Оцінювальні судження у початковій школі: спротив чи шанс на розвиток?

Уже не перший рік в Україні впроваджується реформа Нової української школи. За цей час відбулося чимало змін, і поступово нові підходи стають звичними у щоденному житті школи. Водночас у вчительському середовищі початкових класів, не вщухають розмови навколо однієї з тем, яка викликає особливу увагу та дискусії, — перевірка зошитів та написання оцінювальних суджень.

Думки педагогів тут розділилися. Для одних це можливість по-новому подивитися на навчальні досягнення учнів, підтримати дитину словом і дати їй орієнтир для розвитку. Для інших — завдання непросте, адже воно вимагає додаткового часу, зусиль і пошуку правильних слів. Саме тому тема оцінювальних суджень і досі залишається актуальною й важливою для обговорення. Адже оцінювальне судження — це не лише констатація результату, а й щира спроба допомогти дитині рухатися далі. І саме в цьому, напевно, полягає головний виклик: як поєднати цей інструмент з реальними можливостями вчителя.

Разом із позитивними відгуками про оцінювальні судження звучать і слова про труднощі, які вони створюють для педагогів. Це природно, адже будь-яка нова практика потребує часу, щоб стати частиною щоденної роботи. У вчителів різний досвід, різне навантаження та навіть різний підхід до спілкування з дітьми, тому й ставлення до цього освітнього інструменту виявляється неоднаковим.

Насправді супротив, який інколи виникає, не варто сприймати як заперечення самої ідеї чи небажання змінюватися. Швидше це відображення тих викликів, з якими стикається вчитель у своїй щоденній роботі. І саме про ці виклики варто говорити відверто й доброзичливо, щоб разом знаходити шляхи їх подолання.

Чому ж виникає спротив?

Коли спілкуєшся з педагогами, стає зрозуміло: за цим спротивом стоять цілком реальні й зрозумілі труднощі. І вони не свідчать про небажання рухатися вперед, а радше про ті виклики, з якими доводиться зіштовхуватися щодня.

По-перше, навантаження. Зі слів педагогів, коментувати кожну роботу — завдання непросте. Вчителі зізнаються: інколи є відчуття, що можна буквально “захлинутися” у цих коментарях, особливо якщо клас великий і щодня треба писати судження з декількох предметів. Час — найцінніший ресурс учителя, і він завжди обмежений.

По-друге, очікування батьків. Загалом родини позитивно сприймають оцінювальні судження, адже в них бачать більше інформації та конкретики. Водночас під час індивідуальних зустрічей чи розмов батьки все одно запитують: “А на якому рівні моя дитина?”. Тобто, крім детальних коментарів до конкретних завдань, їх цікавить і загальна “картина” — чітке розуміння, де саме перебуває дитина у своєму розвитку.

По-третє, потреби адміністрації. Керівництво шкіл завжди намагається бачити загальну картину — якою є якість навчання в класі, скільки учнів працюють на високому рівні, чи є ті, хто потребує додаткової підтримки. Тому, навіть коли вчитель детально прописує оцінювальні судження, адміністрація прагне отримати узагальнену інформацію: як виглядає клас у цілому, які тенденції в навчальних досягненнях.

Де шукати відповіді?

Щоб учителям було легше працювати з оцінювальними судженнями, МОН підготувало детальні методичні матеріали. У своїй роботі педагоги початкових класів спираються на Методичні рекомендації, затверджені наказом МОН від 13.07.2021 року № 813, а також на поради, викладені у Додатку 3 листа МОН від 19.08.2022 року № 1/9530-22 та Методичними рекомендаціями, затвердженими наказом МОН від 13.08.2025 р № 1/16828-25

У початковій школі (1–4 класи) оцінювання результатів навчання не має єдиної жорсткої форми. Вони носять рекомендаційний характер, тобто школа може взяти їх за основу або створити власну систему оцінювання, головне — щоб вона відповідала принципам Нової української школи. Це означає, що педагоги та методичні об’єднання можуть самі визначати:

✔ які саме діагностувальні роботи проводити,

✔ скільки їх буде,

✔ у якій формі фіксувати результати.

Усі ці рішення ухвалюються на педагогічній раді.

