Як безпечно залучати учнів до шкільного життя: важливі психологічні принципи організації класних і позакласних активностей

Шкільне життя, як для вчителів, так і для учнів, не обмежується навчальним процесом за партами. Спільні цінності, практичний досвід та корисні навички набуваються зокрема й під час позакласних заходів та активностей. Про принципи організації корисних, але обов’язково – психологічно безпечних заходів поговорили з психотерапевткою, психологинею БФ “СОС Дитячі містечка Україна” Ольгою Голубицькою.

Довіра як рушійна сила

Психологиня впевнена, що залучення школярів до активності завжди, у той чи той спосіб, – це запрошення до публічності. На рівні класних заходів, коли дитину давно знають друзі, це менший, на рівні школи – більший ступінь. І пропонуючи дитині проявити себе, варто пам’ятати про важливість довіри.

“Щоб залучати учнів будь-якого віку до діяльності, має бути сформована довіра учнів до дорослого. Інколи вчителі думають, що вони мають довіру учнів, але замість неї є, наприклад, страх або бажання заслужити увагу”, - пояснює пані Ольга.

Дитина може, наприклад, погодитись на участь у ролі, до якої не готова морально (забагато відповідальності чи широка публічність) і у наслідок отримає певний невротичний стан.

Психотерапевтка, психологиня БФ “СОС Дитячі містечка Україна” Ольга Голубицька.

А довіра у дітей виникає тоді, коли вчитель є послідовним у словах та діях. Без виключень та вибірковості. Ще одна складова довіри - це відповідність слів і емоцій вчителя. Якщо дорослий патетично каже про важливість та користь заходу, при тому сам емоційно не залучений і робить це “для галочки”, то чекати від дітей справжньої активності – годі.

“Шкільний театр – це моя мрія! Серед дітей так багато творчих та креативних, що знайти свою авдиторію для здійснення мрії було не складно. Хтось вже думав про акторську кар’єру у майбутньому, комусь подобалося виступати зі сцени, а інші просто хотіли удосконалити англійську у невимушений спосіб”, - розповідає вчителька англійської мови Марія Стародубцева.

Юні актори зізнаються, що більш за все їх підкупає атмосфера, яку створює вчителька й на репетиціях, і під час самих вистав. Вона сама пише сценарії до п’єс, які поєднують знайомі та близькі дітям реалії та навички володіння англійською мовою.

“Ми граємо про те, що розуміємо і у що віримо. Це круто, коли вчителька цікавиться підлітковими трендами, вчить використовувати сленгові англійські слова, долучає до вистав музику, яка популярна серед молоді”, - зізнається одна з акторок, 12-річна Поліна.

“Цей театр – платформа для учнів усіх класів, де вони можуть об’єднати різні прагнення: розмовляти англійською, спробувати себе як актори, вдосконалити навички ораторського мистецтва. І, створюючи його, я хотіла додати у їхнє непросте дитинство яскравих моментів: щоб у спогадах лунали не тільки сирени, а й оплески”, - каже пані Марія.

Тож, практика, коли вчитель пропонує школярам доєднатися до діяльності, яка йому самому подобається, зазвичай доволі успішна. І запорука успіху є формування довіри, яка має відповідність на двох рівнях: між словами та діями, і словами та емоціями.

Розкривати потенціал, а не використовувати зручних

Діти, а особливо підлітки, чутливі до того, як вони виглядають в очах дорослих та однолітків. І плануючи класні чи позакласні активності, дорослі завжди мають зважувати ризики, що пов’язані з віковими психічними особливостями.

“Через цей феномен завжди є шанси, що якась частина учнів погодиться взяти участь у діяльності, бажаючи отримати вашу схвальну думку, - пояснює психологиня. - Або певну владу, якою його наділили дорослі. Так звана каральна залученість (ти будеш слідкувати за порядком, відмічати, хто порушував дисципліну чи прогулював навчання) призводить не до формування здорового колективу, а до булінгу та соціальної ізоляції. Таку “залучену” дитину можуть переслідувати, а вона впевниться в тому, що світ несправедливий, і що дорослий, якому довіряв, може так підставити. Бо у цьому віці дитина не завжди може зрозуміти, на що вона погоджується”.

Така позаурочна діяльність – жахлива практика з радянських часів, яка, на жаль, інколи використовується у сучасній школі під гаслом “самоорганізації шкільного колективу”. Замість того, щоб створити платформу для розвитку здібностей дітей, їх фактично використовують для формального виконання певних офіційних вимог.

“Залучення має відбуватися через те, що вчитель побачив якісь індивідуальні особливості: комунікабельність, організаторські здібності у дитини. І говорить їй про ці здібності: мені здається, що ти зможеш це виконувати і це допоможе тобі стати сильнішим, - пояснює пані Ольга. – Так, буває, що педагогам спускають якусь настанову: треба, щоб від класу взяло участь стільки-то дітей у певній діяльності. І треба – то треба. Але коли педагог шукає не того, хто для цієї діяльності підходить за особистими якостями, а просто “слухняну дівчинку”, це не залучення – це використання, пастка та покарання”.

Така практика часто залишає не просто важкі спогади, а й психологічні травми, які доводиться довго пропрацьовувати вже дорослим.

“У школі я була тихою “середнячкою”, не хапала зірок, але й не пасла задніх. Гірше за все у мене було з фізкультурою, будь-які нормативи були для мене недосяжні, - згадує Марія П., яка закінчила одну зі шкіл на Полтавщині 8 років тому, - Якось у школі вирішили провести спортивні змагання, головним призом була цікава екскурсія для всього класу, що переможе. Мені спочатку доручили кидати кільця, що було для мене більш-менш прийнятне. Але потім з’ясувалося, що не вистачає гравця в естафеті. І класна керівниця сказала: ти маєш бігти, бо це честь класу!”

