Автор: Віктор Громовий, український педагог, освітній експерт, публіцист, шеф-редактор порталу "Освітня політика"
Твердження, що навчання має бути легким і приємним націлює на пошук методів, які перш за все розважають(зокрема, мова йде про гейміфікацію освітнього процесу), на спрощення завдань, скорочення текстів тощо. Тобто апологети принципу «задоволення» намагаються зробити шлях до знань якомога гладкішим і безпроблемнішим. Найсумніше, що під впливом пропаганди НУШ «здобувачі» та їхні батьки почали сприймати необхідність докладати зусилля як свідчення того, що з освітнім процесом щось не так.
А ж насправді все якраз навпаки. Бо розвиток дитини відбувається саме тоді, коли не все виходить з першого разу, треба подумати, докласти зусилля, навчитися робити важкі речі тощо.
Бо якби все давалося легко і просто, то не було б чого вчитися. Процес навчання передбачає момент, коли ми чогось ще не вміємо. У цьому процесі мають бути помилки, невпевненість, зусилля, смак перемоги…
Намагаючись позбавити дітей дискомфорту, ми позбавляємо їх можливості мати справжній розвиток, який ніколи не буває комфортним.
Розвиток важкий, іноді виснажливий, іноді сповнений сумнівів, але саме тому він зрештою приносить величезне задоволення («Я це зробив!»).
Тому замість того, щоб перейматись «Як зробити так, щоб навчатись було легше?», варто частіше запитувати: «Як допомогти дитині не здатися, коли стає важко?».
«Як моя дитина веде себе коли їй важко: просить допомоги чи закривається, опускає руки чи намагається?»
Як м’язи потребують тренування, так і мозок розвивається так само. Йому теж потрібні зусилля, завдання, які є складними. Йому потрібні моменти напруги, коли дитина ще чогось не вміє, бо саме тоді утворюються нові зв’язки, розвиваються компетенції. Саме тоді дитина справді вчиться.
Не прибирати з дороги до знань кожен камінь, а плекати сильну особистість, яка знатиме, що здатна пройтикрізь терни до зірок.
Бо інакше у цій системі «отримання задоволення» не буде місця для справжнього навчання.
Коментарі
Додати коментар