Слух вимкнено: система освіти, яка все чує - і нікого не слухає.

СЛУХ ВИМКНЕНО

Система освіти, яка все чує - і нікого не слухає.

В українській освіті давно навчилися говорити - але розучилися слухати.

Коментарі відкриті, можливість висловитись є, думок море.

Та всі чудово розуміють: написати можна, а от бути почутим - зовсім інша історія.

І цей стиль поведінки швидко тиражується вниз по вертикалі.

центр не чує → управлінець не чує → директор не чує → учитель не чує → батьки не чують.

І так само - у зворотний бік.

Формально - діалог.

Фактично - естафета німого кивка.

А тим часом учителі говорять про очевидні речі:

Перегляньте критерії оцінювання - вони не дають ефективності, лише навантаження.

І що? Почули?

Не додавайте нових інновацій, коли країні й так потрібні сили просто триматися.

І що? Та сама реакція.

Подивіться на оплату праці - це абсурд.

І що? У відповідь - пропозиції, далекі від реальності.

У результаті маємо багато слів і мінімум слуху.

Чекати, що система сама «почне чути», - наївно.

Тоді що?

По-перше, слухати змушує масовість.

Не один пост і не одна думка - а резонанс.

Система боїться втратити контроль, і коли голосів багато, вона вже не може ігнорувати.

По-друге, зміни завжди народжуються знизу.

Так було завжди - саме групи людей, які не мовчали, створювали тиск, що зрештою доходив угору.

По-третє, найбільша помилка - прийняти глухоту як норму.

Бо тоді ми й самі стаємо її частиною.

І от питання - чи настане час, коли система перестане лише імітувати слухання і нарешті почне чути?

Бо, чесно кажучи, Міністерству освіти вже давно час витягнути бірюші.

Адже якщо вчителі почнуть говорити гучно - наслідки можуть бути значно голоснішими, ніж здається.