Підліткова криза. Як діяти батькам?

Традиційно, підліткова криза припадає на вік від 11 до 16 років у дівчат та від 12 до 18 років у хлопців. Але у житті все є індивідуальним. Загалом, є причини, які впливають на те я к і коли дитина входить у підлітковий вік, наприклад, перенесені травми, операції або важкі хвороби затримують настання підліткового віку на один-два роки.

Організму потрібно зміцніти, піднакопити сил, щоб зустріти складну психо-фізіологічну перебудову. Таким дітям у передпідлітковому віці (9–11 років) особливо необхідне повноцінне харчування, не надмірно інтенсивні заняття спортом, спокійна атмосфера в родині.

Досить часто настання підліткового віку затримується і у дітей, розпещених увагою дорослих, для яких «вигідно» залишатися дитиною і не дорослішати. Таким дітям не потрібна свобода, бо вони отримують все і так, вміло спекулюючи на своїй уявній слабкості та дитячості. У дітей, з самого раннього віку залишених самих собі, у дітей без батьківської опіки підлітковий вік часто настає раніше за однолітків. Такі діти рано навчаються самостійно про себе дбати, досягати своїх цілей, покладатися тільки на себе і власні сили.

В цілому, у дівчаток підлітковий криза протікає в більш м'якій формі, настає раніше і закінчується швидше, ніж у хлопчиків, але знову ж таки, початок, кінець та перебіг підліткового віку – справа дуже індивідуальна.

Цілі та завдання підліткової кризи

Прийнято вважати, що основною метою підліткової кризи є самоствердження, відстоювання себе як повноцінної особистості. Найчастіше так і є.

В утробі матері і коли дитина народжується, перші хвилини свого життя вона пов'язана з матір'ю пуповиною, яка допомагала плоду отримувати необхідні для його життя речовини. Потім пуповину обрізають, але зв'язок дитини з матір'ю все ще багато в чому тісний та проявляється на фізичному рівні. Коли дитина починає ходити, спочатку вона робить кроки тримаючись за мамин палець. Пізніше, у віці 2–3-х років дитина дуже нервує і лякається, коли мама або тато кудись йдуть, залишаючи її саму або з малознайомими людьми. Поступово, втім, сфера самостійних дій дитини розширюється. Вона сама грає в пісочниці, відвідує дитячий садок, бігає з іншими дітьми на майданчику. Але якщо дитина забилася чи посварилася з однолітками, вона все одно йде до мами або тата за захистом та ласкою. Іноді діти просяться сісти на коліна або притискаються до маминого чи таткового боку, відчуваючи потребу в близькості.

У школі сфера соціальних контактів дитини стрімко розширюється, з’являються перші друзі, перші недруги. Соціальне життя дитини починає вирувати. Ділитися вдома своїми перемогами та поразками, знахідками і втратами чи ні – це залежить виключно від поведінки батьків, від їхньої власної моральної позиції і від їхньої зацікавленості в тому, щоб дитина не просто «не билася», «не хуліганила», «дружила тільки з пристойними дітьми», а вчилася спілкуватися, вести за собою і чути інших, перемагати і терпіти поразку, знаходити вихід у складних і не завжди зрозумілих дорослим ситуаціях дитячого життя. У цей час (у віці 11-12 років) зв’язок між дитиною та батьками розтягується до максимуму. Подальше його розтягування стає болючим для однієї або для обох сторін. Саме тут і підкрадається підлітковий вік, метою котрого є розірвати цей колись життєвонеобхідний, а тепер обмежуючий у самостійному розвитку зв'язок.

Правильною батьківською позицією було б приймати, що підліток стає самостійною людиною, яка живе поруч з ними, може самостійно приймати ті рішення, які їм (підліткам) під силу. Якщо з чимось важко впоратися, батьки поруч і допоможуть. Тоді найчастіше дитина відчуває вдячність та довіру до батьків. У цьому випадку умовна відстань між підлітками і батьками може стати навіть меншою, ніж була до підліткового віку. Але якщо, і так буває частіше, батьки бояться розривати зв'язок, щоб замінити його на новий («бо дитина ще мала, ще робить дурниці, нічого не розуміє, ще життя не бачила»), то підліток бере пилку, щоб розрізати пуповину і тоді підліткова криза проживається у всій красі.

Якщо ж батьки виявляються сильнішими і підліток змиряється з положенням власної слабкості, то його особистісний розвиток неминуче надовго зберігатиме ознаки інфантильності.

Отже, метою і завданням підліткової кризи є набуття не самостійності (підліток не здатен себе забезпечити до повноліття), а особистісної автономії, необхідної для подальшого розвитку особистості за дорослим типом. Іншими словами, для розвитку вміння брати на себе відповідальність за всі наслідки своїх слів та дій, дитина повинна прожити підлітковий вік.

Як поводитися батькам?

По-перше, необхідно бути уважними до вікового розвитку своєї дитини, щоб не пропустити перші ознаки настання підліткового віку. Підлітковий вік настає у кожної дитини в свій час і ніякі загальні правила тут не є панацеєю. Не вважайте підлітка маленькою дитиною, але і не намагайтеся подорослішати його раніше часу.

По-друге, поставтеся серйозно до всіх заяв вашого підлітка, якими б незрілими чи незрозумілими вони вам не здавалися. Обговоріть і проаналізуйте разом кожен пункт. Досягніть тієї точки, коли обидві сторони розуміють відповідальність і наслідки дій.

По-третє, готуйтеся вчасно перерізати «пуповину». Вчіть дитину самостійності задовго до настання пубертату. Радьтеся з нею, питайте поради. Нехай підліток зрозуміє, що ви дійсно, а не лише на словах, бачите в ньому рівного вам члена сім'ї. І пам’ятайте, ідея «ти ще не заробляєш сам на себе, тому не маєш права голосу» не мотивує ні до чого хорошого

По-четверте, обов'язково самі робіть те, чого ви хочете домогтися від свого сина чи дочки. Телефонуйте додому, якщо десь затримуєтеся, діліться своїми емоціями та переживання протягом дня. Можливо, колись вам щось розповість і ваша дитина. Не соромтеся попросити у нього поради.

По-п'яте, постарайтеся виявити і виправити ті помилки у вихованні, якщо вони були на попередніх етапах. Саме в підлітковому віці всі допущені раніше помилки вилазять назовні. Головне, не готуйтеся до підліткової кризи раніше строку. Немає книжки, прочитавши яку можна з готовністю приймати мудрі рішення.

Підлітковий вік непростий, але він не може не статися, тому чуйте, бачте і любіть свою дитину і час від часу пригадуйте себе у цьому віці, але не зі словами «а я в твоєму віці, не просила…», а навпаки, намагаючись подумати, як би вам, як підлітку, хотілося зробити на місці вашої дитини.