Також згідно з наказом МОН від 30 листопада 2020 року № 1480, система оцінювання обов’язково має бути прописана у програмі школи та у Положенні про внутрішню систему забезпечення якості освіти.

Ці документи пояснюють, як саме формулювати оцінювальні судження, на що звертати увагу та як зробити оцінювання зрозумілим і для дітей, і для батьків, і для адміністрації.

Якщо говорити простою мовою, то у початковій школі вчителі використовують два види оцінювання: формувальне (тобто те, що супроводжує навчання щодня) та підсумкове (річне). Форма оцінювання може бути різною — усе залежить від предмета, завдання й етапу навчання.

У 1–2 класах результати навчання обов’язково описуються словами — у вигляді оцінювальних суджень. У 3–4 класах педагогічна рада може вирішити: залишити лише вербальні оцінки чи поєднувати їх із рівневою системою (“початковий”, “середній”, “достатній”, “високий”). Тобто в одній школі навіть у паралельних класах можуть бути різні форми оцінювання — усе залежить від обраної освітньої програми та методики роботи вчителя.

Але, важливо пам’ятати, що оцінюється не тільки кінцевий результат, а й сам процес навчання: як дитина виконує завдання, які дії використовує, наскільки впевнено працює. Саме тому оцінювальні судження будуються на характеристиках того, як учень чи учениця засвоюють знання й навички.

Як формулювати оцінювальне судження?

Коли вчитель формулює оцінювальне судження, він може орієнтуватися на Орієнтовну рамку оцінювання (Методичні рекомендації, затверджені наказом МОН від 13.07.2021 року № 813.) та очікувані результати навчання, прописані в освітній програмі.

Принцип насправді дуже простий:

1. Учитель дивиться, що саме учень мав засвоїти (очікуваний результат).

2. Порівнює роботу дитини з цим результатом.

3. Конкретизує судження відповідно до завдання.

4. Озвучує або записує коментар для учня.

Наприклад, у рамці зазначено: “визначає спосіб подолання виявленого утруднення за наданими орієнтирами”. Тоді вчитель може сказати: “Ти правильно обрав пам’ятку для пояснення способу обчислення. Наступного разу зверни увагу на послідовність дій”. Приклади оцінювальних суджень на інших навчальних предметах:

Читання

✔ “Ти добре зрозумів головну думку тексту. Спробуй ще навести приклади з твору, щоб пояснити свою відповідь”.

✔ “Тобі вдалося виразно прочитати діалог. Наступного разу зверни увагу на інтонацію наприкінці речення”.

Математика

✔ “Ти правильно обрав спосіб розв’язання задачі. Подумай, чи можна зробити обчислення коротше”.

✔ “Розв’язок у тебе вийшов вірний. Перевір уважно, чи не пропустив крок під час запису”.

Я досліджую світ

✔ “Ти вміло описав явище природи. Додай ще кілька ознак, щоб твоя розповідь була повнішою”.

✔ “Ти правильно зробив висновок із досліду. Наступного разу спробуй пояснити, чому саме так сталося”.

Образотворче мистецтво

✔ “Ти цікаво підібрав кольори. Подумай, як можна заповнити вільний простір на малюнку”.

✔ “Ти старанно виконав роботу. Спробуй наступного разу використати інший матеріал, щоб зробити малюнок ще виразнішим”.

А що з критеріями оцінювання?

Орієнтовна рамка допомагає вчителю задати напрям оцінювання, а конкретні критерії роблять цей процес зрозумілим для дітей у щоденній роботі.

Тобто рамка дає загальний орієнтир, а вчитель “перекладає” його на зрозумілу для дитини мову.

Критерії оцінювання можуть бути простими й зрозумілими для дітей: цікавість, посильність, самостійність, правильність дії чи результату. На початку навчання корисно оцінювати, наскільки завдання цікаве й доступне дитині. А на завершальному етапі — чи правильно вона виконала дію і наскільки точним є результат.Такий підхід допомагає дітям краще усвідомлювати свої сильні сторони й зони розвитку, розвиває впевненість і навички самооцінювання.

