Освітянська галузь в очікуванні дива

Автор: Інна Фрідкіна, учителька англійської мови, журналістка

Коли вся Україна у вогні, коли сьогодні на фронті вирішується доля свободи та незалежності нашої Батьківщини, Міністерство освіти та науки (МОН) організувало собі гастрольне турне обласними центрами. На кшталт турне діячів мистецтв, турне МОН має багато спільного з цирковим шоу.

Заступники міністра, наче фокусники, дістають з повітря неіснуючі переваги своїх «впроваджень», при цьому, вміло приховуючи їхню недосконалість, а, подекуди, конкретну шкоду та цілу низку недоліків. І, наче жонглери, маніпулюють думкою глядачів. Що стосується самих глядачів, то вони, так само, як і присутні на циркових виставах, завзято аплодують, чудово розуміючи, що то все самообман.

Називалось шоу «Громадські обговорення реформи профільної середньої освіти», і в середині листопада відбулось також у Вінницькій обласній військовій адміністрації.

Хоча дізналась про дану подію вже постфактум, я спочатку відверто зраділа. Дійсно сподівалась на відкрите обговорення проблем, які існують в освітянській галузі сьогодення і які терміново потрібно вирішувати, бо завтра не матимемо ні учнів, ні вчителів. Була впевнена, що «громадськість» – це:

• депутати профільних комісій місцевих рад, бо саме їм належить визначати мережу ліцеїв, оптимізацію навчальних закладів та виділення відповідних коштів громади;

• голови батьківських комітетів шкіл, бо це напряму стосується саме учнів та їхніх батьків, і саме вони обиратимуть заклад для отримання повної середньої освіти, а, подекуди, і країну;

• директори шкіл та представники учительської спільноти, бо саме їм втілювати це в життя;

• голови учительських профспілок, бо саме вони захищають інтереси вчителів;

• народні депутати, завдяки яким вдалося зберегти ліцеї, де на сьогодні може навчатись мінімум 50 учнів на одну паралель, а не 100, як в законопроєкті пропонує МОН. До прикладу, на Вінниччині це – Лариса Білозір, яка могла б багато корисного розповісти з цього приводу.

І у всіх вище перелічених накопичилось безліч запитань до ініціаторів цього самого законопроєкту і до реформи освіти в цілому.

Утім, мої сподівання потерпіли фіаско, бо «у заході взяли участь представники Міністерства освіти і науки України, профільних структур Вінницької обласної військової адміністрації, представники Проєкту DECIDE, очільники районних військових адміністрацій та територіальних громад, керівники органів управління освіти, керівники закладів фахової передвищої та професійно-технічної освіти».

Оце вам і вся «громадськість» – у переважній більшості посадові особи адміністрацій та громад, які напряму залежать від Кабміну взагалі та МОН зокрема і міцно тримаються за свої крісла, боячись навіть поворухнутись без вказівки «зверху».

От скільки можна бути такою наївною? Скільки разів потрібно переконуватись, що МОН, яке визначило перелік запрошених, зробить все для того, щоб не задавались гострі питання ні міністру Лісовому, який, у прямому сенсі цього слова, «заскочив» в якості «весільного генерала», тому що за мету мав зібрання в аграрному університет, ні його заступниці Кузьмичовій, яка, можливо, останній раз була в школі на власному випускному, і то не факт.

Стосовно DECIDE, то це – швейцарсько-український проєкт «Децентралізація для розвитку демократичної освіти», спрямований на підтримку реформ в освіті. Він повинен «допомогти жителям територіальних громад долучитися до демократичного врядування та отримати рівний доступ до якісної освіти».

Не розумію, навіщо нам допомога в демократії та рівному доступі до якісної освіти, якщо до освітньої реформи ми це все мали? Хіба що за кошти швейцарських платників податків утримується ще одна команда від МОН? А яка то «демократія», було чітко видно під час громадських обговорень, на яких так і не вияснили, як навчати дітей, коли:

• програми не відповідають...

• підручники не відповідають...

• оцінювання не відповідає...

• НУШ не відповідає…

• фінансування не відповідає...

• мережа ліцеїв не відповідає...

• зарплати не відповідають...

• дороги не відповідають…

• вимоги не відповідають…

• інтегровані курси не відповідають…,

про що свідчать численні публікації та коментарі в масмедіа.

