Проблеми оскарження результатів конкурсу та призначення керівників закладів освіти

Джерело: Освітній омбудсмен

Щоб забезпечити справедливий відбір кандидатів та належний і сучасний розвиток закладів освіти, варто відновити обов’язкове проведення відкритих конкурсів на посади керівників закладів освіти там, де дозволяє безпекова ситуація. Раніше вже висловлювала свою позицію щодо відновлення конкурсів на посади керівників закладів освіти в умовах воєнного стану.

Наголошувала на тому, що:

•  відсутність конкурсів не дозволяє здійснювати належний громадський контроль за призначенням;

•  конкурсна процедура – необхідна умова публічного і прозорого відбору керівника закладу;

•  відновлення конкурсів – крок вперед для розвитку закладу освіти.

Хочу звернути увагу на результати інституційного аудиту закладів загальної середньої освіти у 2025 році, який нещодавно презентувала Державна служба якості освіти. Вони свідчать, що у 2025 році в 77% закладів загальної середньої освіти виявлено порушення у частині виконання керівником закладу освіти обов’язків, передбачених законодавством, тоді як у 2024 році цей показник становив 60%. 

У 2025 році у 61% закладів загальної середньої освіти виявлено порушення щодо наявності та змісту установчих документів, ліцензій, статутів і положень про структурні підрозділи, тоді як у 2024 році таких закладів було 53%. Також зросли порушення у сфері діловодства – з 53% до 75%. У 54% закладів зафіксовано порушення щодо атестації педагогічних працівників, що майже відповідає рівню 2024 року – 55%. У звіті за результатами аудиту зазначено, що це дає підстави розглядати значну частину зафіксованих правових ризиків як наслідок не лише складності нормативного середовища, а й недостатньої ефективності управлінської діяльності на рівні керівника закладу освіти.

Про потребу відновлення конкурсів у різних сферах вже неодноразово виникали суспільні дискусії. За повідомленням парламенту, 29 квітня Верховна Рада України прийняла за основу проєкт Закону № 13478-1, яким передбачається повернення прозорої системи відбору кадрів до державних органів та органів місцевого самоврядування. Однією із ключових новел законопроєкту є завершення «спрощеної процедури добору кадрів»: пропонується скасувати тимчасовий порядок призначень, запроваджений на початку повномасштабного вторгнення. Та протягом вересня – листопада 2026 року  провести конкурси на посади, призначення на які відбулося без конкурсного відбору. Виняток збережено лише для прифронтових та тимчасово окупованих територій.

Нещодавно нагадувала, що цього року в керівників багатьох закладів загальної середньої освіти закінчується строк дії трудового договору. Це пов’язано з тим, що шість років тому, 18.03.2020 року набрав чинності Закон України “Про повну загальну середню освіту”. Вказаний Закон поклав обов’язок на засновників державних і комунальних закладів загальної середньої освіти або уповноважених ними органів до 1 липня 2020 року припинити безстрокові трудові договори з керівниками таких закладів та одночасно укласти з ними (за їх згодою) трудові договори строком на шість років (з керівниками, які отримують пенсію за віком, – на один рік) без проведення конкурсу. Тож у частини керівників закладів загальної середньої освіти цьогоріч закінчується контракт.  

Однак у цій публікації хотіла б звернути на увагу на певних проблемних моментах, пов’язаних із проведенням конкурсів та потребу в удосконаленні конкурсної процедури.

ПОТРЕБА ВДОСКОНАЛИТИ ПРОЦЕДУРУ ПРОВЕДЕННЯ КОНКУРСІВ

Як свідчать відгуки громадськості у соцмережах щодо ідеї відновлення конкурсів на посади керівників закладів загальної середньої освіти – там, де дозволяє безпекова ситуація, конкурси потрібно відновлювати. Також громадськість зазначала про потребу відновлювати конкурси й у системі дошкілля, і в органах управління освітою. Згадували й про те, що у деяких громадах проводиться значна кількість інших активностей, а от конкурси на посади керівників – не проводяться. Згадували й про національний мультипредметний тест, який діти все ж складають, попри всі складнощі цього процесу в умовах воєнного стану.

