Сектор освіти тримається на ентузіазмі – замміністра освіти Анастасія Коновалова

Ситуація із зарплатами працівників дошкільної освіти – катастрофічна і освітній сектор тримається на ентузіазмі. “Держава точно визнала вже, що потрібна державна фінансова допомога”, – розповідає медіа “Нова українська школа” заступниця міністра освіти і науки Анастасія Коновалова.

Анастасія Коновалова відкрила завісу над новою стратегією Міністерства освіти і науки в питанні можливого фінансування дошкілля та інших інструментів підтримки педагогів. 

Ключовим питанням в дошкільній освіті є те, чи держава визнає, що дошкільна освіта заслуговує освітній субвенції.

Давайте розділимо поняття освітньої субвенції як інструменту і державної допомоги. Тому що субвенція – це є інструмент, він чітко визначений, є механізми, тільки він. Держава точно визнала вже, що потрібна державна фінансова допомога. Замилювати очі і казати, що ми за якість освіти, я не буду, оскільки зараз катастрофічна проблема із зарплатами, сектор так не може жити. Він зараз тримається на ентузіазмі. Ми наразі чекаємо на затвердження нової політики по підтримці дошкільної освіти. Я не можу про це комунікувати, на жаль, поки вона не затверджена, однак скажу, що інструмент, який пропонується, не зовсім стандартний. Я думаю, що він дуже правильний.

Чи це буде допомога, чи це буде державна політика фінансування?

Закон – це не допомога. В одній із версій закону про дошкільну освіту, коли його тільки почали обговорювати, була норма про обов’язковість дошкільної освіти. А це автоматично означало, що держава бере на себе зобов’язання цю обов’язковість реалізовувати через фінансування.

Вона ще зараз обов’язково з п’яти років. Тут проблема в тому, що немає механізму фінансування. Але ми до того йшли насправді, проте стався ковід, потім війна. В принципі йшли до того, що хоча б із п’яти років буде державна субвенція. Але наразі цього вже недостатньо. Тому що дошкільна освіта для дітей обов’язковою є з п’яти років, бо це про їх розвиток, але для українських сімей вона обов’язкова набагато раніше, тому що це питання економічного розвитку країни. Ці п’ять років мама може працювати, реалізовувати свій потенціал, а не сидіти вимушено вдома. Тому це питання не тільки освітнє, це і соціальна послуга в тому числі. І це глобальна реформа, але питання, чи буде вона затверджена.

Чи є розуміння ціни питання в масштабах бюджету?

Звичайно, є розуміння. Це велике питання. На це є політична воля сьогодні, це питання реалізації демографічної стратегії для України. Тому це надважливо. В будь-якому разі це інше питання, але в нас точно є цифра, це не прогноз. Ми точно знаємо, скільки дітей отримало свідоцтво про народження в період повномасштабної війни. Ми зараз не кажемо про те, хто повернеться, а хто – ні. Більше дітей минулого року не народиться. Навіть якщо всі повернуться, то отримала свідоцтва про народження певна кількість дітей. Насправді більшість дітей, які народжуються за кордоном, приїжджають сюди, отримують свідоцтво про народження і виїжджають. Тобто навіть якщо всі повернуться, то в Україні все одно дуже мало дітей в садочках порівняно з тим, що нам хотілося б мати. Тобто в нас лише 100 тисяч дітей наразі в яслах, а всього 800 тисяч дітей у нас в системі освіти.

Це до трьох років?

Так, і це дуже мало. Але надзвичайно важливо, щоб у нас і ясла були. Тому що коли ми свідомо приймаємо рішення, народжувати чи не народжувати нам дитину, ми перш за все думаємо, як ми її будемо годувати, як надавати освіту, як ми самі будемо жити. Якщо я живу десь, де немає садочка, я не розумію, що після народження буду з нею робити. І тоді не народжую. Тобто це дуже принципове рішення, яке держава, я сподіваюся, скоро ухвалить. І ми тоді будемо вже говорити і про зарплати, і про штатний розпис, і про зміну умов для вихователів, вони трошки покращуються. Звичайно, наразі ми теж працюємо над цими питаннями. Це все невеликі покращення, щоб досягнути глобальної масштабної реформи. Наші всі штатні розписи не вирішать проблему, наприклад, плюс 20% зарплати або збільшення тарифних розрядів. Ми це робимо вже сьогодні, але це не вирішить проблему, бо зарплата становить 8 тисяч гривень, а має бути значно більше.

