Про вірус і експериментальних «немовлят» без генетичного коду

Автор: Ігор Лікарчук, доктор педагогічних наук, професор

У моїй пошті дуже багато листів від учителів, батьків і керівників закладів освіти. Усі про одне. 

«Нашу школу з 1 вересня 2026 року закривають». «Нашій школі виповнюється 140 років. Із них майже сімдесят вона була середньою, а з 1 вересня стає початковою, хоч у старших класах більше 80 учнів». «Учителів-предметників нашого ліцею попередили, щоб усі шукали собі роботу. Бо учнів старших класів переводять до інших шкіл. Але тамтешні вчителі годинами не поділяться. Що нам робити?» «У мене двоє дітей і з нами живе племінник. Його батько, як і мій чоловік, — на фронті. З вересня трьох дітей доведеться водити в три різні школи. Як я це зможу зробити?» «Нашій школі пообіцяли: якщо стане ліцеєм, то обладнають нові кабінети з мікроскопами і телескопами. Я сама куплю мікроскоп і телескоп, якщо це найважливіша умова, щоб її не реорганізовували!»

Подібною інформацією повняться і соцмережі.

Враження таке, що українську загальну середню освіту здолав вірус. І це - вірус профілізації. Даруйте за те, що знову оперую медичними термінами, але всі ознаки серйозного вірусного захворювання в середній освіті очевидні. Лихоманить і температурить величезні маси народу. Все, як у ситуації зі справжніми вірусами. За винятком того, що біологічні віруси поширюються гризунами, комахами чи мікробами, а вірус профільності - освітянськими чиновниками різних рангів: від найвищих до найнижчих.

І тут укотре маю повторити те, про що писав не раз. Профілізація загальної середньої освіти потрібна. Без неї освітній прогрес неможливий. І це істина, яку тяжко спростувати.

Як відомо, повноцінна профільна школа в Україні повинна почати працювати з 1 вересня 2027 року. Тобто -  тоді, коли до 10 класу «дійдуть» ті діти, які у 2018 році почали навчатися за програмами НУШ.

Але чому чиновництво взялося за профільну школу, а якщо точніше- за формування мережі профільних ліцеїв, на рік раніше? Яка потреба у ґвалтуванні вірусом профільності тисяч учителів, сотень тисяч батьків і дітей?

Відповідь, схоже, знайшлася тоді, коли в інформаційному просторі почали з’являтися повідомлення про пілотні ліцеї та навіть трирічний бакалаврат для їхніх випускників.

А от із цього місця - детальніше.

Концепцією НУШ, яка була прийнята у 2016 році, передбачалося, що профільну освіту «НУШенята» будуть здобувати у відокремлених профільних ліцеях академічного і професійного спрямування. Це була гарна ідея. Особливо якщо врахувати те, що вона утверджувалася в той час, коли в країні іще не було повномасштабного вторгнення ворога.

Із часу прийняття Концепції пройшло десять (!) років. 

Але за цей час ніхто з освітніх чиновників не ініціював перегляд концепції НУШ, зважаючи на реалії повномасштабного вторгнення, не була проведена незалежна експертиза результатів впровадження концептуальних засад (генетичного коду) НУШ та, відповідно, зроблена робота над помилками.

  І тим більше упродовж десяти років ніхто не займався підготовкою до впровадження профільної освіти для старшокласників. Хоч за цей час можна було грунтовно підготувати  вчителів, які працюватимуть в профільній школі, розпочати тихо і виважено формувати мережу профільних ліцеїв; без тиску та  залякування втратою субвенцій готувати громади до реформи; пояснити батькам її сутність та необхідність; розробити адекватні нормативні документи, які б регламентували роботу профільних ліцеїв… І хоча б просто зрозуміти: чим випускник майбутньої профільної школи буде принципово відрізнятися від випускника чинного ліцею з класами профільного навчання.

Але цього не зробили.

Десять  років -  ціла епоха в житті покоління - були просто «проїдені» у звітах, презентаціях, едкемпах, впровадженням soft skills, запамороченням від чужоземного досвіду, дитиноугодиництвом. Такий собі пострадянський грантовий карнавал, який всі ці роки розгортався замість реальної розбудови нової інфраструктури нової шкільної освіти.

І тут раптом виявилося, що 1 вересня 2027 року - це не абстрактна дата з майбутнього, а неминуча реальність, яка вже дихає в потилицю. Систему охопила панічна гарячка. Але це не була гарячка творця, що поспішає завершити шедевр. Це гарячка недбалого студента, який намагається за одну ніч вивчити предмет, на який не ходив увесь рік.

А іще війна. Яка примусила українське суспільство докорінно переглянути плани, стратегії та політики. У всіх сферах життя. Майже усіма. Крім чиновників від освіти. 

МОН почало тиснути на регіони, вимагаючи «швидких перемог». І полетіли директиви - судорожно, без жодних розрахунків, різати мережу по живому. Почалася ера «адміністративного штурму», де головним інструментом стала не педагогіка, а хірургічний скальпель-циркулярка.

