Систему освіти змінювати популярними кроками – неможливо

Автор: Михайло Винницький, керівник центру Liberal Arts Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Три принципи, за якими приймають рішення (щодо освіти) у владних кабінетах (щодо інших сфер не пишу, бо достеменно не знаю). Пишу з досвіду і після 10 місяців рефлексії.

Короткозорість / близорукість. Особливо цей принцип керує рішеннями депутатів ВРУ.

Треба «полегшити» зараз, бо війна і діти травмовані, дітей вивозять і т. ін... А те, що через 10–15 років це призведе до катастрофи, то хто там думає про таке?

Треба «підтримати» зараз тих, кому важко. Перекладаю: підтримати = дати гроші, прийняти рішення «як виняток», бо закон законом, а люди то хороші...

Про що я?

Про пропозицію скасувати обов'язковість математики в переліку предметів НМТ...

...І про додаткове фінансування переміщених університетів...

...І про «де-факто» скасування старшої профільної школи (реформу НУШ, яка розпочалася ще 2017 року)...

... І про об'єднання (а не приєднання) двох ЗВО задля того, щоб «врятувати» ну вже дуууже талановитого ректора...

... І про пропозицію (щорічну!) додаткового фінансування переміщених університетів, у яких щороку менше студентів...

Все це рішення, які популярні зараз, сьогодні. А те, що вони сприяють загальній деградації сфери освіти? Те, що вони реалізуються або через тимчасові зміни до законів, або через «лазівки»? Ну то вже не питання для близоруких...

Тестостерон. Рішення мають мати автора – це про депутатів, а також про поодиноких політичних призначенців у найвищих кабінетах виконавчої гілки.

Політика – це про постійне публічне змагання, і хтось у кожній перепалці має вийти переможцем, а хтось переможеним!

Якщо скасовуємо обов'язковість математики, то кожен має знати, хто «герой»!

Якщо скасовуємо 12-річну школу, то маємо знати, кому «дякувати»!

Якщо ставимо палки в колеса реорганізації неспроможних університетів, це їхні колективи (ректорів) рятує конкретний «рятівник», і всі мають знати, хто це!

А перемагають ці всі популісти «жахливий МОН».

Ось і «ворог – легко ідентифікується, гарно вписується в стереотип «кодла чиновників». А те, що там працюють конкретні люди, віддані державники, професіонали... про це не будемо.

Для тестостерону потрібен ворог! Перемога! Давайте міністра (чи заступника) у відставку, от тоді все раптом стане краше! (звучить інфантильно, але саме так приймаються рішення).

Ейджизм. Це те, що найбільше вражає у сьогоднішніх владних кабінетах (всіх!): якщо тобі 50+, ти вже «олдскульний»...

Колись хтось, очевидно, повірив в гасло «дорогу молодим!» Бо зараз дорослого в кімнаті буває важко знайти...

Досвід? Погана штука – це ж про досвід совка...

Інституційна пам'ять? Нам не треба повторювати помилки минулого!

Аналітика? Що там ваші цифри і публікації – це все «за гранти» зроблено!

А тепер давайте тверезо.

Систему освіти змінювати популярними кроками – неможливо.

Суспільству необхідні навчені випускники шкіл (всебічно освічені – зокрема із знанням математики!).

Треба змінювати програму з математики в школах – це аксіома, і це довгий процес! Але при цьому точно не потрібно знімати один з важливих факторів заохочення вивчення тієї ж математики! Хочемо цього чи не хочемо, але наявність математики серед обов'язкових предметів НМТ/ЗНО стимулює учнів її вивчати.

Системі освіти потрібна модернізація, зокрема програм і форматів старшої школи (а вищій освіті потрібен зрілий вступник – 18-річний, а не 16–17). Для цього у світі – крім в рф і білорусі – у школах вчаться не 11 років, а 12 і більше. І всюди старша школа відділена від молодшої...

Не встигли громади побудувати нові школи – на жаль, це правда (через війну, через некомпетентність, через...). Але чи це причина скасовувати вже перезрілу реформу і знов прирікати систему на деградацію? Ні.

Так робити – моральний злочин. Але хто там з молодих, у припливі тестостерону, думає про майбутнє? Популярно ж...

Ще додам трошки про наболіле: Країна не може собі позволити утримувати 150+ державних «університетів» (116 у МОН, 15 у МОЗ, 12 в Мінкульт, 3 в Мінспорт, ще 5–6 в інших...).

З тих 150+ закладів, не більше 20% (отже десь 30 ЗВО) можуть продемонструвати конкурентний рівень якості. Таку систему утримувати дорого.

А ще коли кількість студентів за 20 років зменшилася наполовину – розлогу мережу утримувати стає безсенсовно. І на загально-національному рівні всі цю логіку підтримують – допоки питання не стосується якогось конкретного міста чи конкретного закладу... Тоді включається тестостерон, ейджизм, короткозорість, амбіції...

Уже скоро рік, як я не в працюю в МОН. Інші «колишні» мене попереджали, що прийдеться якийсь час посидіти, болісно поспостерігати і помовчати...

А зараз моя стрічка спалахнула дискусією про ідіотський законопроєкт, який ще й підписала ціла купа нібито тверезомислячих депутатів, а не лише одіозна голова підкомітету з вищої освіти...

До речі, саме їй я завдячую цією можливість поміркувати в голос про 2+ роки перебування у владних кабінетах. Слово «звільнення» похідне від слова «воля»...

От тільки за майбутнє дітей стає страшно...