Є також питання, яке викликає шалене занепокоєння. Це облік робочого часу після набуття чинності нового законодавства. Чи готуються конкретні інструкції, щоб не можна було їх не виконати і захистити права працівників дошкілля?

Ви знаєте, в нас склалася цікава ситуація, що навіть закон трактується неоднозначно. В моїй практиці вперше бачу, коли люди кажуть, що живуть по старому закону. Міністерство освіти і науки дало дуже чітке роз’яснення саме для вихователів. Якщо їх змушують працювати додаткові години, то це пряме порушення закону України. МОН це роз’яснення дало і зазначило, як використовувати цю норму. Причому парадоксально те, що для вихователів інклюзивних груп, які вже працюють з 2010 року по 25 годин, в жодному НПА (нормативно-правовому акті – ред.) це не було це відображено. Це було в законі і в листі від МОН. По інклюзії всі абсолютно чітко виконують. Всі інклюзивні групи, всі вихователі в нас працюють 25 годин. Я дуже багато їжджу по садочкам і не бачила, щоб хтось працював 30 годин. Чому? Тому що закон вище за НПА. Після виходу закону МОН листом пояснило, як його виконати. Зараз змінюємо штатні нормативи таким чином, щоб кожний керівник, залежно від того, як функціонує та чи інша група, зміг розрахувати штатні розписи за формулою. Тому що фіксований розрахунок іноді недоречний, ми вже зіткнулися із відповідною ситуацією.

Підзаконний акт, про який ви зараз говорите, поки що не запроваджений? Коли можна його очікувати і як його застосовувати?

Зараз ніяк його не можна застосовувати. Але для вихователів його вже треба зробити. Тому що це суперечить нормі закону. Для всіх інших штатних розписів ми змінюємо підхід, ми поліпшуємо умови праці для багатьох педагогів. І треба почекати. Закон нам дав підставу це зробити. Уявіть, що штатні розписи підуть на Мінфін вже цього тижня. Я не хочу, щоб ми поставили громади перед фактом у квітні, що всі переходять на нові розписи. Як вони це зроблять? Нові “штати” передбачають підвищення фінансування дошкілля. Посередині року це ненормально робити. А все дошкілля – це місцеві бюджети. Тому нормально впроваджувати нові “штати” з 1 вересня. Громади влітку формують нові штатні розписи, проводять сесії і входять в новий навчальний рік з новими “штатами”.

В багатьох громадах сесії часто не проводяться через політичні ігри на місцях. Чи має держава важелі впливу на місцеві громади, які ігнорують потреби освіти?

З усім можна щось зробити. Головне – люди мають знати свої права і розуміти, як працює система. В мене немає повноважень прийняти “штати” в громаді. Але це їхній обов’язок. Не можна не виконувати наказ. У нас є суди, ми демократична країна. Але ми прекрасно розуміємо, що в громадах дійсно може не бути грошей через війну, і те, що треба державна підтримка, ми теж розуміємо. Тому деякі громади дійсно можуть скоротити режим роботи групи, наприклад. Або вести чергову групу за кошти батьків. Це те рішення, яке б нам не хотілося бачити. Але наразі це все за рахунок вихователів. Ми обурюємось, що батьки платять, але зараз платить вихователь. Тому що недоотримана зарплата вихователя – це те саме, що вихователь сама вирішила волонтерити у черговій групі. Або зі свого кармана поклала гроші замість батьків. Чому так має бути? Тим більше, що в нас є закон.

В Україні не довіряють судам.

І владі не довіряють, і мені. Але знаєте, що мене вразило і вселило в мене надію? Коли ми вийшли зі штатними розписами і попросили допомогти нам, знаєте, скільки було пропозицій? Більше 10 тисяч. Люди сіли у свій вільний час і написали. Це означає, що вони взяли на себе відповідальність. Там були настільки глибокі обґрунтування, порівнянні таблиці, які ми використовуємо для Мінфіна. У нас працювала робоча група, але жодна робоча група, скільки б там не було людей, повністю не розуміє ситуації. Вона дуже різна в Україні.

А наскільки Міністерство готове враховувати ці пропозиції?

