Повага до педагогів – це те, що має бути в кожному серці

Автор: Дмитро Ламза, юрист, директор спеціалізованої школи № 210, м. Київ, медійний експерт

Судді купують, педагоги жертвують останнє. Але чомусь про це мовчать…

Нещодавнє опитування, яке розповсюдили у професійній юридичній спільноті, шокувало багатьох: понад 75% суддів місцевих судів самостійно закуповують усе необхідне для роботи, а більше 73% за власний кошт робили ремонти у своїх кабінетах. Ці цифри викликають співчуття.

Але чи задумувався хтось, скільки педагогів, вихователів, шкільних бібліотекарів і навіть технічних працівників освіти вже десятиліттями роблять те ж саме, але без голосних заголовків і громадської підтримки?

Ви навіть не уявляєте, скільки працівників освіти вкладають у свою роботу не лише сили та час, а й гроші – останні копійки з власної мізерної зарплати.

Хтось купує фарбу для ремонту класу, а хтось штори, канцтовари, навчальні матеріали, елементи декору для дитячих свят, нові лампочки, обігрівачі, крейду, папір для принтера і навіть туалетний папір.

Багато вчителів купують учням з малозабезпечених сімей зошити, ручки, підручники. Це не поодинокі випадки – це реальність української школи.

А тепер погляньмо на різницю в зарплатах. Середня зарплата судді – десятки тисяч гривень, а вчителя у 2–3 рази менша.

Але вчителі не просто не менше вкладаються, вони іноді жертвують останнім – не для комфорту, а для того, щоб дітям було де і з чим учитися.

Повага до судової гілки влади – це необхідність. Але повага до педагогів – це те, що має бути в кожному серці. Бо коли ми критикуємо школу, варто спочатку запитати себе, а що зробила держава для того, щоб учитель не ніс на собі все сам?

Риторичне питання: скільки треба часу, щоб українська освіта вийшла із стану занедбаності та остаточного принципу фінансування?