Важливо, що формувальне оцінювання завжди пов’язане зі зворотним зв’язком. Це не лише слова вчителя, а й діалог із дитиною, взаємооцінювання між учнями, навіть невербальні сигнали — наприклад, картки чи умовні позначки. Такий постійний обмін допомагає учневі краще розуміти, що він уже вміє, а над чим ще варто попрацювати.

Формувальне оцінювання працює за принципом:

✔ самооцінювання (дитина аналізує власну роботу),

✔ взаємооцінювання (учні оцінюють роботу один одного),

✔ оцінювання вчителя (як підсумок і орієнтир для подальших кроків).

Цей процес буде ефективним лише тоді, коли результати оцінювання враховуються далі — під час вибору завдань, методів і форм роботи на наступних уроках. Тобто оцінювання стає не “крапкою”, а “стартом” для наступного кроку в навчанні.

Для дітей дуже корисно вчитися аналізувати власні успіхи: “Що я можу вже зараз? Що ще потрібно зробити? Які дії допоможуть досягти результату?”. Це формує навички самооцінювання, відповідальність та впевненість у своїх силах.

І якщо говорити про навантаження вчителів, то можна і не заборонено використовувати різні способи фіксації оцінювальних суджень. Це можуть бути записи в зошитах, у друкованих посібниках, у щоденниках (паперових чи електронних). Для щоденної перевірки зручно домовитися з учнями про умовні позначки — наприклад: “+” означає правильно, “с” — самостійно, “сп” — самостійно з пам’яткою, “д” — із допомогою. Такі символи не замінюють оцінку й не ділять дітей на “сильних” і “слабших”, а лише допомагають швидко зрозуміти, як саме виконано завдання.

У кінці роботи бажано написати коротке оцінювальне судження з порадою: що вдалося добре, а над чим ще варто попрацювати. Це допомагає учневі бачити власний прогрес і чітко розуміти, що робити далі.

Варто прагнути до того, щоб оцінювальне судження — не стало просто описом результату. Це розмова з дитиною про її навчання, про її успіхи й кроки до нового рівня.

Умовний алгоритм оцінювального судження

1. Зафіксуй успіх

1. Назви конкретну дію або результат дитини.

2. Приклад: “Тобі вдалося правильно розв’язати приклад”, “Ти старанно оформив роботу”.

2. Додай уточнення

1. Покажи, у чому саме сила цього результату (щоб дитина розуміла, що варто повторювати).

2. “Особливо добре, що ти пояснив розв’язання своїми словами”.

3. Вкажи зону для розвитку

1. Доброзичливо підкажи, що ще можна вдосконалити.

2. “Спробуй наступного разу писати букви однакового розміру”.

4. Запропонуй наступний крок

1. Орієнтуй на майбутнє, а не на помилку.

2. “Наступного разу потренуйся рахувати швидше”, “Спробуй використати інший спосіб розв’язання”.

Що думають адміністратори закладів?

Як сприймають діти словесні оцінки і чому вони важливіші за звичні бали? Як у школах організовують роботу з підвищення компетентності педагогів у цьому напрямі? Чи легко вчителям формулювати оцінювальні судження та як адміністрація відстежує, чи справді вони працюють? Про свій досвід розповідає Світлана Гладишко, заступниця директора гімназії №148 імені Івана Багряного м. Києва.

— Пані Світлано, які головні виклики виникають у педагогів під час застосування оцінювальних суджень у початкових класах?

— Учні початкової школи дуже чутливі до оцінки дорослого. Вони можуть неправильно зрозуміти слова вчителя, тому педагог має знайти індивідуальний підхід до кожного — врахувати рівень розвитку, темп навчання, а також особливі освітні потреби. Важливо добирати такі слова, які мотивуватимуть дитину і спонукатимуть її старатися далі. Окремий виклик — пояснити значення словесної оцінки батькам, адже вони звикли до балів і не завжди відразу приймають нову систему.

— Як у вашій гімназії організована робота з підвищення компетентності вчителів у цьому напрямі?

