Реформа сертифікації: вимушений крок замість системного рішення?

Автор: Сергій Борисенко, голова Харківської профспілки освітян

У грудні 2025 року в одній із концепцій реформування оплати праці педагогів фактично пропонувалося відмовитися від атестації та кваліфікаційних категорій, залишивши лише сертифікацію.

Ще тоді було очевидно:

держава не здатна забезпечити сертифікацію всіх педагогів, які цього потребують.

📊 Факти:

щорічна потреба в атестації — понад 50 000 педагогів;

квота на сертифікацію у 2026 році — лише 5 000;

подано заяв — менше 3 500;

сертифікацію успішно проходить приблизно половина учасників;

періодичність:

атестація — раз на 5 років;

сертифікація — раз на 3 роки.

👉 Тобто у разі повної заміни атестації сертифікацією:

навантаження на вчителя зростає щонайменше на 50%;

система не покриває навіть базову потребу;

значна частина педагогів взагалі не матиме доступу до оцінювання.

❗ Схоже, що навіть на рівні Міністерства освіти і науки України це усвідомили.

Зараз на громадське обговорення винесено проєкт змін до законодавства щодо сертифікації, який передбачає:

збільшення строку дії сертифіката з 3 до 5 років;

узгодження його з міжатестаційним періодом;

зменшення адміністративного навантаження через уникнення дублювання процедур.

📌 Формально мета правильна — оптимізація ресурсів і зниження тиску на педагогів.

Але по суті: це виглядає як визнання провалу ідеї заміни атестації сертифікацією.

Бо проблема не в «3 чи 5 років».

Проблема — у масштабі та доступності процедури.

❓ Ключові питання залишаються відкритими:

Як держава планує охопити десятки тисяч педагогів?

Чому інструмент, який є вибірковим, пропонували зробити масовим?

Чи не повернемося ми зрештою до необхідності збереження атестації як базового механізму?

📣 Висновок простий:

замість системної реформи ми знову бачимо точкове “підкручування” параметрів, яке не вирішує головної проблеми — нереалістичності моделі.