Шкільний простір без страху: як попередити агресію

Поговоримо про психологічну підтримку та профілактику насильства в закладі освіти

Школа завжди була місцем, де діти не лише здобувають знання, а й навчаються жити у суспільстві. Проте сьогодні, в умовах воєнного стану в Україні, питання безпеки та психологічної підтримки школярів набули особливого значення. Стреси, тривожність через повітряні тривоги, втрати рідних або вимушене переселення – все це неминуче залишає відбиток на їхньому емоційному стані, роблячи їх більш вразливими чи навіть агресивними. Тому завдання школи – створити у школі безпечне середовище, де дитина зможе відчути підтримку та захист, навчитись говорити про свої емоції замість того, щоб приховувати чи трансформувати їх у конфлікти. Тож ми підготували кілька порад, які допоможуть попередити прояви агресії серед учнів та зробити шкільний простір територією без страху – простором, де панує взаємоповага, довіра та спокій. 

Причини виникнення агресії у школі

В умовах війни причини агресивної поведінки посилюються. Діти переживають психотравмуючі події: обстріли, евакуацію, втрату дому чи розлуку з рідними та близькими. Це викликає відчуття безсилля та гніву, які нерідко виливаються в агресивну поведінку. Крім того, перенапруження через навчання в умовах частих перерв (укриття, дистанційка, відсутність стабільності) створює додатковий рівень стресу. Якщо в мирний час агресія могла бути наслідком внутрішніх конфліктів чи проблем у колективі, то нині вона часто є результатом накопиченого страху і тривоги.

Організаційні заходи у школі

Створення безпечного простору в умовах війни – це комплексне завдання, яке стосується не лише навчання, а й фізичної та психологічної безпеки дітей. Наступні організаційні кроки адміністрації та педагогічного колективу відіграють ключову роль у профілактиці агресії:

• Чіткі правила поведінки та взаємодії. Діти, які живуть у стані невизначеності, особливо потребують зрозумілих і чітких правил. А в умовах війни, коли діти ще більше залежать від онлайн-комунікацій, це питання набуває особливої актуальності. Школа повинна мати чіткий «кодекс поведінки», який стосується не лише дисципліни, а й поваги, підтримки та заборони на будь-які прояви булінгу.  Також слід встановити правила поведінки в мережі, навчати учнів і батьків реагувати на кібербулінг та мати інструменти його запобігання. Важливо, щоб ці норми були простими, послідовними і не викликали сумнівів – це дає дітям відчуття стабільності у світі, де так багато хаосу.

• Система реагування на конфлікти. Адміністрація має впровадити зрозумілий алгоритм дій у випадках булінгу чи агресії: до кого звертатися, які кроки робити, які наслідки можливі. Якщо учень знає, що його проблема не залишиться без уваги, йому легше довіряти школі й не вдаватися до самозахисту через агресію.

• Команди медіаторів серед учнів.  У мирний час практика учнівських медіаторів довела свою ефективність, а в умовах війни вона стає ще більш цінною. Старшокласники, які проходять спеціальне навчання з медіації, можуть допомагати молодшим розв’язувати суперечки. Це не лише знижує рівень конфліктності, а й формує у старших учнів відповідальність і навички лідерства.

• Позакласні активності для згуртованості. Спільні гуртки, спортивні змагання, творчі проєкти чи волонтерські ініціативи допомагають дітям відчувати командний дух і взаємну підтримку. У час війни особливо важливо спрямовувати енергію дітей у позитивне русло – замість агресії вони отримують можливість проявити себе в корисних і цікавих справах.

Як педагог може знизити рівень тривожності й конфліктності

У період воєнного стану вчитель стає для дитини одним із найважливіших «орієнтирів» у світі, який здається нестабільним.  Аби допомогти школярам справлятися зі стресом і емоційним напруженням, дуже важливо:

• Будувати довірливі стосунки. Учні мають відчувати, що вчитель не лише контролює дисципліну, а й розуміє їхні емоційні труднощі. Це особливо актуально для дітей із сімей переселенців чи тих, хто втратив близьких. Коли дитина відчуває, що її почули і прийняли без осуду, вона менше схильна реагувати агресією. Просте запитання «Як ти сьогодні?» може стати початком довіри та допомогти дитині відкритися.

• Моделювати спокійну реакцію. Під час повітряних тривог чи інших кризових ситуацій діти часто «зчитують» поведінку дорослих. Якщо педагог зберігає спокій і впевненість, учні відчувають менше страху й більше безпеки. Навіть короткі пояснення («Зараз ми спокійно йдемо в укриття, все під контролем») допомагають знизити паніку. Учитель, який демонструє витримку, формує в дітей відчуття, що складні ситуації можна долати без агресії.

• Навчати ненасильницькому спілкуванню. У класах, де зібрані діти з різних регіонів країни, можуть виникати непорозуміння й конфлікти через різний досвід війни. Учитель має показувати, як вирішувати суперечки словами, аргументами, а не силою. Практика «Я-повідомлень» («Я почуваюся засмученим, коли…») чи рольові ігри з відпрацювання мирного діалогу допомагають дітям поступово формувати культуру ненасильницької взаємодії.

