Штучний інтелект в освіті: використовувати не варто ігнорувати. Де ставимо кому?

Інтеграція штучного інтелекту в освіті вже не питання майбутнього – це реальність, з якою освітянам, учням і суспільству доводиться мати справу ледь не щодня. Ігнорувати ці зміни – означає втрачати зв’язок з актуальними процесами трансформації знань, навичок і самої суті навчання. Проте важливим питанням залишається: як учасникам освітнього процесу використовувати ШІ з користю?

Відповідь на це запитання медіа “НУШ” допомагали знайти Микола Скиба – координатор освітніх програм ГО “Політея”, Людмила Булигіна – інженерка ФТІ КПІ ім. Сікорського, керівниця секції “Кібербезпека” Київської МАН, та Оксана Пасічник – вчителька інформатики ліцею “Сихівський” (м. Львів).

ШІ – не магія, а “логічне продовження статистики”

Координатор освітніх програм ГО “Політея” Микола Скиба зазначає, що впровадження штучного інтелекту в освіту – це вже не стрибок у невідоме, а цілком закономірний етап еволюції людства в умовах накопичення знань і даних. За його словами, наразі вже сформувалося середовище, де величезна кількість оцифрованої інформації вимагає нових інструментів для її осмислення й систематизації.

“Це справді вже стало частиною реальності, передусім тому, що накопичилась велика кількість оцифрованої інформації і загалом здійснюється обсяг знань, даних, накопичених людиною. Тобто це вже породжує потребу в певній моделі”, – говорить експерт.

Скиба підкреслює: основи того, що ми сьогодні називаємо штучним інтелектом, слід шукати не в науковій фантастиці, а в розвитку статистичних підходів, які супроводжують людство впродовж століть. ШІ, у своїй суті, спирається на ті ж математичні закономірності, які закладено в основі перших облікових систем.

“Система штучного інтелекту органічно виростає із статистики. Статистика – це не є щось нове. Це історія, яка йде не лише паралельно постіндустріальній революції останніх 200 років, а ще, напевно, з появи перших протоміст, коли люди почали накопичувати ресурси, і з’явилася необхідність в їх обліку”, – пояснює він.

За словами Миколи Скиби, сучасні ШІ-системи – це просто потужні інструменти, які дозволяють ефективніше працювати з великими масивами даних. Але важливо, щоб користувачі цих інструментів – зокрема учні та вчителі – мали не лише доступ до них, а й розуміння їхньої природи. Це допоможе уникнути міфологізації ШІ, яку Скиба порівнює з античним театральним прийомом deus ex machina.

“Це не чорт з табакерки і не Бог з машини, кажучи мовою античних мислителів. Тоді було таке поняття, коли потрібно було різко змінити сюжет в театрі – згадували, як Бог вискакував із машини, буквально на коліщатках, яку викочували на сцену. Тобто це не є щось як джин, який вилізає із глечика, варто лише його потерти”, – наголошує він.

Натомість, переконаний Скиба, ШІ – це інструмент, який базується на зрозумілих і навчених закономірностях, і саме тому в освіті критично важливо не просто “впроваджувати” технології, а сформувати цілісне розуміння їхньої суті.

Це означає, що інтеграція ШІ в освітній процес має починатися не з інструментів, а з пояснення: що таке машинне навчання і як воно працює. Таке розуміння – перший крок до критичного і продуктивного використання нових технологій у школі.

Якими можуть бути переваги інтеграції ШІ у навчання

Учителька інформатики ліцею “Сихівський” у Львові Оксана Пасічник також вбачає в роботі з ШІ значний потенціал для розвитку ключових навичок XXI століття. За її словами, інструменти штучного інтелекту можуть допомогти учням не лише в здобутті цифрової компетентності, а й у формуванні критичного мислення та відповідального ставлення до цифрового простору.

“За належного педагогічного підходу учні можуть розвивати критичне мислення, аналізуючи згенерований контент, а також креативність, використовуючи ШІ для створення й удосконалення ідей”, – вважає Оксана Пасічник.

Вона підкреслює, що дослідження принципів роботи ШІ відкриває для учнів шлях до осмислення соціального контексту технологій: “Занурення в дослідження принципів роботи ШІ сприятиме не лише розвитку цифрової компетентності, а й соціальної та громадянської, створюючи нагоду поміркувати про суспільний вплив технологій, і стати відповідальними цифровими громадянами”.

За словами Оксани Пасічник, ці аспекти вже визнані на міжнародному рівні – в 2029 році у межах оцінювання PISA планується перевірка вмінь працювати з ШІ, зокрема в межах медіа- та ШІ-грамотності.

