Учитель як жертва байдужості. Три зламані долі

Автор: Володимир Онацький

Жахлива трагедія у Вінницькій області. Молодий учитель. Двоє школярів. Двоє мертвих. Один за ґратами. Це - злочин. Це - драма. І це - вирок державі, бо саме вона десятиліттями знецінювала педагога, опускала його на дно, робила беззахисним.

Учитель у школі винен завжди.

Чому ваші діти прийшли надто рано? Чому ваші бігають коридорами? Чому ваші у шортах чи з «неправильною» зачіскою? Чому ваші  не всі привітались? Чому ваші не виконали домашні завдання? 

Сотні «чому» за день. І всі – у формі звинувачень. Учитель завжди винен, навіть коли реально ні в чому не винен. Усі звинувачення, претензії звучать, наче це власні діти не виконують домашку, бігають коридорами чи не привітались з охоронцем...

На рівні держави – ще краще. Зарплати - копійки. Обов’язки - безкінечні. Байдужість - суцільна.

Учитель - універсальний солдат. Прибирання в лісосмугах у вихідні. Чергування в укриттях у відпустку. Нескінченні звіти. Безкінечні заходи. Постійні наради. Обов’язкові семінари. Довжелезні протоколи, плани, довідки. І ще телефонні дзвінки від батьків - і вдень, і серед ночі.

І всі чогось хочуть від учителя. Щодня. Щохвилини. А чого хоче він сам - молодий учитель, чия зарплата нижча за мінімальну? Усім байдуже. А хоче він елементарного: безпеки, поваги, гідного життя.

А що в реальності? Маємо факти.

📌 Хмельницька область: учень систематично ображав учительку. Суд визнав це булінгом.  Покарання? Штраф 850 грн.

📌 Тернопільщина: дев’ятикласник знімав приниження вчителя хімії, викладав у соцмережі. Знову штраф 850 грн.

📌 Київ: учительку зробили «зіркою TikTok». Смішно? Ні. Вона звільнилась.

А тепер уявіть молодого хлопця. Вчитель англійської. Учні сміються йому в очі. Штовхають. Його брата б’ють у автобусі. Він робить зауваження - батьки скандалять. Адміністрація не підтримує. Колеги мовчать. Держава каже: «ти ніхто».

Учитель став жертвою байдужості. І він зламався. Три зламані долі. Двоє хлопців - 16 і 17 років. І він - молодий педагог, який став убивцею. Це - не виправдання. Це - симптом. Треба ж розуміти, що принижений учитель - небезпечний. Не тому, що злий. А тому, що його довели до відчаю.

Ми любимо говорити про права дитини. І правильно. Але коли вже заговоримо про права вчителя?

Адже без гідного, захищеного педагога школа ніколи не стане безпечним місцем для дитини.

Школа має бути радості й довіри, а не філією СІЗО, бо принижений учитель - це не лише біда самого вчителя.

Принижений учитель - це небезпека для всього суспільства.

Чи не знає про це держава? Звісно, що знає, але обирає досить дивні варіанти для вирішення проблеми. Уже прийнято ряд нормативних документів, які дозволяють працювати людям без відповідної фахової освіти, тепер пішли далі - пропонують короткотривалі курси - і до дітей... Далі буде...