Школу руйнували давно і послідовно

Автор: Руслана Битківська

Школу руйнували давно і послідовно: спочатку ліквідували усні екзамени для учнів проміжних класів, потім - і для учнів випускних класів. Завели тестування не лише на етапі ЗНО (виправданий спосіб подолати корупцію при вступі), але тестували вже малят молодшої школи. Результат- учні навчилися ставити " пташки" і " хрестики", перетворюючись у " нулики". 

Діти перестали читати, шукати інформацію, бо зникла потреба самим висловлюватись, формулювати думку. Досить лише поставити " пташку". 

Потім почали інтегрувати предмети до невпізнаваності. А ще трохи згодом зрівняли всі школи під один гребінець, ліквідувавши елітарні ліцеї та гімназії. Престиж освіти зруйновано, зрубано під корінь! 

Запровадили НУШ, наклеївши по крихітних класах наліпки осередків, накидавши вчителеві купу невиправданих англізмів, переконавши батьків, що навчання- це продовження безтурботної гри. 

Вчителів поступово перетворили в аніматорів, а на офіційному рівні їх зрівняно з обслугою. Тепер це надавачі освітніх послуг, тобто обслуговуючий персонал для дітей. Не авторитет, не лідер, не вчитель, а надавач послуг, тьютор, фасилітатор.

Тепер ще скаламутили ситуацію з оцінюванням: ліквідовано оцінку у молодшій школі, а в базовій НУШ сам чорт ногу зломить. 

Діти потребують оцінки в такій же мірі, як і дорослі потребують зарплати. Особливо в молодшій школі, в якій навіть смайлики і сонечка заборонено малювати дітям в зошитах, щоб ніби не травмувати. 

Дитина, яка щодня переживає за тривоги, за розлуку з татом, який воює, раптом засмутиться через сумний смайлик у зошиті. Це як треба не довіряти вчителю, щоб подумати, що він травмує вже травмоване! Вчитель відчуває сам, де заохотити, де похвалити, де піднести, а де пожурити, посварити чи присоромити. 

Внесли формувальне оцінювання, як щось таке нове, якого ніколи не існувало! 

От смішні! Це все в школах було завжди, лише без наказів, методичок та вказівок. Бо оцінка завжди мала окрім оціночного фактору ще й мотиваційний та заохочувальний. 

Дуже би хотілося, щоб МОН нарешті зрозуміло, як почувається вчитель, який бачить марність своїх зусиль, як падає його самооцінка, бо нема результатів, яких очікував, як він безрезультатно борсається між черговими методичками та живими дітьми, для яких авторитетами давно стали малограмотні блоХери, а твої розмови про високе вони мали на увазі. 

З яким відчаєм той вчитель дивиться на осу на класному підвіконні, бо у боротьбі за дитячу увагу на уроці він їй безнадійно програє.

Іду рахувати групи результатів.