Які інструменти можуть використовувати вчителі

“Ми починаємо не з інструментів, а з задач”, – наголошує Людмила Булигіна, інженерка Фізико-технічного інституту КПІ і керівниця секції “Кібербезпека” Київської МАН. На її думку, справжнє питання не в тому, який саме сервіс ШІ використати, а в тому, для чого він потрібен. Інструменти варто підбирати відповідно до педагогічної мети.

“Сьогодні справді дуже багато майстерок і тренінгів присвячено інструментам штучного інтелекту. Часто їх подають як щось цікаве, захоплююче, майже як іграшки. Але це поверхневий погляд. Насправді все починається з цілі: що саме я хочу досягти, коли планую або проєктую урок”, – говорить освітянка.

Наприклад, якщо метою є класифікація або систематизація матеріалу, можна звернутись до ChatGPT, Perplexity, Copilot або будь-якого іншого інструмента. Ці мовні моделі можуть допомогти структурувати теоретичний матеріал і створити якісний конспект.

“Ми не обираємо інструмент просто так, ми йдемо від задачі, яку хочемо вирішити. І лише потім добираємо те, що допоможе її реалізувати. Як і з будь-яким інструментом – усе залежить від майстра і мети”, – додає вона.

Схожої думки дотримується і Оксана Пасічник. Водночас вона підкреслює: ШІ – це лише допоміжний ресурс, а не заміна вчительської творчості.

“Хотілося б застерегти колег від повного покладання на запропоновані ШІ плани занять, бо деякі дослідження свідчать про їх значну орієнтацію на фронтальні методи роботи і дискримінування активних і інтерактивних методів”, – говорить Пасічник.

При цьому освітянка використовує ChatGPT, Gemini, Copilot для окремих елементів заняття – мотиваційних вступів, адаптації вправ, варіативних завдань. Також радить використовувати NotebookLM – сервіс від Google, який дає змогу завантажити підручник або окремий параграф і швидко отримати його стислий, оптимізований виклад.

“Завантаживши джерело у вигляді вебпосилання або PDF-файлу, можна отримати його анотацію, інтерактивну карту понять і навіть аудіоогляд у формі діалогу. Оскільки джерело надає сам користувач, сервіс достатньо точно працює з конкретним змістом, уникаючи вигадок. Зручно й те, що інструмент підтримує будь-яку мову”, – ділиться досвідом Оксана Пасічник.

Як інтегрувати ШІ в освітній процес?

Головне завдання педагогів в епоху ШІ – зберегти природний потяг до пізнання у дітей. “Людина народжується з вшитою допитливістю, і школа або вбиває цю допитливість, або розвиває її”, додає Микола Скиба.

Для цього важливо формувати навчальний процес так, щоб допитливість винагороджувалась і ставала основою для активного пошуку знань.

Одним із шляхів є створення завдань, які неможливо просто скопіювати або загуглити. Скиба переконаний:

“Треба давати такі завдання, які неможливо списати, бо на них немає готової відповіді”.

Це стимулює учнів до творчої роботи і розвитку критичного мислення.

Крім того, важливо оцінювати не лише кінцевий результат домашньої роботи, а й процес навчання: як учні ставлять запитання, аргументують свою думку, беруть участь у дискусіях, співпрацюють один з одним. Фахівець зауважує, що “оцінювати треба активність і те, наскільки учні залучені в процес, як вони взаємодіють, аргументують”.

Ще один варіант, який можна використовувати, – проєктна діяльність, яка починається з інтересів самих учнів. Це можуть бути завдання, які не мають однозначної відповіді – наприклад, моделювання покращення транспортного сполучення в місті з урахуванням наявних ресурсів і обмежень, говорить Микола Скиба. При цьому вчителі можуть давати завдання учням залучати штучний інтелект як інструмент для:

✔ швидкого пошуку інформації,

✔ ранжування фактів,

✔ первинної обробки даних,

✔ генерації неочевидних висновків.

Скиба також підкреслює: “Штучний інтелект сьогодні може допомагати в таких речах, як побудова списків літератури, швидкий пошук потрібної інформації, написання коду чи розрахунки. І це не просто можна використовувати, а просто необхідно”.

Він визнає, що людські можливості подекуди обмежені, а обсяг інформації, яку потрібно опрацьовувати, стрімко зростає – і тому цифрові помічники стають невід’ємною частиною навчального процесу, яку дедалі складніше ігнорувати.

Людмила Булигіна погоджується, що використання ШІ не лише можливе, але й необхідне.

