Не для контролю, а для підтримки: як інспектор Служби освітньої безпеки став складовою шкільної команди

Автор: Оксана Проскура, директорка Київської Гімназії східних мов №1

Вже липень. Офіційно навчальний рік 2024–2025 закінчено. Неофіційно — ще тисяча думок, десятки недописаних постів і кілька гештальтів, які хочеться закрити саме сьогодні. Один із них — подяка.

Цей навчальний рік був для нашої гімназії справді особливим. Ми вперше працювали у новій моделі безпеки, коли до шкільної команди долучився інспектор Служби освітньої безпеки (СОБ). Це не був охоронець чи “наглядач”, який контролює і карає. Це був зовсім інший формат взаємодії — партнерство замість страху.

Вважаю важливим поділитися досвідом, як у Київській гімназії східних мов № 1 інспекторка СОБ Анастасія Кучер стала справжнім членом нашої команди.

Сьогодні в Україні будується нова філософія безпеки в освіті — не про контроль, а про комунікацію, довіру і партнерство

Ця система орієнтована, насамперед, на профілактику та запобігання ризикам. Змінюється не лише підхід — у школах з’являються нові ролі й нові люди. Серед них — інспектори Служби освітньої безпеки, які здатні бути не “черговим контролюючим органом”, а повноцінною складовою шкільної команди. Там, де є взаємна повага, здоровий діалог і спільна мета — безпека дитини, народжується зовсім інша якість взаємодії.

Перше знайомство і руйнування стереотипів

Мушу почати з першої зустрічі, яку не забуду ніколи. Знаєте, буває момент, коли мозок перебирає стереотипи:

✔ “Це ж поліцейська. Хіба вона може бути такою красивою?”

✔ “Якщо красива, то, мабуть, не дуже серйозна?”

✔ “А ще й спортивна… І взагалі, що вона робитиме у школі?”

Питання було не лише у особистості пані Анастасії: у мене як директорки гімназії були певні сумніви щодо роботи інспектора СОБ: я про це відверто написала у колонці для медіа “Нова українська школа”.

Але життя швидко розставило все на місця. Пані Анастасія — з учительської родини, з педагогічною освітою, з чудовими аналітичними навичками і вмінням чути. З першої зустрічі ми домовилися про головне: у кожного своя зона відповідальності. Є питання, які ми вирішуємо разом як школа. Є теми, на які вона реагує як поліцейська — це права, безпека, захист.

Для мене, як директора, який сповідує відкритість і доброчесність, її присутність стала не загрозою, а підтримкою. Бо безпека дітей — це спільна справа.

Нова модель безпеки: коротко про реформу

Із вересня 2024 року в українських школах запрацювала нова модель: інспектори СОБ, спеціально підготовлені поліцейські, закріплюються за школами. Їхнє завдання — не охорона чи каральна функція, а підтримка шкільної громади. За даними МВС, на початку року вони вже працювали у понад 760 школах, а до кінця року мали охопити до 2000.

Важливо нагадати: інспектор СОБ не дублює адміністрацію чи психолога. Він/вона діє як посередник між школою, батьками, дітьми й вчителями, допомагає будувати безпечне і довірливе середовище.

Реальні кейси нашої співпраці

Наш досвід із пані Анастасією показав, як ця модель працює на практиці. Наведу кілька прикладів:

✔  Освітні зустрічі та лекції для учнів, батьків і вчителів про права дітей, правила поведінки, відповідальність. Це формувало культуру безпеки.

✔  Інтерактивні уроки з дорожньої безпеки для молодших школярів із патрульною поліцією.

✔  Відпрацювання протоколів на випадок появи сторонніх осіб у школі. Персонал знав, як діяти правильно.

✔  Реакція на порушення мовного законодавства, проведення роз’яснень про важливість державної мови.

✔  Медіація конфліктів між учнями, учнями і вчителями. Інспекторка виступала нейтральним посередником.

✔  Готовність до “мінування” — відпрацювали алгоритм евакуації та оповіщення поліції.

✔  Профілактика шкідливих звичок — інформаційні кампанії проти алкоголю, тютюну, наркотиків.

✔  Розгляд звернень про порушення прав — діти й батьки знали, до кого звертатися.

✔  Консультації для батьків щодо безпеки дітей, у тому числі онлайн-безпеки.

✔  Кібершкола — тренінги для учнів про безпечну поведінку в інтернеті.

Ці кейси — приклад комплексного підходу: від фізичної безпеки до психологічного комфорту і цифрової грамотності.

Довіра, а не страх

Найважливіший результат нашої співпраці — це довіра. Інспекторка була не “каральним органом”, а наставницею. Вона проводила медіації, дружньо спілкувалася з дітьми, відповідала на запитання батьків. Діти перестали боятися поліції. Коли першокласники біжать її обіймати, а старшокласники заходять по пораду — це головний показник успіху.

Це був проактивний підхід: не чекати біди, а запобігати їй через освіту, комунікацію і підтримку.

Антикорупційні та етичні практики

Окремо хочу зупинитися на темі доброчесності. Разом із інспекторкою ми обговорювали навіть “незручні” теми — хабарі, конфлікт інтересів, спокуса “вирішити питання на місці”.

На спеціальних зустрічах педколективу ми розглядали типові ризикові кейси:

✔ спроби вплинути на оцінки через родинні зв’язки;

✔ призначення переможцями конкурсів “своїх” дітей;

✔ нав’язування екскурсій через “свої” турфірми;

✔ коштовні подарунки вчителям.

Ми виробили прості правила: жодних винятків через статус чи знайомства, офіційні договори, нульова толерантність до хабарів. Запровадили внутрішні консультації з доброчесності. Почали розробляти шкільний “Кодекс доброчесності”.

Інспекторка допомагала нам не лише порадами, а й вагомістю своєї позиції як правоохоронця. Це підвищило довіру і задало високі стандарти для всіх.

Уроки року

Звісно, не все було ідеально. Ми ще в процесі — бо це новий досвід для українських шкіл. Але головне, що ми зрозуміли цього року:

✔ Безпека в школі — це не протоколи й інструкції, а стосунки між людьми.

✔ Інспектор освітньої безпеки — не контролер, а партнер.

✔ Це не про страх, а про довіру і взаємну відповідальність.

Я вдячна пані Анастасії за її професійність, людяність і мужність бути тією, кому ми довірили найцінніше — наших дітей. Сподіваюся, наступний рік принесе ще більше причин для посмішок. Бо вони їй дуже личать.