Різнорівневі завдання для ефективного оцінювання: 5 дієвих методів застосування

Джерело: Освіторія

Різнорівневі завдання — невід’ємна частина якісного і продуманого уроку. Адже вони дають змогу вчителю оцінити різні групи результатів та залучити до роботи на уроці всіх учнів. То що таке різнорівневі завдання та як їх застосовувати для ефективного оцінювання? Чому поділ учнів за рівнями не є ефективним та навіть шкодить? У матеріалі зібрали 5 нових дієвих методів, які використовують досвідчені вчителі за кордоном.

Що таке різнорівневі завдання та чому вони актуальні?

Різнорівневі завдання — це система завдань, кожне з яких відповідає певному рівню: від простого до складного. Вони потрібні, щоб забезпечити індивідуальний підхід до навчання, враховуючи особливості, здібності й темп розвитку кожної дитини.

Хоча такий спосіб перевірки знань в Україні існує давно (наприклад, просунуті завдання із зірочкою в підручниках), активно заговорили про нього саме останнім часом після введення оцінювання за групами результатів. Адже замість тематичного оцінювання (оцінювання того, як учень засвоїв певну тему) тепер важливо виявити, на якому рівні в учня певні навички, компетентності та як він застосовує отримані знання. Зазвичай орієнтуються на чотири рівні, які відповідають рівневому оцінюванню у 3–4-х класах:

• початковий: відтворення основних понять і фактів, навички починають формуватися, потрібна підтримка вчителя;

• середній: застосування знань у знайомих ситуаціях, порівняння та встановлення простих зв’язків, виконання стереотипних дій у стандартних ситуаціях;

• достатній: застосування знань та навичок у нових або проблемних ситуаціях, у повсякденному житті, висловлення позиції, аналіз;

• високий: креативний підхід, аргументація позиції.

Відповідно, підсумкові роботи повинні містити завдання чотирьох рівнів для кожної з 3–4 (залежно від шкільного предмета) груп результатів. Навіть якщо це будуть роботи на кожну окрему групу результатів, завдань має бути чимало. А отже, чимало зусиль іде в педагога на розробку чи пошук різнорівневих завдань.

Два способи швидко дати різнорівневі завдання

Перший споcіб. Учні самостійно або за допомогою вчителя об’єднуються у групи, які виконують завдання за різними рівнями. Зазвичай завдання дають із середнього по високий рівень (а до початкового повертаються, якщо учень не впорався із середнім). Хтось з учнів переконаний, що за достатній йому не слід братися. Іншого школяра цікавлять лише завдання високого рівня. 

Якщо дитина успішно пройшла перевірку, то саме цей рівень їй фіксують. Якщо ж не пройшла, тоді наступного разу їй дають завдання на рівень нижче (якщо не вдалося скласти достатній, має пройти середній). Так роблять, доки в учня не буде підтвердженого рівня.

Часом для зручності школярів об’єднують у три групи — за рівнем тесту, який вони проходять. Або ж столи позначають відповідним рівнем — учні обирають необхідний. Таке групування спрощує «логістику» для вчителя, а також убезпечує від підказок сильніших учнів.

Другий спосіб. Учні проходять завдання всіх рівнів, починаючи з початкового. Щоби довести високий рівень, слід розв’язати всі попередні завдання.

Чому обидва способи не влаштовують учителів?

Перший спосіб мало поширений в Україні, проте типовий для освітньої практики у Великій Британії та США. Він вважався класикою. Але дослідження довели, що він не є ефективним. Учні швидко усвідомлюють, хто який рівень долає, і вважають це ознакою низького чи високого інтелекту. Розділення учнів надсилає ненавмисні сигнали на кшталт «Ти належиш до просунутої групи», «Тобі потрібен корекційний шлях» і «Ти десь посередині». Також учителі можуть несвідомо занижувати чи завищувати очікування. До того ж розподіл учнів за рівнями взагалі погано працює, ба навіть шкідливий. Учні, які мають високу академічну успішність, працюють у групі рівних за рівнем однокласників ще інтенсивніше та мають користь. Але ті, хто має освітні прогалини, серед таких самих учнів надолужують значно повільніше, ніж у класі, де немає поділу. У них також нижча впевненість у собі та прогрес, ніж під час навчання без поділу.

Другий спосіб дещо складний для учнів і не завжди демонструє реальний рівень дитини. Адже за складніші завдання доводиться братися, коли вже втомилися від легших. Учні можуть просто не встигати виконувати останні завдання або втрачати на них концентрацію уваги. Для прозорості вправи різних рівнів слід давати на окремих уроках. Але мало хто з учителів розтягне одну контрольну аж на чотири заняття.