• Підтримувати дітей, які мовчки страждають. Часто ті, хто зовні здається спокійним, всередині переживають сильний біль і тривогу. Особливо це стосується дітей, які втратили дім чи родину, але не мають сміливості говорити про це. Учитель може помітити непрямі сигнали: зниження успішності, замкнутість, уникання контактів. Вчасно проявлена увага – індивідуальна розмова, заохочення до творчих форм самовираження (малюнок, письмо, музика) – може стати для такої дитини порятунком від саморуйнування чи агресивної поведінки.

• Бути містком між дитиною та іншими фахівцями. В умовах війни вчитель часто першим бачить зміни у поведінці школяра. Важливо вчасно залучати шкільного психолога, соціального педагога чи навіть волонтерів-психологів, аби дитина отримала необхідну допомогу. Учитель не має вирішувати все самотужки, але він може стати тим, хто підтримає учня на початку й направить у правильному напрямку.

Система психологічного супроводу дітей у школі

У час війни школярі стикаються з досвідом, який далеко виходить за межі їхнього віку. Тому роль психологічної служби закладу освіти виходить за рамки стандартної допомоги – вона стає життєво необхідною. Надати «першу допомогу» для емоцій допоможуть такі інструменти:

• Розвиток емоційної грамотності.  Діти не завжди розуміють, що з ними відбувається – вони можуть відчувати злість, тривогу чи смуток, але не знати, як це назвати. Психологічні заняття, ігри та тренінги, де учнів вчать розпізнавати й називати власні емоції, допомагають їм краще контролювати себе й менше вдаватись до агресії. Особливо важливо пояснювати дітям, що їхні почуття нормальні й природні в умовах війни.

• Групові заняття та тренінги підтримки. Спільні активності з елементами арттерапії, казкотерапії чи командних ігор дозволяють дітям «випускати» напруження та відновлювати відчуття єдності. У групі діти бачать, що вони не самі у своїх страхах і тривогах, і це знижує ризик ізоляції чи проявів агресивної поведінки.

• Індивідуальні консультації. Учні, які пережили особисті трагедії – втрату рідних, поранення, руйнування дому – потребують глибшої індивідуальної підтримки. Розмова з психологом може стати тим «безпечним простором», де дитина вперше зможе відверто розповісти про свій біль. У таких випадках важлива не лише розмова, а й поступова робота над відновленням довіри до світу.

• Співпраця з педагогами. Шкільний психолог не може діяти ізольовано. Важливо, щоб учителі розуміли основи кризової психологічної підтримки: як говорити з дітьми про війну, як реагувати на сльози чи агресію, як створювати атмосферу спокою. Психолог може проводити інструктажі та міні-тренінги для педагогів, щоб ті мали інструменти першої емоційної допомоги учням.

Єдність сім’ї та школи в підтримці дитини

У час війни батьки часто також перебувають у стані стресу, тривоги, втрати чи виснаження – хтось на фронті, хтось в евакуації, а хтось змушений працювати понаднормово. Це може зменшувати їхню здатність надавати дитині належну емоційну підтримку. Тому завдання школи – не лише підтримати дитину, а й надати допомогу її родині. Налагодити конструктивну співпрацю допоможуть такі заходи:

• Відкрите спілкування між школою та сім’єю. Батьки мають мати можливість ділитися з учителями важливими деталями про стан дитини: чи є у неї проблеми зі сном, чи вона пережила травматичні події, як реагує на сирени. Це допоможе вчителям краще розуміти учня та коригувати підхід до нього.

• Формування єдиних правил.  Діти почуваються впевненіше, коли правила зрозумілі й послідовні як удома, так і в школі. Наприклад, домовленості про ненасильницьке спілкування або про способи заспокоєння під час стресу мають працювати однаково у двох просторах. Це знижує напругу і дає дитині відчуття стабільності, якої так бракує у воєнний час.

• Навчання батьків навичкам кризового спілкування. Аби навчити батьків розпізнавати «сигнали небезпеки» в поведінці дітей (раптову замкнутість, агресивні спалахи, уникання друзів) школа може організовувати зустрічі чи онлайн-консультації для батьків. Поради фахівців допоможуть батькам реагувати правильно: не карати, а підтримувати, не критикувати, а слухати.

• Взаємна підтримка дорослих. Не лише діти потребують допомоги – батьки теж часто перебувають у стані виснаження. Школа може стати майданчиком для «батьківських зустрічей підтримки», де мами й тати зможуть обмінятися досвідом, знайти розуміння й поради. Це можуть бути невеликі майстер-класи, волонтерські ініціативи, спортивні ігри чи навіть вечори пам’яті й надії. Такі події формують відчуття, що ніхто не залишається наодинці зі своїми труднощами й знижує рівень напруги у сім’ї, а отже, позитивно впливає й на дитину.

Шкільний простір без страху – це не ідеальна «стерильна» атмосфера, а середовище, де навіть у складних умовах війни діти вчаться долати травматичний досвід, формувати вміння справлятися зі стресом та знаходити альтернативи агресії. Адже конфліктність та насильство не виникають там, де дитина має можливість висловитися, бути почутою та відчути захищеність.