Водночас вказували на потребу вдосконалити процедуру проведення конкурсів у частині формування складу комісій, доброчесності та неупередженості її членів, публічності роботи комісій (трансляції засідань, проведення співбесіди у прямому етері), належного залучення громадськості, врахування думки педагогічного колективу. Лунали пропозиції розробити типове положення про проведення конкурсного відбору, оскільки порядки проведення конкурсів наразі затверджуються на рівні засновника закладу освіти, а це, на думку людей, не сприяє збалансованості процедури та може призводити до маніпуляцій і порушень чинного законодавства. Зазначали й про потребу належно перевіряти кваліфікацію кандидатів та термін перебування на посаді.

Аналіз таких відгуків свідчить про те, що є суспільний запит на вдосконалення процедури проведення конкурсів на посади керівників закладів загальної середньої освіти. Конкурси однозначно не мають бути формальними.

Однак передусім маємо відновити такі конкурси, а вже після того вважаю за доречне внести зміни до законодавства і за участі всіх зацікавлених розробити типове положення про проведення відповідних конкурсів.

У цьому матеріалі хочу звернути увагу на окрему проблему, яка стосується проведення конкурсів у закладах освіти різних рівнів. Це відсутність визначених механізмів для оскарження рішень, якими порушено порядок та умови проведення конкурсу, призначено керівника закладу освіти.

ПРОБЛЕМИ, ПОВ’ЯЗАНІ З ОСКАРЖЕННЯМ РІШЕНЬ

Передусім зауважу: для того, щоб конкурсна процедура відбувалася належно, важливо щоб

•  існували дієві механізми оскарження і вони були чітко окреслені нормативно, 

•  з такими механізмами були ознайомлені всі учасники конкурсу. 

Те ж саме стосується і чітких та зрозумілих кроків особи у разі порушення її прав на етапі призначення керівника на посаду.

Зазвичай відповідні норми мають бути окреслені у положенні про конкурс на посаду керівника закладу освіти, яке затверджується засновником. Однак не завжди положення містять такі норми. Це призводить до того, що кандидати на посаду керівника не можуть ефективно захистити свої права у випадку порушення. 

!!! Попри наявність чи відсутність згадки про можливість оскаржити рішення конкурсної комісії у локальних положеннях про конкурс, людина має право звернутися до суду для захисту своїх прав. Зокрема, п. 9 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України вказує, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій, експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи та інших подібних органів, рішення яких є обов’язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб.

Однак трапляється, що люди звертаються зі скаргами до різних суб’єктів у позасудовому порядку, що не дає результату і не дозволяє захистити свої права.

Далі коротко окреслю, як врегульоване і чи врегульоване питання оскарження результатів конкурсу на різних рівнях освіти.

Дошкільна освіта

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України “Про дошкільну освіту”, особа призначається на посаду керівника державного або комунального закладу дошкільної освіти за результатами конкурсу, що проводиться відповідно до вимог цього Закону та положення про конкурс, затвердженого засновником відповідного закладу дошкільної освіти на підставі Типового положення про конкурс на посаду керівника державного, комунального закладу дошкільної освіти (затверджене наказом Міністерства освіти і науки України № 9 від 06.01.2025 р.).

Пункт 12 згаданого Типового положення визначає, що у положенні про конкурс має бути передбачена процедура адміністративного оскарження процедури проведення та результатів конкурсу відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру».

Частина 3 статті 79 Закону України “Про адміністративну процедуру” вказує, що

у разі відсутності адміністративного органу вищого рівня скарга щодо прийнятого адміністративного акта, процедурних рішень, дій чи бездіяльності адміністративного органу подається до того самого адміністративного органу, який прийняв адміністративний акт, вчинив процедурні дії та/або прийняв процедурне рішення чи допустив бездіяльність, що оскаржуються, якщо при ньому утворено комісію з розгляду скарг. Такий адміністративний орган має статус суб’єкта розгляду скарги. У разі якщо такий адміністративний орган не утворив комісію з розгляду скарг, скарга на адміністративний акт, процедурне рішення, дію чи бездіяльність адміністративного органу подається до суду відповідно до закону.

Професійна освіта

Щодо професійної освіти зауважу: ч. 2 ст. 40 Закону України “Про професійну освіту” передбачає, що конкурс на посаду керівника державного, комунального закладу професійної освіти проводиться відповідно до вимог цього Закону та положення про конкурс, затвердженого засновником на основі примірного положення, що затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки. Вказана стаття набирає чинності через рік з дня набрання чинності Законом України “Про професійну освіту”, тобто 12.09.2026).

Також вказана стаття передбачає, що наглядова рада державного, комунального закладу професійної освіти проводить конкурсний відбір, за результатами якого визначає переможця та рекомендує його засновнику для призначення керівником закладу професійної освіти.