“У мові – це може бути аналіз тексту, створення власних історій чи есе з підказками, робота з перекладами або стилістикою. У математиці – пояснення розв’язків, генерація прикладів, візуалізація абстрактних понять. В історії – аналіз джерел, реконструкція подій, створення інтерактивних віртуальних “подорожей” у минуле”, – говорить освітянка.

Вона наголошує, що впроваджувати такі інструменти варто якомога раніше.

“Бо насправді варіантів у нас небагато: або ми вчимося співпрацювати з інструментами ШІ, або вони будуть працювати замість нас. І це не гучна фраза – це виклик часу. Третього шляху не буде”.

Цей підхід підтримує і Оксана Пасічник. На її думку, учнів слід заохочувати використовувати ШІ не для списування, а для розуміння складних тем.

“Учні можуть використовувати ШІ для генерування аргументів та контраргументів для дискусій та дебатів, тренуючись створювати та оцінювати їх самостійно. Або спиратись на інструменти ШІ при програмуванні – це дозволить перейти до більш творчих етапів розробки значно швидше”, – вважає вчителька інформатики.

Усе це сприяє переходу до глибшого рівня навчання: учні фокусуються не на запам’ятовуванні, а на логіці, архітектурі рішень, етичних дилемах. За словами Пасічник, ШІ відкриває можливості для інтерпретації, комунікації, розуміння складних взаємозв’язків.

Втім, така зміна потребує внутрішньої мотивації до власного розвитку – коли цінність бачиться не лише в оцінці, а в самому процесі мислення, пошуку рішень і особистісного зростання.

“Якщо ж такої мотивації поки що не сформовано, варто починати з малого: створювати ситуації успіху, пропонувати цікаві, значущі для учнів завдання, поступово демонструвати, що навчання може бути особисто важливим і приносити задоволення”, – наголошує вона.

Чи може вчитель виявити, що учні зловживають використанням ШІ?

Микола Скиба наголошує, що проблема недоброчесності у навчанні існувала давно і не пов’язана виключно зі штучним інтелектом. Вона часто виникає через незацікавленість учня в процесі навчання, особливо коли завдання значно перевищують його рівень:

“Коли учень емоційно не залучений і не зацікавлений у навчанні, а потім отримує завдання, яке він не може самостійно виконати, то обирає шлях списування”.

На думку Людмили Булигіної, уникнути ситуації зі списуванням неможливо.

“Чи можемо ми уникнути ситуацій, коли ChatGPT виконує завдання замість учня? Ні, не можемо. І, чесно кажучи, краще одразу відмовитись від цієї ідеї як від стратегічного напрямку. Тут постає питання про зміну парадигми, про перегляд старих освітніх підходів і принципів”, – вважає Людмила Булигіна.

Вона вважає, що спроба контролювати сучасних школярів – шлях в нікуди. Натомість варто вчити свідомому використанню. ШІ має стати не механічним помічником, а інструментом для аналізу, творчості, осмислення.

Водночас технічні запобіжники можуть бути ефективними в умовах школи – наприклад, коли вдається обмежити доступ учнів до певних сайтів або використовувати спеціалізовані освітні платформи з вбудованими обмеженнями. Однак варто пам’ятати, що вдома такі такі заходи не працюватимуть, тому, на думку Оксани Пасічник, значно продуктивніше зосередитися на педагогічних запобіжниках:

✔ давати завдання, що передбачають власну думку й опору на особистий або локальний досвід;

✔ передбачати усне представлення результату з поясненням процесу;

✔ організовувати поетапне виконання роботи, частково – у класі.

Поява доступних інструментів штучного інтелекту в освіті поставила перед учителями непросте запитання: як відрізнити самостійну роботу учня від згенерованого ШІ контенту? І чи взагалі можна це зробити?

Людмила Булигіна зауважує, що ключ до відповіді – у самому розумінні плагіату:

“А чи є контент, згенерований штучним інтелектом – текст чи зображення – плагіатом? Ні. За юридичними та академічними ознаками – це не плагіат. Утім, якщо учень просто скопіював результат, не обробивши його, не осмисливши – так, ми маємо справу з копі-пастом”, – пояснює освітянка.

На її думку, головне не те, що результат створив ШІ, а те, як саме учень ним скористався.

“Чи може вчитель це відслідкувати? Практично – ні. Можна здогадуватись, пробувати використовувати анти-плагіатні сервіси, аналізувати стиль… Але це, знову ж таки, шлях у контроль і недовіру. І, найчастіше, – хибний”, – переконана Булигіна.

Тому ефективніше, як було зазначено раніше, – змінити сам підхід до навчальних завдань.

Оксана Пасічник погоджується з тим, що технічні засоби виявлення ШІ не завжди ефективні – й іноді можуть шкодити.

