Система освіти тримається на неоплачуваній понаднормовій роботі вчителів та їхніх особистих коштах

Автор: Віктор Громовий, український педагог, освітній експерт, публіцист, шеф-редактор порталу "Освітня політика"

«Нам сонця не треба — нам партія(закреслено) НУШ світить,

Нам хліба не треба — роботу давай»

Система шкільної освіти в Україні ґрунтується на безплатній понаднормовій праці вчителів та їхніх особистих коштах. Зазвичай учитель витрачає на неоплачувану понаднормову роботу від 15 до 20 годин на тиждень.

«Мінімум дві години щодня, потім підготовка до уроків та перевірка зошитів вночі та у вихідні, потім робота у святкові дні…».

Усі чудово знають і те, що маса всього для забезпечення освітнього процесу фінансується з зарплат вчителів. Звісно, це ще якось можна було б зрозуміти, якби зарплата українського вчителя була як у Люксембурзі. Сьогодні ж це нагадує картину «латану свитину з каліки знімають»… Але суспільство залишається байдужим до цієї кричущої несправедливості. Усміх це цілком влаштовує.

Без безплатної понаднормової праці вчителів українська система освіти не була б такою, якою вона є.

Крім того, система освіти була б кардинально іншою, якби вчителі самі не фінансували виконання навчальних програм та не купували матеріали з власних коштів для організації позаурочної роботи.

Зайве доводити, що якість нашої освіти в цьому випадку була б на порядок нижчою.

Це сумна реальність.

Як тільки вчитель делікатно пробує встановити межі між роботою та особистим життям він стикається з невдоволенням «розлючених батьків, які хочуть, щоб їхня дитина отримувала від мене цілодобові детальні відгуки та індивідуальну педагогічну підтримку, і вважають, що я не виконую як слід свою роботу вчителя». Мені вже просто набридло, що від мене цього очікують і сприймають як належне, - констатує колега.

Понаднормова робота, яку ніхто не цінує, плюс особисті витрати та емоційний біль

Від нас очікують, що ми будемо працювати поки вся робота не буде виконана! А так ніколи не буває у школі!

Бо ви самі обрали собі таку роботу за «покликанням» і «у вас є велика відпустка під час літніх канікул…»

Часто люди різних професій відпрацьовують більше годин заради того, щоб заробити більше грошей. Але… Неважливо, наскільки важко і як довго я працював як учитель чи директор школи, ніхто не збирався платити мені більше.

Від представників інших професій цього ніхто не очікує, бо це абсурдно. Немає жодної професії, яка б в нормальній повсякденній ситуації передбачала суцільний екстрим.

Тільки від учителя очікується, що він за замовчуванням має щодня працювати безоплатно і понаднормово.

По суті, кожен вчитель займається волонтерською роботою кілька годин на день. Звісно, це час забраний у їхніх сімей чи час, який можна було б використати для додаткового заробітку.

І це все сприймається як належне й очікуване, а не як вияв безкорисливої турботи.

«Ніколи не розуміла, як вони можуть з нами так чинити».

Неоплачувані понаднормові години буквально вбудовані в життєдіяльність вчителів. Нас закликають «виходити за межі можливого(із зони комфорту тощо)», щоб бути «кращим вчителем». Нам пропонують якісь пустопорожні вебінари чи Едкемпи у вихідні, агентозмінські дійства під час нашої відпустки тощо.

Ми й самі з самого початку роботи в школі налаштовані миритись з цією кричущою несправедливістю.

Просто погляньте на розмір сумки, яку вчителі носять додому кожного дня... Подивіться чим зайнятий завуч школи до пізнього вечора: документи, документи, документи, документи, документи, документи…

Причини неоплачуваної понаднормової роботи

✔ Надмірні адміністративні завдання та обов'язки з підготовки до уроків.

✔ Завищені очікування та надмірне навантаження з розрахунку, що вчителі виконають будь-яку додаткову роботу задарма й у свій вільний час.

✔ Позаурочна та позакласна робота, яка не відповідає принципу «розумної достатності», а лише збільшує робоче навантаження.

✔ Відсутність належної підтримки.

Наслідки неоплачуваної понаднормової роботи

Постійне навантаження від тривалої роботи без належної оплати призводить до розчарування та вигорання. Зрештою, з професії масово йдуть талановиті люди, які протестують «ногами».

Не допомагати зберегти людиноненависницьку абсолютно дисфункціональну Систему

Доки є безкоштовна робоча сила, система ніколи не перестане нею користуватися. Якщо ми не дозволимо такій системі провалитися, вона ніколи не буде виправлена. Тож хай ця дурна система продовжує розпадатися, а ми знайдемо вихід із хаосу, який виникне, коли це станеться.

"Перестань бути тим, хто завжди докладає зусиль. Розслабтесь і дайте кораблю потонути".