Порядок формування наглядової ради, її відповідальність, перелік і строк повноважень, а також порядок її діяльності визначаються  Законом України “Про професійну освіту”, Законом України “Про освіту”, установчими документами закладу професійної освіти та положенням про наглядову раду, затвердженим засновником на основі примірного порядку формування наглядових рад закладів професійної освіти та примірного положення про наглядові ради, що затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки – визначає ч. 2 ст. 42 Закону України “Про професійну освіту”.

Міністерство освіти і науки України своїм наказом від 30 грудня 2025 року № 1725 затвердило Примірне положення про наглядову раду закладу професійної освіти та Примірний порядок формування наглядової ради.

Зауважу: якщо у випадках, визначених Законом України “Про професійну освіту”, наглядова рада не створена, її повноваження виконує засновник закладу професійної освіти.

Проєкт Типового положення про конкурс на посаду керівника закладу професійної освіти минулого року перебував на громадському обговоренні. Він містить норми, що стосуються оскарження результатів конкурсу: процедуру подання скарги та її розгляду, можливі дії засновника у разі встановлення істотних порушень, що вплинули на результат конкурсу. Також проєкт передбачає, що оскарження результатів конкурсу в суді не зупиняє дію та виконання рішення про призначення керівника державного, комунального закладу професійної освіти. Інформація про затвердження цього документа на сайті Міністерства освіти і науки України відсутня. 

Поки залишається чинним Порядок проведення конкурсу на заміщення посади керівника державного закладу професійної (професійно-технічної) освіти, затверджений наказом Міністерства освіти і науки України від 17.07.2019 р. № 998, однак процедура проведення конкурсу, визначена ним, не відповідає чинному законодавству, а тому тут докладно не аналізуємо його. Зауважимо лише, що цей Порядок містить положення про оскарження рішень конкурсної комісії.

Важливість ухвалення Типового положення про конкурс на посаду керівника закладу професійної освіти Міністерство освіти і науки України обґрунтовує в Аналізі регуляторного впливу, подаючи орієнтовні витрати із бюджету, які необхідно буде здійснити у тому разі, якщо документ не буде прийнято: зокрема, це витрати на опрацювання звернення закладів та окремих фізичних осіб. Також зазначає, що з моменту набрання чинності Законом України “Про професійну освіту” (з 12 вересня 2025 року) МОН вже розглянуло 12 звернень, пов’язаних із роз’ясненнями щодо процедури проведення конкурсу на посаду керівника державного, комунального закладу професійної освіти. Це ще одне додаткове підтвердження тому, що важливо мати чіткі визначені процедури проведення конкурсу.

Загальна середня освіта

Керівник державного, комунального закладу загальної середньої освіти обирається на посаду за результатами конкурсу, що проводиться відповідно до вимог цього Закону та положення про конкурс, затвердженого засновником або уповноваженим ним органом (посадовою особою), – вказує ч. 1 ст. 39 Закону України “Про повну загальну середню освіту”. Також ця стаття визначає основні положення щодо такого конкурсу, проте не містить норм про його оскарження. 

У законодавстві чітко не окреслено процедуру оскарження рішень конкурсної комісії, яка проводить конкурс на посаду керівника закладу загальної середньої освіти. При цьому така прогалина впливає як на тих людей, які бажають оскаржити рішення конкурсної комісії, так і на тих, які були обрані переможцем за рішенням конкурсної комісії, адже трапляються ситуації, коли їх не призначають на посаду через оскарження рішень конкурсної комісії в різний спосіб. Зокрема, перші не завжди знають куди і в якому порядку вони можуть звернутися, щоб оскаржити рішення конкурсної комісії, в той же час других можуть не призначати, доки йде процедура оскарження, і вони вимушені звертатися до суду, щоб зобов’язати засновника виконати обов’язки, визначені законодавством.

Саме тому пропоную доповнити відповідними положеннями і Закон України “Про повну загальну середню освіту”, де передбачити, що кандидат, якого не визначено переможцем конкурсу, має право оскаржити рішення комісії до суду з підстав порушення умов або порядку проведення конкурсу, що могло істотно вплинути на його результати. Це дозволить певним чином врегулювати питання оскарження, адже й зараз трапляються ситуації, коли такі рішення намагаються оскаржити у позасудовий спосіб, однак це може бути неефективно через відсутність відповідного законодавства.