На мою думку, це була глибоко помилкова стратегія. Жодних об’єктивних підстав безжалісно кромсати живу мережі закладів освіти за рік до офіційного старту профільної школи не було і немає. 

Чому так сталося? 

На мою думку, пояснення банальне до болю. Чиновникам від освіти та всіляким громадським організаціям та структурам, причетним до впровадження реформи, конче необхідно зафіксувати «точку неповернення». Їм байдуже до змісту, байдуже до долі дітей, батьків і вчителів. Їм потрібна статистика: стільки-то ліцеїв створено, стільки-то шкіл «оптимізовано». Реформа має виглядати незворотною хоча б на папері. Бо реформа для них - це, насамперед, гроші: бюджетні і грантові.  І чиста політтехнологія: конвертувати десять років втрачених можливостей у переможні реляції, здобути політичний капітал і, звісно, виправдати свої високі зарплати, надбавки та премії. 

Вони будують фасади, можливо навіть і знаючи, що за ними - пустка, але розраховуючи, що до моменту, коли стіни почнуть падати, вони вже будуть у зовсім інших кабінетах.

А от стосовно пілоту, то тут ситуація дещо складніша. І набагато цинічніша. 

У нормальному академічному розумінні «пілот» - це випробування нової моделі в обмеженому просторі, щоб виявити дефекти конструкції перед тим, як запускати серійне виробництво. 

Якщо Концепція НУШ передбачає створення відокремлених профільних ліцеїв (де немає ні початкової, ні базової школи, а є лише профільне  освітнє середовище, нові програми та свобода вибору), то й пілотувати потрібно саме цю модель.

Для цього упродовж десяти років чиновники мали б створити бодай кілька зразкових, побудованих з нуля або повністю реконструйованих відокремлених ліцеїв. Зі своїми гуртожитками-пансіонами, сучасними лабораторіями та педагогами, які пройшли спеціальну підготовку. Створити, подивитися, як це працює в наших реаліях, і показати країні: «Ось дивіться, який вигляд має школа майбутнього».

Натомість нам під виглядом пілоту підсовують ерзац. Справжній сурогат реформи.

Бо теперішній «пілот» запускають не у спеціально створених інноваційних закладах, а на базі… нинішніх ліцеїв. Іще й відібраних невідомо ким і за дуже дивними критеріями. Пілотують у тих самих закладах, які вже роками існують у кожному місті чи містечку. У тих самих коридорах, в яких поруч із майбутніми випускниками, бігають першокласники, а вчителі розриваються між уроками в базовій школі та інтегрованими курсами для старшокласників.

Якщо простими словами, то чиновники на власний розсуд сформували перелік закладів, прикріпили до них ярлик «пілотний» і змушують вчителів поспіхом імітувати «профільність». 

Ну а наші вчителі, більшість яких живе так, як писав Тарас Шевченко: «Німі на пащину ідуть…», впроваджують чиновницькі настанови про профільність в життя. 

Або з інших причин. Про одну із них мені також написали в пошті: «Будемо впроваджувати. Бо дають мільйон на обладнання нових кабінетів. Обладнаємо, а там буде видно, чим закінчиться та профільність. Зате кабінети залишаться». 

Між іншим, я багатьом учителям задавав питання про сутність цієї профільності, але жодної відповіді, крім тієї, що це менша кількість предметів, зміст яких розширений, я так і не почув. 

Панове,  а якщо вся «профільність» зводиться лише до меншої кількості предметів та трохи більшої кількості годин, то заради чого тоді країну так гарячково перекроюють?

У чому ж тоді суть експерименту? Що саме ви досліджуєте? 

Моя відповідь на ці два сакраментальних питання така: цей пілот досліджує,  як виживає стара радянська шкільна будівля та виснажений педагогічний колектив в умовах чергового управлінського штурму. 

Це не пілотування нової моделі. Це спроба видати старий, трохи підфарбований велосипед за новітній електрокар. Якщо образно, то пасажирами в цьому експериментальному транспорті без гальм стають  діти - «немовлята» реформи, яких кидають у вир змін без жодного методологічного та матеріального забезпечення.

А далі — кілька тез про ту роль у пілоті, яка, на мою думку, відведена «немовлятам» реформи.

Якщо зануритися в сухі формулювання урядової Постанови № 1058, якою узаконений цей експеримент-пілот, відкривається просто фантастичний сюрреалізм. Багато аспектів цього сюрреалізму потребують окремої розмови. Сьогодні зупинюся лише на одному.

Згідно з порядком реалізації пілоту, тестове впровадження нового змісту у 10-х класах триває вже зараз. Нового змісту в старих коридорах!

А тепер увімкніть просту арифметику календаря Нової української школи (НУШ). Діти, які пішли в перший клас НУШ у 2018 році, наразі закінчують лише 8 клас. У вересні вони підуть у 9-й. А до 10 класу профільної школи вони доростуть лише 1 вересня 2027 року!