“Класичні сервіси для перевірки плагіату працюють шляхом пошуку прямих збігів з іншими джерелами в інтернеті та різноманітних базах даних. Водночас тексти, створені за допомогою штучного інтелекту, можуть бути формально унікальними і не мати збігів”, – пояснює вона.

Більше того, інструменти для визначення ШІ-контенту можуть давати хибнопозитивні результати, що ставить під загрозу довіру в учнівсько-вчительських стосунках.

“Деякі інструменти, призначені для виявлення ШІ-контенту, здатні помилково визначити учнівські роботи як згенеровані, що створює ризик несправедливих звинувачень і конфліктних ситуацій”, – попереджає Пасічник.

На її переконання, вихід – не в жорсткому контролі, а у створенні здорового навчального середовища.

“У таких умовах важливо розуміти, що вирішення цієї проблеми лежить у площині не стільки від технічного контролю, скільки у побудові середовища довіри, підтримки й активного залучення учнів у навчальний процес”, – наголошує вчителька.

Чому українська освіта потребує нових підходів до оцінювання в епоху ШІ

Сучасний розвиток штучного інтелекту ставить перед українською освітою важливе завдання – переглянути підходи до оцінювання учнів і в цілому до організації навчального процесу. Микола Скиба переконаний: у світі, де інтелектуальні технології стають невід’ємною частиною повсякденності, класичні методи оцінювання вже не можуть повною мірою відповідати реаліям.

“Однозначно, підхід до освітнього процесу має бути більш індивідуалізований”, – переконаний Микола Скиба.

На його думку, важливо розуміти, що вимоги суспільства та економіки змінюються: зараз високо цінується унікальність особистості, її творчі й комунікативні здібності, персональний бренд. Ці характеристики стають ключовими не лише для успіху в бізнесі, а й для соціальної реалізації.

“Персоналізація навчання – це розуміння того, як працює мозок, коли він включається і вимикається”, – пояснює Скиба, наголошуючи на тому, що надмірне навантаження чи неправильна мотивація може викликати “відключення” мотиваційних процесів у дітей. Одним із таких негативних чинників він називає оцінку, яка подекуди сприймається як своєрідне покарання:

“Оцінка (зокрема, низька) як покарання – це те, що має бути вилучено з освітнього процесу. Оцінка має бути зворотним зв’язком, допомогою для подальшого розвитку”, – вважає він.

Коли завдання суттєво перевищують рівень знань і навичок учня, мотивація до самостійної роботи знижується, і з’являються спокуси шукати легкі, часто недоброчесні способи вирішення. Тож завдання мають бути складними, але доступними – трохи виходити за межі наявного рівня, стимулюючи зусилля, але не викликаючи відчуття безсилля, пояснює фахівець.

Зараз вчителі мають певну автономію в плануванні уроків і виборі методів, однак багатьом складно відірватися від формалізованого підходу. Відтак держава повинна підтримувати розвиток освітян. Це стосується й фінансового забезпечення, й створення умов для професійного зростання.

Скиба відзначає, що статус учителя в суспільстві і підтримка держави – ключові чинники змін. В умовах обмеженого бюджету і часткової залежності від міжнародної допомоги держава може діяти двома шляхами: або збільшувати підтримку гуманітарних проєктів, або надавати педагогам більше свободи для самореалізації. Зараз же учительську роботу часто супроводжує неабияке навантаження, що далеко не всіх мотивує розвиватися і впроваджувати нові підходи до навчання, зокрема із застосуванням ШІ.

Навіть зважаючи на можливості “машинного навчання”, Микола Скиба переконаний – штучний інтелект не здатен замінити вчителя.

“Людина навчається від людини”, – каже він і додає, що у навчанні дітей важливу роль відіграє не лише передача інформації, а й міміка, невербальна комунікація, жести, тон голосу – все те, що штучний інтелект поки що не здатен відтворити.

Проте він наголошує, що роль учителя поступово змінюється: він перестає бути просто транслятором знань і дедалі більше стає фасилітатором – тим, хто організовує систему навчання, координує процес, допомагає учням і учительській команді ефективно працювати.

“Важливо з одного боку розвивати цифровий суверенітет – на рівні країни та великих інституцій, як-от університетів чи освітніх систем загалом. Але з іншого – необхідно інтегруватися з цивілізованим світом. Система освіти має враховувати індивідуальність кожного учня. Саме тут ШІ може стати надзвичайно корисним – для персоналізації навчання та максимально ефективного розкриття потенціалу кожної дитини. Це питання, на яке управлінці та уряд повинні звертати особливу увагу”, – підсумовує Микола Скиба.