Маємо зазначити, що у листі Міністерства освіти і науки України “Щодо окремих питань проведення конкурсу на посаду керівника закладу загальної середньої освіти” № 1/9-264 від 20.05.2020 року наголошують, що не підлягає перегляду або затвердженню (погодженню) засновником рішення конкурсної комісії щодо визначення переможця, прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом. Посадова особа засновника (голова відповідної ради чи керівник державного органу) або керівник уповноваженого ним органу (структурного підрозділу з питань освіти) призначає переможця конкурсу на посаду та укладає з ним строковий трудовий договір (контракт). 

Тобто це вкотре підтверджує, що виключно комісія має повноваження щодо обрання переможця конкурсу, а в посадової особи засновника відсутні дискреційні повноваження при призначенні переможця конкурсу на посаду та укладення контракту.

Куди оскаржувати рішення конкурсної комісії?

Якщо коротко: до адміністративного суду за правилами адміністративного судочинства.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.04.2020 року у справі № 456/1165/18 містить висновок про те, що питання призначення на посаду  керівника державного закладу освіти є виключною компетенцією органу місцевого самоврядування, а відповідне рішення конкурсної комісії про таке призначення є рішенням конкурсної комісії в розумінні п. 9 ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вказана стаття передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій, експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи та інших подібних органів, рішення яких є обов’язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 року у справі № 817/1678/18, яка стосується оскарження результатів конкурсу на посаду керівника закладу охорони здоров’я, але нею послуговуються і при розгляді справ щодо оскарження конкурсів у сфері освіти, зазначено, що: 

“предметом спору у цій справі є рішення конкурсної комісії, яке є обов’язковим для органу місцевого самоврядування, у спірних відносинах наявний публічний інтерес відповідної територіальної громади, у спільній власності якої перебуває такий заклад охорони здоров`я. Такий публічний інтерес має визначальне значення при розгляді даного спору, а подальші трудові відносини призначеного керівника комунального закладу охорони здоров’я – мають похідний, другорядний характер. Тому такий спір повинен вирішуватися за правилами адміністративного судочинства”.

Проблеми, які виникають через неврегульованість позасудового механізму оскарження рішення конкурсної комісії

У Єдиному державному реєстрі судових рішень знаходимо рішення щодо ситуацій, у яких кандидати на посаду використовували позасудові способи захисту свого права, але отримували відповідь, що це не передбачено чинним законодавством. Наприклад, Рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/18971/21 від 20.07.2022 року суд дійшов висновку, що підставою визнання конкурсу таким, що не відбувся, є визначення його таким конкурсною комісією, а оскільки такого не було, підстав для не призначення переможця конкурсу на посаду не було. У цій справі кандидат на посаду керівника, будучи незгідним з результатами конкурсу, звернувся до міського голови із письмовою заявою про визнання недійсними результатів конкурсу та проведення повторного конкурсу. У задоволенні заяви особі було відмовлено листом, при цьому причиною відмови названа відсутність у законодавстві підстав (процедури) «визнання недійсним результатів конкурсу» або «відміна конкурсу». Була створена тимчасова депутатська комісія по вивченню результатів виборів керівників закладів освіти, яка дослідила порушення і зафіксувала протоколом, рекомендувала міському голові розглянути скаргу ще раз, зважаючи на зафіксовані порушення. Відповідач наголошував, що право перегляду результатів відсутнє. Суд зазначив, що міська рада не наділена правом щодо скасування, перегляду чи відміни даного конкурсу та рішення конкурсної комісії ні нормами закону, ні прийнятим Положенням ради. Щодо протоколів тимчасової депутатської комісії, суд зазначив, що висновки та вказівки в таких протоколах носять лише рекомендаційний характер.

Відсутність чітко окресленої процедури подання скарг у відповідних положеннях про конкурс також призводить до того, що всі зауваження щодо його організації висловлюються кандидатами вже після завершення конкурсу та оголошення результатів. При цьому, як свідчить судова практика, судом береться до уваги попередня поведінка позивача під час проведення конкурсу, оскарження затверджених умов чи складу комісії. Водночас, як ми вже зазначали, процедура оскарження не завжди визначена положенням, люди не знають, як захистити свої права, а ще можуть боятися упередженого ставлення до себе, а тому не одразу висловлюють свої зауваження.

