Священна корова української шкільної освіти

Автор: Ігор Лікарчук, доктор педагогічних наук, професор

Дві доби тому я розмістив у своєму акаунті есе «Некролог українській школі». Воно було про так званий «нульовий курс». Відверто кажучи, я не очікував, що мої роздуми викличуть таке широке обговорення — тисячі поширень і сотні коментарів.

Коментарі були дуже різні: від зауважень, що «так є в Європі», нагадувань про те, що підготовчі курси в українських університетах існували завжди, аргументів про необхідність такої підготовки для ветеранів війни та тих, хто через війну зазнав освітніх втрат, — і аж до відвертих образ на мою адресу та звинувачень в упередженості й некомпетентності.

Але,  переважна більшість коментаторів — ті, хто читає з розумінням, — побачили головне. Мова йшла не про сам факт підготовки до вступу в університети. Така підготовка є цілком нормальною, поширеною у світі практикою і не викликає жодних заперечень.

Йшлося зовсім про інше. Про зміну смислів освіти. Про той момент, коли школа перестає бути простором здобуття освіти — і починає обслуговувати універсальний інструмент, який нібито здатний замінити все: зміст навчання, логіку старшої школи, відповідальність держави і навіть сам сенс освіти. Цей інструмент має назву НМТ.

Колись ЗНО (попередник НМТ) замислювалося ЛИШЕ як інструмент відбору абітурієнтів, здатних навчатися у закладах вищої освіти. І цей інструмент виявився вдалим: запровадження ЗНО й досі вважають однією з найбільш успішних освітніх реформ в Україні.

Але згодом почалися компроміси. Під впливом об’єктивних чинників: пандемії та війни, і суб’єктивних: прагнення швидких ефектів за рахунок спрощення. Далі — гірше. Сьогодні НМТ дедалі більше перетворюється не на засіб, а на мету існування старшої школи. На те, заради чого перебудовуються навчальні плани, коригуються програми, змінюється логіка навчання і навіть вигадуються так звані «нульові курси».

Найбільш тривожне в цій історії навіть не в самому НМТ, а в тому, що він опинився поза будь-яким серйозним публічним аналізом і критикою. Ми не маємо жодного незалежного дослідження його валідності та об’єктивності, але фактично сприймаємо як безумовно достовірні результати, які публікує УЦОЯО. Більше того, саме результати НМТ стають підставою для видання указів Президента України про призначення державних стипендій вступникам, які набрали понад 185 балів.

Зазначу: в часи ЗНО такими безпристрасними арбітрами були зарубіжні експерти. І хоча за ці роки в Україні з’явилися кафедри й наукові лабораторії, здатні професійно здійснювати подібний аналіз, до нього їх або не допускають, або вони не виявляють бажання це робити. Тобто щойно мова заходить про якість НМТ — настає тиша. Його не аналізують системно. Не порівнюють результати. Не ставлять під сумнів методику. Не обговорюють спотворення, які він гіпотетично породжує. Бо НМТ став не просто інструментом — він став священною коровою та алібі. 

Священною коровою — тому що без особливих зусиль дає цифру. А цифра знімає питання, закриває дискусію і дозволяє не говорити про причини. Цифра дає можливість демонструвати успіхи, яких насправді немає. Цифра дає можливість не називати речі своїми іменами. Для прикладу: успіхи багатьох у НМТ - результат роботи не школи, а репетиторів і батьківського гаманця. Але це видається за здобутки школи. 

А оскільки інших інструментів оцінювання роботи закладу освіти в нашій системі фактично не існує, святість цифри від НМТ вже не викликає сумнівів. Як і священна корова. 

Що ж до алібі, то для високого чиновника — це алібі від відповідальності за стан школи. Для місцевого управлінця — універсальне пояснення будь-яких провалів і зручний інструмент оцінювання роботи школи та вчителя.

Для медіа — джерело хайпових матеріалів про так звані рейтинги за результатами тесту. Для системи загалом — спосіб звести складну реальність освіти до однієї цифри.

Тепер хоча б побічно подивимося,  як саме влаштований інструмент, котрий сьогодні подають як науково обґрунтований і незалежний. Попри те, що він уже сакралізований. Зокрема, НМТ постійно називають незалежним. Але незалежність у тестуванні — це не декларація, а процедура. Вона починається там, де ключові рішення ухвалюють фахівці з педагогічних вимірювань після аналізу виконаних тестів, а не управлінці до їхнього  проведення.

У міжнародній практиці визначення порогів і шкалювання результатів здійснюється за результатами тестування — із застосуванням науково обґрунтованих методів, зокрема методу Angoff, і за участі незалежних експертів. Це складний і публічно верифікований процес. 