На жаль, жодному «не відповідають» не було надано жодного пояснення, і усі ці питання так і залишаються невирішеними, хоча, по суті, вони – основа основ в системі надання та отримання знань. Але для МОН це, скоріш за все, – дрібниці.

Крім того, навряд чи хтось із столичних гостей розбирається в них або, хоча б в курсі, що такі проблеми існують. Врешті-решт, можна дообговорюватись до того, що очільники МОН не відповідають займаним посадам. А всі його нововведення не відповідають здоровому глузду.

Окрім принципу формування ліцеїв, більше ні на чому не концентрувалась увага. А представники команди МОН слухали лише самі себе і діяли, згідно з постулатом «Пункт перший: я завжди правий. Пункт другий: а якщо ні? Пункт третій: якщо ні, то дивись пункт перший», оскільки жодна пропозиція присутніх не була взята до уваги.

Не обійшлось без суцільного позитиву собі, коханим, у соціальних мережах, і суцільного негативу в коментарях від учителів та батьків уу тих самих соціальних мережах.

Зате фото на згадку вийшло чудове. Точніше, фотозвіт, як доказ для отримання чергових донатів. А те, що камера іноді вихоплювала з зали аж ніяк не радісні обличчя, то пусте.

Отже, не було ніякої дискусії та діалогу, а чергове шоу, яке вкотре продемонструвало зневагу і байдужість до вчителів, батьків, учнів, депутатів місцевих рад і навіть Верховної.

Дуже дивними видаються результати соцопитування під егідою проєкту DECIDE за підтримки МОН, де ледь не вся Україна задоволена освітньою реформою.

Підсумки соцопитувань, проведених іншими установами, дещо відрізняються, і не такі вже й бравурні. Не виключаю, що заступниця міністра Кузьмичова, за освітою соціолог, чудово розуміє, яким чином видавати липові опитування за думку громадськості. І знає, як робити липові підсумки. І вводити липові цифри теж.

А мати таку точку зору мені дозволяє не лише спілкування із зацікавленими особами (депутати, голови громад, учителі, батьки, учні), але й інформація в соціальних мережах про зібрання, які відбулись у різних регіонах України, правда, без представників МОН.

Згідно цієї інформації, переважна більшість тих самих зацікавлених осіб категорично проти принципу мережі ліцеїв, запропонованого міністерством. І не лише проти цього. І МОН чудово про те знає. І про негативні коментарі у соцмережах теж у курсі.

Тоді для чого потрібні були оті обговорення?

«… Для започаткування та проведення освітньої діяльності комунального ліцею засновник має забезпечити відповідність такого закладу освіти вимогам… у тому числі щодо: функціонування не менше чотирьох класів та 100 учнів за одним роком навчання, на рівні профільної середньої освіти (протягом 10-12 років навчання учнів)…»

Справа в тому, що освітні інновації фінансуються виключно зарубіжними фондами, проєктами, партнерами, меценатами. У чинному законодавстві змін, які відповідали б цим інноваціям, не має.

Щоб фінансування не зупинилось, МОН звернулось до депутатів ВРУ з проханням внести зміни у чинне законодавство, підготувавши законопроєкт «Про внесення змін до деяких законів України щодо впровадження профільної середньої освіти» (9 жовтня 2024 року).

Обговорення відбулись у грудні, а законопроєкт поданий ще на початку жовтня, оскільки МОН було впевнене, що депутати стовідсотково його підтримають. А от суцільний негатив у соцмережах наших інноваторів трішки налякав.

Тому, організовуючи таке окозамилююче турне та липові соцопитування, МОН зможе заявити, що вся Україна підтримує освітню реформу, і народні депутати муситимуть проголосувати. І тоді дуже сумнівно, що ліцеї взагалі будуть у невеликих містах, не кажучи вже про села. При тому, ніхто з інноваторів не знає, скільки їхні інновації коштуватимуть і чи будуть на це гроші.

Створення мережі академічних та професійних ліцеїв вимагає мільярди гривень не лише на абсолютно нові програми, підручники, посібники, оснащення, але й на нові будівлі та приміщення. У переважній більшості, нічого такого наразі немає.

І викладачів необхідної спеціалізації теж нема. Якщо в Україні гончар, аніматор, бухгалтер та продавець можуть керувати освітою, то вчити дітей все-таки повинен вчитель. То чи не єдина причина, що ліцеїв планується обмаль – відсутність фінансування, а ніяк не мала наповнюваність. Адже зовсім не обов’язково мати 25 учнів у ліцейному класі. Чому не 10 чи 15, 18, 20?