Але цей же порядок реалізації пілоту передбачає, що з 1 вересня 2026 року у старих стінах пілотних закладів розпочнеться трирічне навчання за програмою профільних академічних ліцеїв. Піддослідними, на яких будуть обкатувати трирічний пілот старшої школи, стануть випускники звичайних, традиційних 9-х класів, які в очі не бачили НУШівської філософії в основній школі!

Тобто 1 вересня у цих пілотних ліцеях ми отримаємо експериментальних «немовлят» без генетичного коду НУШ. Їх дев'ять років вчили за старими стандартами та методиками, а тепер просто «призначили» НУШівцями, щоб урятувати міністерські терміни та звіти.

І найсмішніше: за тією ж постановою, цей трирічний експериментальний потік вийде на ринок праці чи вищої освіти лише у 2028 році (а масова НУШ — взагалі у 2030-му).

На тлі цього хаосу днями мережею переможним маршем пройшла новина: перші 14 українських університетів офіційно заявили, що вже готові приймати випускників профільних ліцеїв на трирічну програму бакалаврату. Яка швидкість! Який політ фантазії!

Адже лише кілька тижнів тому наша поважна Спілка ректорів ЗВО висловила своє ставлення до реформи старшої школи та запровадження профільної освіти. У негативних оцінках реформи та не дуже оптимістичних прогнозах її результатів ректори не соромилися.

І раптом — бабах! Скромна, але горда цифра «14». Перші прихильники профільної школи в академічних мантіях вийшли з окопів і підняли прапори повної готовності.

Що ж сталося з цією залізобетонною ректорською принциповістю? Варіантів два, і обидва прекрасні. Або в міністерських кабінетах знайшли правильний сорт «адміністративного батога», яким «нагнули» ректорів, або у них прокинувся ринковий інстинкт виживання на демографічно випаленому полі. Тобто окремі гравці вирішили тихцем перевзутися в польоті, щоб першими вигребти з ринку майбутнього переляканого абітурієнта обіцянкою «швидкого диплома». Капітуляція за прейскурантом — нічого особистого. Університетські свободи — гуляють полем чи лісом.

Але за три роки і ректори університетів можуть змінитися. У нас це просто. Це вам не Європа. У нас ректори — люди підневільні.

Замість епілогу. 

Знаю, що після цих слів штатні і грантові глашатаї реформаторських  успіхів укотре звинуватять мене в токсичності, ретроградстві, опорі реформам чи намаганні затягнути освіту назад у минуле. Але мене тривожить не критика солодкоголосих реформаторів, які самі вже стали токсичними для української шкільної освіти.

Мені болить інше: те, що в цей сирий, непрогнозований процес сьогодні насильно, без жодної згоди втягнуті мільйони українців - учнів, батьків, педагогів.

Хіба справжній науковий експеримент проводиться шляхом ламання через коліно всієї національної мережі?

Якби метою дійсно був пошук істини та якість майбутньої профільної школи, держава пішла б цивілізованим шляхом. Створила б контрольовану, точково профінансовану «резервацію» з кількох десятків ліцеїв. Забезпечила б їх спеціально підготовленими вчителями із відповідною зарплатою, новими лабораторіями, сучасними програмами, найкращими підручниками, підготувала б логістику, визначила б елементарні KPI для цих закладів… І упродовж кількох років у спокійному режимі відстежувала б результати. Помилки, які неминуче виникають у будь-кому пілоті, виправлялися б там - локально, безболісно для системи й безпечно для майбутнього дітей.

Натомість українські учні та батьки підневільно стають учасниками масштабного адміністративного насилля, наслідки якого ніхто навіть не намагався прорахувати.

Висновок із цієї анатомії очевидний і страшний: руйнація наявної мережі шкіл затіяна лише заради того, щоб нашвидкуруч провести «пілот» із абсолютно непрогнозованими результатами і використати  чергові фінансові потоки. Живими дітьми, їхніми нервами, стресами від примусових «переселень» та якістю їхньої освіти просто закривають дірки в чужих політичних амбіціях та кар'єрних планах.

Головне - гучно прокукурікати про «європейську трирічку» та намалювати красиві слайди, а там – як буде.

Тож бамбукові літаки профільної середньої освіти вже на злітній смузі? Пасажири вже розсаджені згідно з купленими примусово квитками? І чекають польоту? Невідомо куди і для чого. Бо чим відрізнятиметься випускник профільного академічного ліцею від випускника  теперішнього звичайного ліцею із поглибленим  вивченням  нам так ніхто і не сказав. 

Можливо, про це будуть вести мову на черговому форумі амбасадорів (!) профільної школи, що має відбутися за кілька днів у фешенебельному конференц-залі одного з київських готелів? В тісному колі «старих» друзів: грантовпроваджувачів, амбасадорів, директорів пілотних ліцеїв та освітніх чиновників.   Щоправда, обговорення таких проблем у колі лише «своїх», у перервах між фуршетами та успішними реляціями – це  той самий бамбуковий літак. Аби збудувати…

Ілюстрація згенерована ШІ