По інструкторах із фізкультури зменшили кількість груп з 8 до 6. По методистах – чітко зафіксували навантаження на кожну групу, а також на інклюзивну групу. Воно там менше, ніж у звичайних групах через те, що дуже багато дітей із затримками розвитку і у методиста набагато більше роботи. Також по кухарях врахували дуже багато того, що писали. Не врахували діловодів, тому що моя задача – зменшити кількість паперової роботи, а не збільшити кількість діловодів. Тому що саме поняття “діловод” у садочку, який навіть не є фінансово автономним, це означає, що в людей стільки паперової роботи, що треба окрема людина, яка її збирає, пише, синтезує інформацію. Люди постійно збирають, синтезують, зберігають інформацію, а в МОН її навіть немає. Тому ми діловодів не збільшуємо, а оголошуємо війну з паперовою роботою. Ми відміняємо нормативно-правові акти, будемо змінювати посадові інструкції.

Чи буде визначено ядро обов’язкових даних, які необхідні, щоб функціонувала система?

З цього ми і почали, в кожному регіоні абсолютно свій підхід. Наразі МОН робить мапування, що і хто пише, що з того, що вимагають різні міністерства. Я боюсь мапу навіть побачити. Там є цікаві речі, наприклад, інструкція з діловодства. (Посміхається). Мені пропонують його не відмінять, бо це міністровий наказ, але я не погоджуюсь. Всі бачили наше приниження на засіданні комітету [Комітет освіти, науки та інновацій Верховної Ради України – ред.], коли нам кажуть, що у нас 40 завдань. Так у нас їх не 42, бо нам треба привести у відповідність і повідміняти 98! Щоб дерегулювати, треба відмінити. Знов таки, коли щось відміняєш, у людей це викликає шок і вони хочуть замість старого НПА нове НПА.

Що треба скасувати нагально?

У мене навіть виписано все, що треба скасувати. У нас, наприклад, є два чинних положення про методичні кабінети. Два. (Сміється). І вони не збігаються. Є якісь речі, які просто вже застаріли, вони не збігаються. Я мало знаю про українські бюрократичні традиції. Я прийшла з приватного сектору і сильно вболіваю за автономію закладів. Я дуже сильно в неї вірю і вірю, що це єдиний шлях до розвитку освіти. Це максимальна автономія закладу, максимальна відповідальність керівника і максимальна підтримка керівника закладу з боку держави, а не контроль. Чи готові сьогодні наші заклади вступити в автономію? Ні, не готові. Тому що дійсно ми звикли, що має бути НПА, навіть не лист з роз’яснення, де чітко вказано, що нам робити. Якщо в школі вже давно йшли до автономії, то в дошкіллі її в принципі не було. Це довгий процес, який не відбудеться за один день. Реформа децентралізації у всіх громадах підвисла на різному рівні. Ситуація абсолютно різна у всіх регіонах і спроможність міністерства в кожному регіоні пояснити, що відбувається, дуже лімітована. Проте ми дуже стараємось. Завдяки вашій допомозі в тому числі.

За даними UNICEF, з 2021 року кількість дітей у закладах дошкільної освіти скоротилася на 25% — через втрати контролю за рядом територій та виїзд багатьох матерів з дітьми з України після ескалації війни у 2022 році. Станом на кінець 2023 року загалом 836 445 дітей відвідували дитячі садки, з них близько 74% — очно, 14% — онлайн, а 10% — у змішаній формі. Який відсоток дітей від 0 до 6 років станом на кінець 2024 року охоплює дошкільна освіта в Україні та на який рівень охоплення має вийти у найближчий час або якщо є план, то до якої дати?

Спочатку треба розділити питання, чому не відвідують діти садок. Якщо ми говоримо про Ірпінь, то немає місць, а якщо про Харків – закриті садочки. І, звичайно, підхід різний. Інколи батьки просто не бачать цінності в садочку.

А як вони це аргументують?

Щоб батьки дитину привели в садочок, вони мають розуміти, для чого це дитині. Бо якщо є бабуся, наприклад, то навіщо її везти в садочок? Хоча за даними дослідження, на сьогодні 68% батьків вважають, що садочок необхідний для підтримки розвитку їх дітей. І 5 років тому це було 52%. Змінився фокус, зараз батьки розуміють, що це не просто щоб залишити дитину, а це потрібно для її розвитку і успіху. Це дуже хороший показник. UNICEF щорічно робить відповідний зріз.