Так, треба було давно дати "Титаніку" нашої освіти спокійно потонути, сісти в шлюпки й пливти на них до нових незвіданих берегів справді нової освіти України.

Тільки на віддалі часу усвідомлюєш, що твої півтора десятиліття героїзму і жертовності на посаді директора гімназії, по суті сприяли збереженню гнилої та вкрай неефективної системи.

Так, я подбав про майже тисячу учнів і сотню вчителів, але одночасно я і прикрив дупи тих можновладців, які б мали виконувати свої прямі обов'язки із фінансово-господарського забезпечення роботи школи. Мали б виконувати, але не виконували. Казали, що немає грошей в бюджеті... Наприклад, 17 млн грн на обрізання дерев у непродвинутому обласному центрі були(це не жарт!), а на розв'язання нагальних проблем освітньої сфери - не було.

Коли вже став депутатом обласної ради й отримав доступ до документів, ну просто чманів від нахабства та цинізму тих, хто роками активно "освоював" бюджет і розкрадав власність міської громади.

Звісно, вони могли особливо і не перейматись освітою, бо там був я. І були такі ж "дурні", як я, колеги, фанати-директори шкіл та ентузіасти-вчителі. Тому представники "засновника" лише раз на рік перевіряли "готовність школи до нового навчального року" і упродовж року усіляко заважали нам працювати своєю бюрократичною вакханалією, патологічною жадібністю і войовничою некомпетентністю.

Усе, що вдавалось зробити, було не завдяки, а всупереч Системі.

Аксіома менеджменту: якщо ти виконуєш чужу роботу, це не означає, що хтось буде справно виконувати твою!

Тож, нам треба було б не рятувати Систему своєю самовідданою працею, а просто робити лише те, що передбачено посадовими обов'язками й мовчки спостерігати як все розвалиться. Бо на її руїнах, уже на здоровій основі, можна було б створювати щось справді нове і життєздатне. А так "дохла" Система агонізує й досі, отруюючи життя наступному поколінню освітян...

Колись один мудрий чолов'яга мені казав: Вікторе, не рви серце, за таку платню треба не лише нічого не робити на посаді директора школи, а ще й потрохи шкодити... 🙂

Звісно, шкодити не дітям та педагогам, а шкодити дитино- і людиноненависницькій Системі.

Хто такий бунтар? Людина, яка каже «ні».

Альбер Камю

Вся система покладається на те, що люди роблять більше, ніж потрібно, тому що вірять в освіту. МОН це знає, а батьки вважають це само собою зрозумілим.

Система ґрунтується на цьому, знаючи, що може легко змусити вчителів це робити. Це стає неформальною вимогою.

Мало хто, окрім директора школи та учителя, працює в ситуації "пекельного преса": зверху – бюрократичного апарату, знизу – батьків.

Одна річ, яку можна зробити, попри недієздатні освітянські профспілки та пресинг з боку бюрократії:

✔ Більше ніяких понаднормових годин без оплати.

✔ Більше ніяких добровільно-примусових робіт.

✔ Більше ніяких покупок шкільного приладдя за власні гроші.

Усе, що вам потрібно зробити, це нормалізувати відмову. Дякую, але «Ні!». Мені не цікавий ваш вебінар. Я не буду красти свій час у своєї сім’ї заради дурнуватого відосіка та фотозвітика про нікому не потрібний захід.

Просто скажіть «ні» і спостерігайте, як відбувається диво. Від вас відчепляться. Бо вас принижують тільки тому, що ви самі це дозволяєте.

І не треба свою відповідь «ні» починати зі слів «я б залюбки це зробив, але...», припиніть виправдовуватися своєю конкретною ситуацією. Знайдіть спосіб прямо сказати «ні», і ваше життя стане набагато кращим.

Звісно, завжди будуть люди, які продовжуватимуть робити «шо скажуть» зі страху(бажання вислужитись, показати себе тощо). На жаль, ми самі собі є одними з наших найгірших ворогів.

В освіті більшість мовчки погоджується на будь-який маразм. Гучно погоджуються ті, хто хоче потрапити в категорію "фуршетних освітян" чи придворних "агентів змін".

Якщо ти не можеш сказати "ні", ти не є вільною людиною.

Я цього точно робити не буду, щоб ви мені не казали! – це чудодійна фраза. Від тебе миттєво відчепляться. Любити тебе точно не будуть, але нащо тобі їхня любофф. На роботі хай буде «він поважати себе змусив», а люблять тебе в іншому місці…

Нам сказали – ми зробили!

Найбільше зло в освіті – це бездумність. Коли люди не ставлять під сумнів найабсурдніші «вказівки», а тупо їх виконують.

Коли люди перестають критично мислити про системи, які вони пасивно чи активно підтримують, вони стають частиною проблеми.