5 дієвих методів для різнорівневих завдань

Що ж робити? Американські освітяни радять замість поділу давати однакові завдання, які можна виконати на різних рівнях. Кожен учень залучений та успішний у міру можливостей.

1. Модель Фрайєр

Це структурований графічний органайзер, який учню слід заповнити. Його створила Дороті Фрайєр ще у 1969 році для глибокого вивчення понять і термінів. У ньому є чотири поля: визначення, характеристики, приклади, антиприклади.

Учень на середньому рівні може визначити своїми словами тему. Легко побачити його словниковий запас та вміння будувати причинно-наслідкові зв’язки. Прості назви (чи навіть малюнки) прикладів та антиприкладів демонструють, усвідомлює він сенс чи помиляється.

Учень на достатньому рівні наведе чимало прикладів та антиприкладів, серед яких будуть і досить оригінальні. Його визначення буде вже не побутовим, а ближчим до наукового, міститиме всі значущі елементи. Не йдеться про зазубрювання визначення з підручника. Учень може згадати чимало характеристик, але не обов’язково вони будуть систематизовані, послідовні.

На високому рівні відповіді ми побачимо креативне подання матеріалу та зрілу аргументацію.

2. Метод незавершених речень

Наведіть початки речень на кількох рівнях. Кожен учень завершує те, яке розуміє. Відповідно, кожен бере участь в одній і тій самій розмові, але з необхідним йому рівнем підтримки. Наприклад, у старших класах:

«Множення — це…»

«Множення замінює додавання…»

«Множення — це обернена дія до…»

«Множення дробу на число …»

«Множення вектора на число…»

«Множення — це бінарна операція, яка має властивість…»

«Множення представляє зміну у…»

3. Метод поглиблення запитання

Поверхневе питання з математики: «Що таке відношення?»

Поглиблення: «Чим відношення відрізняється від дробу?»

Питання для перенесення: «Де ми використовуємо коефіцієнти в реальному житті?»

Креативне питання: «Вчення про відношення давні греки вважали частиною музичної теорії. Коли йшлося про струнні інструменти, акорди записували як відношення. Поясніть, про що йшлося?» (Висота звуку залежить від натяжіння струни. В акорді всі струни мають бути в певному відношенні одна до одної).

Ці питання вчитель усно адресує всьому класу або окремим командам. Такі швидкі опитування займають дуже мало часу. Вони можуть слугувати для своєрідної розминки на початку кожного заняття. Оскільки вони не адресні, ті, хто хоче відповісти, не відчувають тиску чи тривоги. Усе відбувається легко. Тим часом учитель відзначає тих, хто успішно відповів на певному рівні. Якщо учень розкрив поверхневе питання, це свідчить, що він подолав початковий рівень. Але не є доказом того, що йому не до снаги інші рівні. Учитель може регулювати процес і наступного разу сказати цьому учню, щоб пропустив завдання початкового рівня. Він має вибір: обрати більш складне питання чи не відповідати.

Наприкінці семестру зазвичай у класі залишаються одиниці учнів, які відповідали лише на найпростіші питання. Їм окремо педагог пропонує додаткову підсумкову роботу з більш складними питаннями. Адже є ймовірність, що хтось знає і вміє більше, але не наважувався бути активним.  

4. Починаємо з найважчих завдань

Питання починаються з найкреативніших, гідних високого рівня. Під час онлайн-тестування спочатку відкривається лише цей рівень. Так само офлайн можна роздати картки. Якщо учні не впоралися або визначилися, що їм цей рівень не до снаги, вони отримують картки наступного рівня. Ті ж, хто хоча б на перший погляд дав гідні відповіді, переходять до інших справ. Так не виникає перевантаження.

5. Приклади із життя

Учитель просить учнів навести приклад застосування того, що вони опановують, у житті. Але не простий, а найцікавіший для них, найнесподіваніший, не очевидний, такий, що їх самих вразив. Педагог просить здивувати його. Так одночасно задається планка на творчий підхід для тих, хто вже на це здатен, і знімається напруга, адже життєвий досвід є в кожного учня. Кожній дитині здається, що їй є що розповісти.

Приклади

На математиці: «Де в природі ми можемо побачити множення?»

На англійській мові: «Де неправильні дієслова ви зустрічали у ваших улюблених англомовних піснях?»

На географії: «Якщо тектонічні плити продовжуватимуть рухатися, як Земля може виглядати через мільйон років?»

На історії: «Де ми бачимо систему стримувань і противаг, окрім соціуму?»

Також підвищити креативність відповіді може питання про обмеження. Скажімо, після відповіді учням пропонують інше запитання: «Де ще ця стратегія спрацювала б, а де — ні?» Або ж зміна ключового елемента. Приміром, на занятті з літератури вчитель просить учнів повторити те саме міркування, яке вони щойно навели, але з точки зору іншого персонажа.