В українській моделі НМТ ця логіка давно порушена. Суто технологічне рішення — переведення тестових балів у шкалу 100–200 — ухвалюється адміністративно й заздалегідь. Наукова процедура підміняється управлінським рішенням. Саме тут і проходить межа між тестуванням як вимірюванням і тестуванням як інструментом адміністрування.

Але… священну корову не критикують. НМТ – також.. Бо разом із критикою доведеться говорити про те, що він прикриває: слабкість освітніх стандартів, імітацію реформ, знецінення старшої школи та втрату смислів шкільної освіти — її небезпечний зсув від розвитку до звіту.

Наслідки цього зсуву добре видно в реальному житті старшої школи. Вона дедалі менше живе логікою освіти — і дедалі більше логікою формату тесту. Уроки плануються не від змісту теми, а від типів завдань.

Складні питання відсуваються, бо «такого в НМТ не буде». Глибина замінюється швидкістю. Мислення — алгоритмом. Пояснення — тренуванням. Учні швидко засвоюють головне: не розуміти, а впізнавати; не ставити запитання, а обирати варіант; не будувати аргументи, а шукати правильну клітинку. У цій логіці вчитель дедалі частіше перестає бути носієм знань — він стає тренером із підготовки до формату.

Як наслідок, освіта перестає бути процесом формування мислення і перетворюється на механізм отримання формального результату. На другий план відходить уміння аналізувати, працювати з текстом, робити висновки, відповідати за власну позицію. На перший план виходить бал, рейтинг, місце в таблиці. І дуже швидко відбувається небезпечна підміна: високий бал починають сприймати як синонім якісної освіти, а низький — як доказ її відсутності. Хоча між цими речами дедалі менше зв’язку.

Для порівняння варто подивитися, як це влаштовано у світі. У країнах із розвиненими освітніми системами стандартизовані тести ніколи не є сенсом шкільної освіти. Вони виконують допоміжну, сервісну функцію — як один із інструментів відбору або діагностики, але не як мета навчання. Школи там готують не до тесту, а до життя: до університетського навчання, професійної діяльності, громадянської відповідальності. Саме тому результати тестів є побічним продуктом якісної освіти, а не її замінником. Там не перебудовують школу під формат завдань — там формат підлаштовують під зміст освіти.

У нас школи, не соромлячись, готують до складання НМТ. 

У цій логіці поява так званого «нульового курсу» вже не виглядає випадковістю. Це не дивна ініціатива і не помилка окремих чиновників. Це закономірний наслідок ситуації, коли школа роками готувалася не до освіти, а до тесту. Запровадження «нульового курсу» підготовки до НМТ свідчить про те, що така практика поступово стає складовою державної освітньої політики.

Якщо старша школа орієнтована на формат НМТ, а не на зміст навчання, рано чи пізно виникає потреба «довчати» абітурієнтів уже після школи. Не тому, що діти гірші. А тому, що система зосередилася не на формуванні знань і мислення, а на тренуванні результату.

Нульовий курс у цьому сенсі — не рішення проблеми якості шкільної освіти. Це її діагноз. А швидше  – уже  некролог. 

Дехто може сприйняти ці роздуми як заклик до ліквідації НМТ. Герой Миколи Гоголя Тарас Бульба колись сказав своєму сину: «Я тебе породив — я тебе і вб’ю». Маючи безпосереднє відношення до народження ЗНО, інколи дуже хочеться сказати щось подібне й мені. Тим більше, що безіменні коментатори цього есе неодмінно напишуть: «А раніше де ви були? Ви ж ЗНО запроваджували»

Відповідаю. Я ніколи не жалкував, що разом із колегами та за підтримки міжнародних партнерів був причетний до запровадження ЗНО. Більше того — я пишаюся цим. І НМТ «вбивати» не потрібно. Це - небезпечно. 

Але. 

По-перше,  потрібно перестати молитися на НМТ,  як на священну корову. Перестати вважати підготовку до складання НМТ найважливішим завданням школи. А тепер – і підготовчих курсів до вступу в університети. 

По-друге, НМТ потребує серйозного реформування. А саме:

- необхідний незалежний аудит об’єктивності, валідності та ефективності нинішньої моделі НМТ. Його мають здійснити фахівці з тестології та педагогічних вимірювань, у тому числі відомі зарубіжні експерти. Тим більше, що на проведення НМТ із бідного воєнного державного бюджету витрачаються колосальні кошти, і суспільство має право знати, чи використовуються вони з максимальною віддачею.