Крім того, в нас є діти, які народилися, увійшли в ковід, а потім у війну і жодного дня не були в садочку. Я не можу про це спокійно говорити, але є дослідження, яке свідчить, що 82% дітей в прифронтових регіонах, які ніколи не відвідували садки, демонструють затримку розвитку, особливо соціоемоційних компетентностей. І це дуже погана новина. Хороша новина в тому, що ці самі діти, які згодом пішли в садочки, швидко наздоганяють у розвитку. Причому йдеться не про повноцінні садочки, а тільки два рази на тиждень по дві години. Вихователі допомагали батькам, щоб цей процес підтримувати вдома. Тому надзвичайно важлива політика 100% дітей офлайн, діти мають бути в школі, це не тільки про знання. Оце прямо такий важливий етап розвитку, який недооцінений. І він сам по собі не відбувається, якщо діти не спілкуються з однолітками. Бо мама не замінить.

А є розуміння, на яку цифру ми маємо вийти і за який період, щоб максимально наблизити до ідеальних умов, скільки дітей має знаходитись у садочках?

У нас є барселонський таргет. Це те, що пообіцяли країни Європейського Союзу, і ми теж це пообіцяли самі собі, бо ми йдемо в Євросоюз. Цей таргет говорить, що 96% від 3 до 6 років і 45% дітей від 0 до 3 років мають бути в системі дошкільної освіти. І цього ми маємо досягнути до 2030 року.

Скільки зараз скільки дітей у відсотках охоплено дошкільною освітою?

Наскільки в нас дітей охоплено, ми знаємо, але відсотково не знаємо. Я вам поясню чому. Як раніше ми це дізнавались? У нас була черга в садок 100 дітей, а садок відвідує теж 100 дітей, загалом 200 дітей, тобто в громаді охоплення дошкільної освіти 50%. Наразі в нас у багатьох регіонах, де дистанційна освіта запроваджена давно, люди не стають у чергу в садок. 100% охоплення. Барселонський таргет досягнутий. Черги немає, але це не означає, що відсутній попит. Можна взяти статистику, скільки в нас сьогодні дітей в країні народжено, скільки в нас сьогодні дітей в системі дошкільної освіти, поділили і дізнались. Теж у нас непогана статистика, насправді, якщо так рахувати. Але у нас є питання до цієї статистики. Чому так важлива для школи система АІКОМ2? Тому що туди вводяться свідоцтва про народження і відсутнє дублювання. Дуже скоро, сподіваємося, це вже буде фіксуватись. І ми хоча б побачимо вже, скільки в нас реально дітей охоплено дошкільною освітою, хоча б ми побачимо свідоцтво про народження на наших радарах, тому що ми їх бачимо тільки в першому класі.

Існує різниця між відвідуваністю у міській частині і у селах. Чи є план, як цю різницю нівелювати?

Звичайно, і це пріоритет. Діти в селах мають ходити в садочки. І, власне, нам новий закон про дошкільну освіту дає гнучкість і можливість створювати нові типи. Часто причина того, що закритий садочок, або його немає, в тому, що мало дітей. Тому що існують штатні нормативи для садка, ДБН, і неможливо відкрити садочок. Тому так важливо прописати нормальні типові положення про кожен тип, щоб вони зустрілись нарешті з реальністю. І тоді засновник, у громаді якого налічується 15 дітей, відкриє маленький садочок. А методична робота може організовуватися з садка-сателіта. І це буде не окремий садок, а філія.

Акцент у міністерства на збільшенні кількості садочків чи на оптимізації мережі, щоб збільшити кількість дітей у садках?

Акцент у міністерства – охопити максимальну кількість дітей там, де вони проживають. Тобто не везти дітей на автобусах. А далі – акцент на децентралізації системи. І в цьому немає нічого поганого. Неможливо з Києва вирішити, що краще для кожного села, бо в кожному селі абсолютно унікальна ситуація. Другий варіант, коли є садок, є діти, а діти не ходять у садок. Тут важливо комунікувати вихователям із батьками, пояснювати, наскільки важливий садок для дітей. UNICEF разом із МОН запровадило програми підтримки вихователів в комунікації з батьками. Так історично склалося ще за радянщини, що батьки віддають дитину біля хвіртки і потім забрають. При цьому в нас ніколи садки не були камерою схову, у нас дуже висока якість освітньої послуги порівняно з іншими європейськими країнами. Це означає, що ніколи батьків не розглядали як учасників освітнього процесу і не вважалося, що це для них камера схову і для батьків і головне, щоб дитина була нагодована. А вихователі ніколи не сприймали дошкільну освіту як камеру схову дитини, бо вони постійно вчаться, освітній процес постійно відбувається. Так, до всього є питання, але все одно багато батьків про це навіть не знають.