Але це ще не всі «перлини», які приготувало громадам МОН.

«…Рішення про утворення комунальних ліцеїв як окремих юридичних осіб, їх реорганізацію, ліквідацію чи перепрофілювання (зміну типу) приймають Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, міські, селищні, сільські ради відповідно до вимог законодавства».

Справа в тому, що МОН визначає, чи відповідає ліцей критеріям, інакше кажучи, певній кількості учнів та ще цілому переліку вимог. Якщо так, то ліцей отримуватиме фінансування від держави (субвенція). Якщо ні, то не отримуватиме. Однак, ліквідація, у цьому разі, повністю лягає на плечі засновника, тобто депутатів місцевих рад.

Як наслідок, у громадах виникає конфліктна ситуація, і всі «шишки» полетять у місцеві органи влади. І місцеві депутати муситимуть пояснювати, чому вони закрили навчальні заклади. Бо ж МОН тут «не при ділах». Воно ж просто не дало коштів, а не ліквідувало ліцей.

Але «добрі» дядечки та тітоньки в МОН на цьому не зупинились і породили ще один конфлікт. Вони пропонують місцевим радам самим створювати ліцеї, якщо ті не відповідають вимогам МОН, і самим їх утримувати. А от звідки візьмуться в громадах мільйони на це утримання, якщо в даний час усі можливі кошти йдуть на допомогу ЗСУ, а далі підуть на відбудову? І раніше це теж було нереально. Утім, МОН, очевидно, про таке, навіть не здогадується.

Маленька «вишенька», яка, по суті, ставить велику крапку на «торті» децентралізації освітнього процесу в Україні.

«Міністерство освіти і науки України за поданням обласних адміністрацій з урахуванням пропозицій сільських, селищних, міських та обласних рад розробляє проєкт плану формування мережі закладів освіти, що забезпечують здобуття профільної середньої освіти, з урахуванням вимог цього Закону до ліцеїв».

Справа в тому, що не обласні ради будуть затверджувати мережу ліцеїв у межах своєї області, а МОН, яке що захоче – те й затвердить. Судячи з формату «громадського обговорення», вже все давно затверджено, прийнято і узгоджено. І те, що обговорення відбулись через місяць після подання законопроєкту, є ще одним переконливим доказом. Тому освітянській галузі слід чекати на диво. А диво таки може статись. Адже законопроєкт ще не прийнятий Верховною Радою України, не підписаний головою ВРУ та Президентом.

Суть освітньої реформи повністю протилежна гучним лозунгам з високих трибун.

«Мережа закладів загальної середньої освіти формується відповідно до законодавства з урахуванням соціально-економічної та демографічної ситуації, а також відповідно до культурно-освітніх та інших потреб територіальної громади та /або суспільства».

Справа в тому, що матимемо тотальне обмеження доступу старшокласників до якісної безкоштовної державної повної середньої освіти. Позаяк, згідно зі змінами в законі, таку освіту можна буде отримати лише у великих містах.

Це суперечить не лише політиці Президента – повернути додому українців, які через війну вимушено покинули Україну. Це суперечить ст. 53 Конституції України, у якій чітко сказано, що «Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах…».

І не потрібно запевняти, що буде достатньо шкільних автобусів, хороші дороги і прекрасні пансіони. На сьогодні нічого цього немає, і впевненості, що у 2027 році з’явиться – теж нема.

Знищуючи все, що є, ми можемо не отримати нічого. Вже достатньо НУШ, яка знаходить підтримку та схвальні відгуки лише в Міністерстві освіти та підвладних йому інституціях.

Тепер все залежить від народних депутатів: чи не дадуть вони спаплюжити Конституцію України, чи не підуть проти політики Президента, чи захистять права українців на освіту, чи не залишать Україну без майбутнього – українських дітей.

Замість післямови.

Під вибухи снарядів, свист куль та польоти «шахідів», турне МОН продовжується, проте далеко від тих вибухів, свисту та польотів. І циркове шоу продовжується.

На жаль, клоунами на цьому шоу виступає не МОН, а учителі, батьки, учні та органи місцевого самоврядування. А МОН, разом з командою DECIDE, на постійному позитивчику, з посмішками, радісними обличчями та численними фотозвітами, усіма методами впарюють «продукт» власного виробництва: «зміни до деяких законів України щодо впровадження профільної середньої освіти».

Посміємось, пані та панове. Тільки хто і з кого?