- потрібно кардинально змінювати зміст завдань. Вони мають перевіряти не зазубрені факти, а сформовані компетентності — уміння аналізувати, працювати з інформацією, робити висновки. Ми вже скотилися до абсурду, коли абітурієнт має розуміти не сутність історичного процесу, а пам’ятати «фізіономії» історичних діячів. 

- необхідно чесно визнати антинауковість чинних таблиць переведення тестових балів у шкалу 100–200. Вони не уточнюють результат, а спотворюють його, створюючи ілюзію точності там, де її не існує.

- НМТ потребує різнорівневих тестів — передусім з математики. Один і той самий тест для майбутнього філолога і для майбутнього інженера — ґрунтовна  помилка. Різні освітні траєкторії потребують різних інструментів оцінювання. Один тест із математики чи української мови — для гуманітарних спеціальностей, інший — для технічних, а іще інший – для мистецьких. Це давно зрозуміло у світі, але вперто ігнорується в нас.

- без відкритих завдань НМТ так і залишатиметься тестом натаскування. Освіта починається там, де є аргумент, хід думки, власне формулювання відповіді. Поки цього немає — ми перевіряємо не мислення, а вміння вгадувати.

І, нарешті, найголовніше. НМТ не повинен мати жодного відношення до школи — від реєстрації до використання його результатів для оцінювання роботи закладу освіти  й учителя. 

Так було в перші роки ЗНО, коли школа навіть не знала, чи зареєструвався учень для участі в оцінюванні. 

Школа має перестати «натаскувати» до складання НМТ. 

А якщо хтось у закладах освіти цим займається, то таким діям слід давати жорстку  оцінку. Між іншим, жодним нормативним документом не передбачено, що заклад загальної середньої освіти має готувати до складання НМТ — ще й за бюджетні кошти. Але цим займаються всі.

У цьому ж контексті мають бути переосмислені й підготовчі курси при університетах.  ПІДГОТОВЧІ КУРСИ ПОТРІБНІ. Але не для  підготовки до НМТ і не як спосіб «добрати бали».

Їхнє справжнє призначення — академічна орієнтація, заглиблення у предмет, підготовка до складності університетського навчання. Як то і є Європі. Саме на підготовчих курсах доречні спеціальні програми підтримки для ветеранів війни та внутрішньо переміщених осіб — як інструмент адаптації й повернення до навчання. І якщо підготовчі курси будуть такими, тоді логічно надати університетам право — в межах академічної автономії — враховувати результати такого навчання під час зарахування. Не у вигляді механічних «бонусних балів», а як один із пріоритетів конкурсного відбору. Саме це зніме бридкий присмак запланованої нерівності абітурієнтів, який сьогодні викликає ідея «+15».

Механічне додавання «+15 балів» виглядає особливо цинічно, якщо врахувати реалії вступної кампанії. У ній часто вирішальними стають не бали, а десяті частки бала. Саме тому ця норма сприймається не як мотивація, а як пряме перекручення принципу рівності шансів.

Показово, що цю несправедливість першими назвали не експерти, а ті, хто добре розуміє реальну ціну одного бала. У соціальних мережах з’явилися реакції, які без будь-якої наукової термінології оголюють суть проблеми. Ось лише одна думка: «Питання бюджету або контракту може вирішити одна десята бала. А тут — п’ятнадцять балів за те, що ти три місяці відвідував курси. Це означає, що університет стає місцем не для найздібніших, а для тих, хто мав змогу заплатити»

(з допису Марії Воротило).

Фактично, держава вперше за багато років закладає в процедуру вступу легалізований майновий фільтр. Не опосередкований соціальним походженням чи нерівністю шкільних умов, а прямий і формалізований: маєш ресурс — отримуєш додаткові бали. Не маєш — програєш конкуренцію ще до початку навчання.

Це вже не питання освітніх втрат чи академічної підтримки. Це питання справедливості доступу до вищої освіти, яке підміняють мовою «можливостей» і «мотивацій». 

Але це вже розмова про іншу священну корову. Про ту, яка у вищій освіті. Як тема для чергових суботніх роздумів. 

Священні корови зручні для звітів, але небезпечні для освіти.

P.S. Завершивши роботу над текстом цього есе, укотре згадав покійного Альгірдаса Забульоніса. Це практик і експерт світового рівня із питань організації зовнішніх іспитів, який допомагав впроваджувати їх у багатьох країнах світу, включаючи Україну. Якось за  чашкою кави в роздумах про тодішнє ЗНО,  від нього почув фразу, якій тоді не надав значення: «Бойтесь фетишизации ВНО. Не допустите этого любыми способами». Уже допустили. Альгіс мав здатність дивитися далеко вперед.