Зазначимо, що у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.12.2022 року у справі №420/11396/21 можна простежити, що Суд звертає увагу на наявність скарг особи під час самого проведення конкурсу: “… як свідчать матеріали справи, особа з будь-якими зауваженнями чи запереченнями стосовно затверджених умов конкурсу або затвердженого складу членів конкурсної комісії до відділу освіти … не зверталась, а відтак позивач станом на час проведення конкурсу фактично погодилась з його умовами та затвердженим складом конкурсної комісії”.

У Постанові зазначено, що в матеріалах справи відсутні будь-які зауваження щодо членів конкурсної комісії, порядку та процедури проведення конкурсу, а також щодо правильності оцінювання та підрахунку голосів від позивача як учасника конкурсу під час його проведення.

Також наведемо як приклад Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду у справі № 500/4732/21 від 17.01.2022 року. У ньому суд теж бере до уваги попередню поведінку позивача: “… умови проходження конкурсу були однаковими для усіх конкурсантів, а дії конкурсної комісії не містили ознак надання переваги чи створення кращих умов для окремих конкурсантів. Позивач за весь час з моменту оголошення конкурсу до моменту оголошення його результатів, не заперечувала проти складу конкурсної комісії, не вказувала про будь-які ознаки упередженого чи необ’єктивного ставлення, відводів членам комісії не заявляла…”. 

Окремо суд зазначає про те, що не може підміняти собою конкурсну комісію та її повноваження.

“Суд не може втручатися у діяльність комісії чи її членів, зокрема, надавати власну оцінку відповідям конкурсантів чи перевіряти правильність виставлених оцінок за ситуаційне завдання чи презентацію, оскільки це є суб’єктивним правом безпосередньо члена конкурсної комісії.

Оцінка кваліфікації та рівня знань та навичок з урахуванням специфіки функціональних повноважень директора школи є дискрецією комісії, а тому суд не може оцінювати професійні знання учасників конкурсу чи перевіряти правильність виставленої оцінки.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № 11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Таким чином, суд зазначає, що повноваження в контексті затвердження екзаменаційних білетів та оцінювання результатів конкурсу є дискреційними повноваженнями відповідача, відповідної конкурсної комісії, та відносяться до їх виключної компетенції, а тому адміністративний суд не може перебирати на себе функцій вказаного органу.

Щодо можливості оцінки судами актів та дій органів влади під час виконання ними дискреційних повноважень Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зробив правовий висновок, згідно з яким у таких випадках судовий контроль є обмеженим.

Зокрема, ЄСПЛ указав, що за загальним правилом національні суди повинні утримуватися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак суди повинні проконтролювати, чи не є викладені в них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об’єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору.

Тобто суд вправі перевірити аргументованість, підставність висновків колегіального органу, однак не може підміняти його та на власний розсуд їх переоцінювати.

У рішенні ЄСПЛ від 17.12.2004 року у справі “Педерсен і Бодсгор проти Данії” зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних державних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовним органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Згідно з положеннями Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року – дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

В даному випадку дії та рішення конкурсної комісії про етапи конкурсного відбору та його результати аргументовано обставинами та відповідними доказами, зокрема, наказами відповідача, протоколам засідання комісії та рейтинговим відомостям”.

У контексті судових справ, що стосуються оскарження рішень конкурсної комісії окремо слід звернути увагу на той момент, що не всі порушення процедури призводять до скасування рішення комісії.

“…Верховний Суд у Постанові від 26.06.2019 у справі № 1640/3394/18 вказав, що певні дефекти адміністративного акта можуть не пов’язуватись з його змістом, а стосуватися, наприклад, процедури його ухвалення. Саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб’єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Фундаментальне порушення – це таке порушення суб’єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Верховний Суд, не применшуючи значення необхідності дотримання встановленої законодавством процедури проведення конкурсу на посаду керівника закладу загальної середньої освіти, вважає, що порушення порядку проведення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб’єкта владних повноважень лише за тієї умови, якщо воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.

Звертаючись до суду з позовом про скасування рішення конкурсної комісії, прийнятого за результатами проведеного конкурсу, та обґрунтовуючи свої вимоги, позивач має конкретизувати, які саме негативні наслідки він зазнав в результаті недотримання процедури проведення конкурсу, яким чином порушуються його права та надати докази та аргументи в підтвердження своїх доводів. 

При цьому, адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача –  суб’єкта владних повноважень.

