У школах без методичних рекомендацій успішно впроваджується процес пофігізації

ПОФІГІЗАЦІЯ

Не шукайте цього слова у словнику. Поки що.

Цифровізацію освіти ми вже переживаємо. Діджиталізацію навчилися вимовляти. А тим часом у школах без методичних рекомендацій успішно впроваджується ще один процес - пофігізація.

Це коли вчитель пояснює - а тобі якось байдуже.

Батьки мотивують - ну і добре, зроблю вигляд, що слухаю.

Оцінки погані - буває.

Не зробив -та нічого страшного.

А що буде?

А нічого особливого.

І про це сьогодні говорять дедалі частіше. Діти начебто на уроці, але десь не зовсім на уроці. Вчителі намагаються розворушити, батьки підключають важку артилерію з «тобі це в житті знадобиться», а у відповідь читається приблизно одне- Ну і?

Звісно, можна сказати, що ми (дорослі) теж не дуже хотіли вчитися.

Та ще й як не хотіли.

Я точно не прокидався вранці з думкою: «швидше б до школи, там же сьогодні алгебра».

Ми теж лінувалися, списували, щось не робили, отримували двійки й мали свої підліткові «відчепіться від мене всі». Але була одна суттєва різниця.

Через «не хочу», через «навіщо мені це треба» і навіть через власне «мені пофіг» ми переважно все одно щось робили.

Бо існувало просте розуміння - якщо не робитиму - щось буде.

Я ще застав часи, коли учня могли залишити на другий рік. У моєму класі такі випадки були. Ми переходили далі, а людина залишалася проходити той самий клас ще раз.

Ні, я не пропоную терміново повернути другорічництво і залишити пів країни в сьомому класі до повноліття.

Але дитина тоді принаймні розуміла одну просту закономірність: твої рішення мають наслідки.

А тоді ми почали будувати дуже дитинолюбну освіту:

прибрали тиск, помʼякшили вимоги, додали свободи.

Стелили соломку там, де дитина могла впасти.

І так захопилися, що, здається, соломкою застелили вже всю дорогу.

Тепер падай - не падай, іди - не йди, особливої різниці часом немає.

І тепер ми раптом помітили: дитина чомусь не мотивована.

Почали шукати винного.

Може, вчитель недостатньо сучасний?

Треба більше інтерактиву!

Ігор! Відео! Емоцій!

Учитель має зацікавити!

Можна, звичайно. Тільки в змаганні за дитячий дофамін учитель виходить на ринг проти TikTok, YouTube, ігор та алгоритмів із мільярдними бюджетами.

Бажаю успіхів.

Може, батьки мають краще мотивувати?

Теж мають.

Тільки не кожна мама після роботи здатна видати мотиваційну промову рівня TED Talks про значення дробів для майбутньої самореалізації.

Можливо, проблема взагалі не тільки у вчителях, батьках чи дітях.

Можливо, пофігізацію ми самі дуже старанно вбудували в систему.

Бо якщо дитина роками бачить:

не вчився - перейшов далі;

не опанував - документ отримав;

результат слабкий - наступні двері все одно якось відкриються;

не вийшло тут - десь знайдеться вакантне місце…

то навіщо їй раптом героїчно себе мотивувати?

Тим паче попереду НМТ.

А там теж є план.

Можна особливо не напружуватися всі шкільні роки, а перед тестом батьки знайдуть хорошого репетитора, який за кілька місяців спробує видресирувати на потрібні бали. Десь знання, десь удача, десь вгадав - і ти вже студент.

Безумовно свобода потрібна дитині.

Але свобода без меж і наслідків дуже швидко перетворюється на:

«А що мені буде?»

І якщо система раз по раз відповідає: «Та, власне, нічого», -

може, не варто так дивуватися, звідки в наших школах узялася пофігізація.

Може, вона не сама прийшла.

Може, ми її дуже старанно виховали.

…