Усе, що нам потрібно це лише: бажання, час і кошти

Автор: Віктор Громовий, український педагог, освітній експерт, публіцист, шеф-редактор порталу "Освітня політика"

Для того, щоб людина професійно розвивалась їй треба лише три речі: бажання, час і кошти.

Усе інше вона легко віднайде самостійно.

Бажання, час і кошти – це три кити професійного розвитку.

Бажання

Для чого мені професійно розвиватись?

Для того, щоб

• відчувати себе ефективним,

• отримувати задоволення від того, що робиш як професіонал,

• мати визнання колег,

• більше заробляти…

«Перший кит» – це перш за все питання мотивації, зокрема і матеріальної…

Звісно, мотивація в значній мірі залежить від культури закладу освіти, в якому працює той чи інший педагог.

Культура закладу освіти – це колективне неформальне розуміння якості роботи та професійного розвитку(сукупність групових цінностей, норм, переконань, очікувань, ритуалів, традицій, символів та прийнятих як належних практик тощо). Тут так прийнято!

Маю свою класифікацію таких культур:

1. «Ми самі даємо собі раду»(відновлювана культура якості).

2. «Ми тримаємо ніс за вітром» (адаптивна культура якості).

3. «Нам скажуть, ми зробимо!» (реагуюча культура якості).

4. «Ми завжди так робили!» (репродуктивна культура якості).

Перші дві спонукають до професійного розвитку, а дві останні – гальмують і блокують.

Ніякі заклики не допоможуть, якщо в закладі освіти панує репродуктивна культура якості(«Ми завжди так робили!»). Така культура спрямована на збереження статус-кво, тож там спочатку слід виправити шкільну культуру!

Саме на мікрорівні створюється середовище професійного зростання, а найкращий професійний розвиток – це вчитель у коридорі.

Іншими словами: вчителі, як правило, найбільше вчаться у своїх колег, особливо в тих, хто знаходиться поруч.

Часто чуємо мантру псевдореформаторів: основна маса педагогів НЕ ХОЧЕ ЗМІНЮВАТИСЯ, тому треба їх змусити робити «шо скажуть».

Звідки такий висновок, який принижує колег?

Вони що соціологічні дослідження проводили чи мають досвід включеного спостереження?!

На жаль, ця вигадка про освітян, яка нас цинічно знецінює, покладена в основу освітньої політики.

Нам не варто погоджуватись із нав’язування собі некомпетентності(навішуванням ярлика консерваторів тощо) і самому собі її не нав’язувати!

Треба розбиратись як допомогти самому собі та колегам змінити своє мислення!

Звісно, важко переконати когось робити якісь інновації, якщо в людини немає того, що їй потрібно для впровадження цих змін.

Час

Вчитель як «білка к колесі» ніколи не матиме часу на паузи, часу на роздуми(педагогічну рефлексію). Для того, щоб професійно зростати, вчителі повинні мати можливість без почуття провини «зупинитись, щоб оцінити цінність паузи та рефлексивної практики».

Бо «білка в колесі» - це точно не та ситуація, яка сприяє професійному розвитку.

Час не тільки для навчання на всіляких вебінарах (хакатонах, ретрітах тощо), а і перш за все час для роздумів, коли можна увімкнути внутрішню тишу.

Кажуть, що на самоті ми саме ті, ким є насправді...

Просто посидіти в кріслі чи на лоні природи й насолоджуватися своїми думками — це несподіване задоволення та розкіш, яка не часто трапляється під час напруженого темпу навчального року.

Дозволити розуму блукати, це так приємно і ефективно.

Дуже важливо розвивати рефлексивну культуру вчителя. Не даремно ж частиною програми професійного зростання педагогів в багатьох країнах є ведення так званого "reflective blog" про власний досвід вчителювання і найкращі практики.

Ми не вчимося з досвіду... Ми вчимось, розмірковуючи над досвідом, – зазначав ще Джон Дьюї, американський філософ, психолог та реформатор освіти.

*Рефлектувати – це значить міркувати, аналізувати, займатися самопізнанням. Наприклад, робити критичний аналіз і роздуми про свою роботу (чому в мене щось спрацювало або не спрацювало, чому я прийняв таке рішення тощо).

Кошти

Ніщо так не демотивує молодого вчителя до професійного зростання, як такі оголошення у ФБ-стрічці.

Ну це вже треба бути зовсім небалуваною Галею і не рахувати "втрачену вигоду" за 5 років навчання у педуні, щоб йти працювати до школи, якщо є така альтернатива?!

Гроші на професійний розвиток нарешті мають реально дійти до вчителя. На практиці це могло б реалізовуватись шляхом запровадження ваучерів(за зразком ковідної тисячі), які вчитель використовуватиме за своїми потребами у професійному зростанні на тих курсах, які вважає потрібними саме для нього. А ще гроші йшли за ідеями на підтримку інновацій в освіті.