Отже, позивач має навести обґрунтування, яким чином порушення встановленої законодавством процедури проведення конкурсу вплинули на результати проведеного конкурсу” (п. 37-44 Постанови Верховного Суду  у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.10.2023 у справі № 380/11770/21).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 26.06.2019 у справі № 1640/3394/18 зазначає: “…за принципами, що сповідує ЄСПЛ, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості…”

Водночас виникають й інші проблеми. Трапляються ситуації, коли деякі засновники не укладають контракт із переможцями конкурсу з тих чи інших причин. Це призводить до інших позовів, наприклад, про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити дії.

Важливо пам’ятати, що рішення укласти контракт за результатами конкурсу не є дискреційним!

У контексті цього наведемо Рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі № 460/1476/19 від 23.09.2019 р. У вказаній ситуації не укладали контракт із переможцем конкурсу, хоча й рішення конкурсної комісії не скасовувалося.

У згаданому рішенні суд не погодився з розмежуванням відповідачем процедури проведення конкурсу та процедури призначення керівника закладу освіти органом місцевого самоврядування, зазначивши: “Незважаючи на те, що ці процедури є різними, вони перебувають між собою в прямому правовому зв’язку, процедура проведення конкурсу на посаду керівника є встановленою законом передумовою призначення переможця конкурсу на таку посаду, при цьому обидві процедури об’єднані спільною метою – призначення на посаду найбільш компетентного учасника конкурсного відбору”. Також вказував: “…повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб’єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов’язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов’язати до цього в судовому порядку”.

Суд дійшов висновку про відсутність можливості альтернативної поведінки відповідача у спірних правовідносинах: “…отримавши від конкурсної комісії рішення про визначення переможця конкурсу на зайняття посади керівника комунального закладу освіти, визнаючи процедуру й результати конкурсу правомірними, за відсутності до них будь-яких обґрунтованих зауважень, орган місцевого самоврядування не наділений повноваженнями не призначити переможця конкурсу на посаду”.

Також маємо як приклад судове рішення, ухвалене у порядку цивільного судочинства – Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.11.2025 р. у справі № 229/1094/22, де згадується про заборону необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу (ч. 1 ст. 22 Кодексу законів про працю України). У цій ситуації переможця конкурсу не призначали на посаду директора закладу освіти. Відмовляючи в призначенні на посаду, відповідач вказував на те, що після закінчення конкурсу надійшли звернення кандидатів на посаду керівників закладів загальної середньої освіти, у яких вони посилалися на порушення порядку проведення конкурсу. У зв’язку з цим розпорядженням міського голови було створено робочу групу з перевірки цих обставин та до вирішення питання по суті рекомендовано не здійснювати заходів щодо укладання контрактів.

У Постанові зазначено про те, що погоджуючись з висновком суду першої інстанції про відмову в позові, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив та не надав оцінки доводам позивача щодо відсутності в міського голови повноважень зупиняти процес призначення переможця конкурсу на посаду, а також ненадання відповідачем доказів на підтвердження того, що рішення конкурсної комісії було оскаржено в установленому законом порядку. Не врахував, що ні Закон України «Про повну загальну середню освіту», ні Положення про проведення конкурсу на  посаду керівника комунального закладу загальної середньої освіти територіальної громади не містить заборон щодо укладення контракту з керівником закладу загальної середньої освіти в разі оскарження результатів конкурсу, внаслідок чого передчасно залишив рішення суду першої інстанції без змін. У результаті справу передали на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04.02.2026 р. позовні вимоги особи до відділу освіти про визнання протиправною бездіяльності, зобов’язання призначити на посаду та укласти трудовий договір було задоволено частково: зобов’язано начальника відділу освіти призначити особу на посаду директора та укласти строковий трудовий договір. У задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності начальника відділу освіти було відмовлено: на думку суду це не є ефективним способом захисту, адже задоволення таких вимог не призведе до відновлення порушеного права.

Як свідчить судова практика, існують певні проблеми у питаннях оскарження конкурсів на посаду керівників закладів освіти. Для того, щоб їх врегулювати, важливо чітко обумовити у відповідних положеннях про проведення конкурсу умови їх оскарження: до кого, куди і в які терміни потрібно звертатися, чи впливає оскарження на призначення переможця конкурсу керівником закладу та укладення з ним контракту. Якщо на рівнях дошкільної та професійної освіти ці питання або вже врегульовані, або планується їх врегулювання, то на рівні загальної середньої освіти це варто ініціювати.

За результатами опрацювання зазначеної проблематики готую відповідний лист до Верховної Ради України та Міністерства освіти і науки України із пропозицією внесення змін до законодавства.