— Ми постійно працюємо над цим. Проводимо педагогічні ради, методичні об’єднання, де ділимося досвідом, обговорюємо ситуації, добираємо влучні словесні оцінки. Наші вчителі проходять курси НУШ, онлайн-курси, вебінари. Адміністрація гімназії надає методичні рекомендації, активно залучаємо і психолога школи. У межах розбудови внутрішньої системи якості освіти проводимо самооцінювання, до якого залучаємо всіх учасників освітнього процесу. Працюємо і з батьками — організовуємо співпрацю через анкетування.

— Чи проводите ви моніторинг того, як учителі застосовують формувальне оцінювання? Які висновки робите?

— Так, у закладі освіти проводяться різноманітні внутрішні моніторинги. Це відвідування уроків, аналіз зошитів спостережень учителів, перегляд портфоліо учнів. Наші висновки однозначні: формувальне, тобто словесне оцінювання у початковій школі позитивно впливає на дітей і мотивує їх до кращих результатів.

— І останнє запитання. Що для вас легше як для вчителя: виставити бал чи сформулювати оцінювальне судження?

— Звісно, простіше поставити бал. Це швидко і зрозуміло. А от оцінювальне судження потребує часу і добору слів для кожної дитини окремо. Але я переконана, що в початковій школі має бути саме формувальне оцінювання. Бо бал не пояснює, у чому дитина сильна і над чим ще треба попрацювати, а словесна оцінка дає розуміння, що вже добре, і куди рухатися далі.

Ключ до успіху — комунікація з батьками

Батьки теж потребують пояснень. Щоб краще зрозуміти досвід родин, ми поспілкувалися з мамою першокласника Київської гімназії № 270, Софією Ніколовою.

— Чи помічали ви, що ваша дитина краще розуміє, що потрібно вдосконалити, коли отримує словесне пояснення, а не просто бал?

Так, звісно. Першачки ще не зовсім розуміють, що означає конкретна оцінка. Добре, якщо поставили максимальний бал, але якщо ні — як дитині зрозуміти, за що знизили оцінку і як це виправити? У першому класі діти ще не орієнтуються в системі оцінювання, і мій син не завжди розуміє, що саме у нього не виходить.

— Які слова учителя мотивують вашу дитину старатися більше: “Добре” чи конкретне пояснення того, що він зробив правильно і що можна покращити?

Я помітила, що мого сина мотивує саме конкретне пояснення. У перші дні в школі він розгубився, адже все було нове, і він не зовсім розумів, що від нього вимагається. А коли чує поради від учителя, то краще розуміє, що йому потрібно робити, і почувається впевненіше.

— У вас уже є досвід виховання старшого сина. Скажіть, будь ласка, чи допомагають оцінювальні судження вам, як батькам, відстежувати реальний прогрес дитини, а не тільки цифру, яка ні про що не говорить?

Якщо чесно, мені спершу було складно орієнтуватися в сучасному оцінюванні, адже я сама навчалася за п’ятибальною системою. Але згодом зрозуміла: саме оцінювальні судження зручніше допомагають відстежувати прогрес дитини.

— Якщо порівняти традиційну цифру і коментар учителя, що, на вашу думку, дає дитині більше впевненості у власних силах і бажання вчитися далі?

Відповідь однозначна — коментар учителя. У першому класі важко пояснити різницю між оцінками “7” чи “9”, і діти губляться. Це точно не додає їм упевненості. А слова допомагають відчути власний успіх і зрозуміти, куди рухатися далі.

— Чи були моменти, коли коментар учителя допоміг вашій дитині зробити наступний крок у навчанні краще, ніж якби він просто отримав число в зошиті?

Звісно! Мій син дуже відповідальний і старається виконувати всі завдання добре. Коли він бачить коментар, то чітко розуміє, що потрібно виправити, і сам намагається це зробити.

Досвід мами першокласника підтверджує: слова вчителя дають дитині більше впевненості, ніж сухі цифри. Для вчителя це є не тільки викликом, але й шансом: перетворити школу з простору контролю на простір розвитку.

Від автора: У світі дітей слово завжди важливіше за цифру. Воно може підтримати, надихнути й показати шлях уперед. Так, оцінювальні судження вимагають від учителя часу й зусиль, але вони повертаються у вигляді щасливих очей учнів, які вірять у свої сили. І саме в цьому полягає справжня цінність освіти — допомогти дитині повірити в себе!

Автор: Юлія Штанько