Ще є варіант, коли відсутній садок, але є діти. Тоді засновник оцінює нові типи, відкриває компактний заклад. Варіант, коли в громади взагалі немає грошей і немає іншого освітнього сервісу, який можна туди завести – тоді це важке політичне рішення. Тоді маємо консервувати будівлю, чекати бейбі-буму і робити новий тип у більш компактному приміщенні. З меншою кількістю персоналу, який отримує цю будівлю, але з тією самою кількістю педагогічного персоналу, тому що освітній процес не має страждати.

Я можу дуже багато ще варіантів навести, але наша задача як МОН – надати алгоритми, щоб у громад був вибір і чітке розуміння, що вони мають зробити. Ми наразі робимо гайди. Мобільний садок, до речі, ніхто відкривати не хоче.

В Бородянці ж є мобільний садок на базі модульної споруди, чи не так?

Модульна споруда – це є теж мобільний садок, але громадськість сприймає мобільні садки виключно як автобус, в якому всі діти отримуватимуть дошкільну освіту. Звичайно, автобус – це останній варіант, тому що це дуже дорого і неефективно. Але чому ця альтернатива існує? Тому що, наприклад, в деокупованій Херсонській області дуже важка для дітей ситуація. До них треба доїжджати і немає місця, де можна зібратися. І тоді автобус – це спасіння. Але це жодним разом не альтернативне рішення звичайному садку.

Скільки часу розробляються державні будівельні норми (ДБН) для таких садків?

Відповідальним є Міністерство розвитку. Процес триватиме три місяці, але він ще не розпочався, оскільки можливий, коли будуть затверджені положення про типи. Треба чітко розуміти, яким чином буде організована освітня діяльність в кожному типі, щоб розуміти, які мають бути вимоги до приміщення. Наразі триває зміна санітарну регламенту. Є політична воля на найвищому рівні, і що дуже важливо – санітарний регламент має відповідати дійсності.

А зараз він не відповідає, на вашу думку?

Ні. Там є речі, які просто застарілі. Наприклад, витягування матраців щомісячно на вулицю. Міністерство охорони здоров’я відкрите до діалогу. Є змога змінити санітарний регламент так, щоб він дозволив імплементацію нових типів. Звичайно, вихованці і учасники освітнього процесу мають бути в безпеці, їх здоров’я – першочергове, але оптимізація документу, я вважаю, досить ефективна. І діалог дуже конструктивний.

Чи буде виноситись проєкт змін до санітарного регламенту на громадське обговорення?

Це не наш документ, я навіть не знаю, чи він йде на громадське обговорення. Він може й не йти. В МОН є робоча група з практиків – керівників закладів. Навіть те, що хотіло змінити МОН, керівники закладів відхиляють. Наприклад, маркування стільчиків залежно від зросту дитини. Спрощення санітарного регламенту для багатьох практиків виглядає, наче якщо не промаркуємо стільчики, то в школу підуть горбаті діти. Але стільчики не треба маркувати. Це позиція здорового глузду. Діти не мають сидіти на стільчиках у садочках такий проміжок часу, який впливає на їх осанку.

Я відвідувала садочок в Фінляндії, навіть мене різонуло, що там стоять високі стільці і підставки під ніжки. Я спитала – як же осанка?, на що мені відповіли, що має бути спеціально незручний стільчик, щоб дитина постійно міняла позицію, і вони без шкоди для свого здоров’я могли довше просидіти.

Чи враховуватимуть потреби дітей з РДУГ у садках?

По-перше, це інклюзивне навчання. РДУГ – це діагноз, ми його не ставимо. Ми не можемо сказати, що дитина має РДУГ, без діагностики. З цим треба працювати, дитину треба підтримувати. І питання підвищення кваліфікації саме в інклюзії педагогів, воно дуже гостре. Чому? Тому що через війну у нас багато дітей з’являється з ООП. Тому це впливає на нашу психіку і на психіку, фізичне здоров’я наших дітей, на психіку наших вихователів, і є над чим працювати в сфері дошкільної освіти. Але болючі три ключові проблеми – зарплати, матеріально-технічна база, демографічна криза. На це витрачається 80% наших зусиль, тому що ми маємо підвищити зарплати, технічну базу оптимізувати, адаптувати, але й забезпечити і до демографічної кризи підготуватися, щоб ми потім не втратили мережу, а її зберегли.