ніби ти втомився від того, що все повторюється, і не бачиш у цьому сенсу?

Учень: Так, саме так. І навіть якщо щось роблю, результат однаковий.

Пояснення: психолог використовує рефлексивне слухання (R з OARS), щоб показати емпатію і знизити захисну напругу. Це допомагає учневі відчути, що його почули, і створює простір для відвертості.

2️⃣ Етап «Focusing» — визначення теми розмови

Психолог: Ти кажеш, що «немає сенсу». Якби цей сенс був — у чому б він для тебе полягав?

Учень: Ну… можливо, у тому, щоб не відставати. Але я вже відстав.

Психолог: Тобто частина тебе все ж хотіла б навчатися краще, просто зараз це здається недосяжним?

Учень: Може й так. Але не знаю, чи зможу.

Пояснення: використано фокусоване запитання, щоб допомогти учневі самостійно сформулювати внутрішній запит. Замість порад — психолог провокує усвідомлення амбівалентності («частина тебе все ж хотіла б…»).

3️⃣ Етап «Evoking» — спонукання внутрішньої мотивації

Психолог: Якщо уявити, що через місяць ти знову почуватимешся впевненіше в навчанні — що змінилося б?

Учень: Мабуть, я б перестав постійно хвилюватися, що нічого не встигну.

Психолог: І що могло б допомогти хоча б трохи зменшити це хвилювання вже зараз?

Учень: Не знаю… Може, почати з одного предмета, а не з усього одразу.

Психолог (афірмація): Це гарна ідея — ти сам помітив, що маленькі кроки легше зробити, ніж великі.

Пояснення: психолог використовує розмову про зміни, спрямовану на підсилення внутрішнього бажання діяти. Афірмація («гарна ідея») формує відчуття компетентності.

4️⃣ Етап «Planning» — узгодження реалістичного плану

Психолог: З того, що ми обговорили — з чого ти готовий почати цього тижня?

Учень: Можна спробувати хоча б математику підтягнути.

Психолог: Супер. Який конкретний крок ти зробиш?

Учень: Піду на консультацію до вчительки в середу.

Психолог: Як думаєш, наскільки ти готовий це зробити — по шкалі від 0 до 10?

Учень: Десь на 7.

Психолог: Що допоможе зробити цей крок на 8 або 9?

Учень: Якщо хтось нагадав би, або я сам запишу в телефон.

Психолог: Добре. Ти вже зробив важливу частину — придумав власне рішення. Це гарний початок.

Пояснення: використано «шкалу готовності» та планування малих кроків, що підсилює автономію й самоефективність учня.

Підсумок бесіди

▪️ Психолог не давав порад, а підтримував учня у формуванні власних мотивів.

▪️ Акцент — на усвідомленні внутрішніх цінностей («мені стане легше», «я відчуватиму впевненість»).

▪️ Замість закликів «треба старатися» — діалог про вибір і контроль.

Отже, на цьому прикладі можна побачити, як МІ працює у шкільному контексті.

Автономія: учень сам вирішує, з чого почати. Це підвищує відчуття контролю.

Емпатія та прийняття: допомагають знизити опір і відкрити простір для довіри

Фокус на внутрішній мотивації довіри: учень шукає не «чому треба», а «навіщо мені це».

Малі досяжні кроки: поступовість дає досвід успіху, який підкріплює мотивацію.

Мотиваційне інтерв’ю — це те, що дає шкільному психологу особливу силу впливу без примусу. Коли ми не читаємо нотацій, а щиро слухаємо, учні відкриваються. Коли замість порад ставимо запитання — народжується довіра. І саме з неї починаються справжні зміни: учень починає вірити у свої можливості, брати відповідальність за власні рішення, рухатися вперед.

Кожен педагог і психолог може стати для дитини тим дорослим, хто не змушує, а підтримує, хто не засуджує, а допомагає знайти шлях. Мотиваційне інтерв’ю — це мова поваги й партнерства, якої сьогодні особливо потребують наші учні.

Матеріал підготувала експертка Спільноти, психологиня Ірина Гнєзділова.