Не складно здогадатися, що результат Марії був не таким, як від неї очікували однолітки. Їй ще довго закидали програш, через який клас не поїхав на екскурсію. А сама дівчинка усі подальші роки шкільного життя уникала участі у будь-якій активності, що пропонувала вчителька.

Наповнювати сенсами

Діяльність, до якої прагне залучити педагог, не завжди може бути цікавою по своїй суті. Наприклад, хто ж зрадіє пропозиції суботника на території шкільного двору чи збиранню овочів для шкільної їдальні?

“На жаль, часто вчителі не додають наповненість у цю буденну діяльність. Бо будь-яка рутинна робота може стати цікавою, якщо вчитель дозволяє це робити, наприклад, під музику чи у тематичних нарядах, а потім організує фотозону чи міні-пікнік. Та табун дітей прийде, бо це цікаве проведення часу поза уроками! Вони будуть хотіти щось робити. Коли діти розуміють, що вони не якась дешева робоча сила, яку зігнали, щоб виконати завдання, а учасники цікавого та змістовного спілкування один з одним – відмов не буде. Якщо немає наповнення, є просто “сухе” виконання завдання, то ніхто й не прийде”, – резюмує психологиня.

Прикладом такого наповнення можна вважати агрохаб, який разом з учнями створила у селі Черкаської громади на Донеччині молода вчителька Дар’я Богданова. На жаль, зараз через воєнні дії школа не працює, але досвід залучення школярів до роботи у сучасній теплиці вартий уваги.

Перетворити звичайну шкільну майстерню на агрохаб змогли за допомогою бізнес-проєкту, який ініцювали та презентували учні школи, а реалізували завдяки власної краудфандингової кампанії, до створення якої долучилися навіть випускники.

“Звісно, у селі діти змалку допомагають дорослим поратися на городі. Але більшість із них сприймає це як прикрий обов’язок, їм не цікаво. Тому ми вирішили спробувати для наших учнів змістити акценти: робота на землі — це цікаво, відповідально й вигідно”, - ділилася Дар’я з журналістами під час запуску агрохаба.

Наповненість цікавими сенсами, здавалося б, рутинної діяльності, допомагає досягати багатьох педагогічних цілей і залучати учнів до спільної праці.

На уроках природознавства, біології та географії замість нудного вивчення параграфа підручника ці діти займалися дослідницькою діяльністю безпосередньо в теплиці, де облаштували штучне освітлення, автоматичний полив і навіть поставили мікроскопи. “Колупання в огороді” перетворилося на справжню науково-дослідницьку роботу, займатися якою було цікаво та престижно. Отримали й суто практичний ефект: восени в теплиці, розташованій у приміщенні, висаджують зелень і городину, а взимку вже на обід у шкільній їдальні є свої свіжі огірки, помідори, перці та соковита зелень.

“Наші учні приходили до теплиць не тільки під час уроків, а й у вільний час, навіть на канікулах. Бо було усвідомлення відповідальності за свою справу та гордість, коли щось насправді вдається. І кожен міг зробить свій маленький внесок”, — розповідає молода вчителька.

Допомогти зрозуміти, як влаштоване життя

Серед шкільних активностей вже давно популярні такі сценарії як, наприклад, вибори президента або членів парламенту школи. Або створення власних медіа (сайтів, соцмереж, газет чи радіо), де події висвітлюють самі учні під керівництвом педагога. Чи соціальні підприємства, на яких школярі можуть заробляти, виконуючи якусь нескладну роботу.

“Це дуже класно, коли діти можуть спробувати розібратися, як влаштоване життя у різних сферах, - каже психологиня. – Вони бачать, що суспільні процеси залежать зокрема й від їхньої активності. Хтось має брати відповідальність, проявляти ініціативу, грати в команді. Багато дітей не уявляють, як це відбувається, і головне не знають, що кожен має можливість впливати. Важливі усвідомлення таких активностей – ти формуєш своє життя, ти впливаєш”.

Навіть на такому “тестовому” рівні школярі отримують досвід суспільної активності, шанс спробувати себе у різних соціальних ролях. І головне завдання педагогів при плануванні таких подій та заходів, щоб цей досвід був максимально безпечним.

“При залученні дітей до такого типу активностей обов’язково одразу проговорювати можливі “гострі питання”. Чи є якесь покарання за помилки? Що робити, якщо щось піде не так, виконавці не впишуться в терміни, відбудеться якась публічна помилка? – підказує психологиня. – Прогнозованість допомагає погоджуватися на такі складні речі: коли ти розумієш, що буде, якщо що, то відчуваєш себе найбільш безпечно”.

Це стосується будь-якої такої публічної роботи, яку пропонують дорослі дітям. Педагоги мають чітко артикулювати усі можливі способи залагодження конфліктів чи реагування на неприємності, які можуть виникати під час діяльності.

“Пам’ятаю, як ми написали у газеті про те, що шкільний туалет вже давно потребує ремонту, бо на запах скаржилися учні, яких ми опитували, – згадує колишній юнкор шкільної газети “Двічі два” з Бахмута. – Чув, що керівництво було незадоволено, бо, знаєте, цей принцип – не виносити з хати сміття. А тут про цей туалет ми написали та розповсюдили тиражом у тисячу екземплярів! Але “на килим” до директорки тоді ходила керівниця, ми не отримали жодної претензії. Вже зараз, як доросла людина, розумію, що вона не хотіла, щоб нам “підрізали крила” і ми боялися писати на незручні теми”.

Тож, створюючи безпечний простір для розвитку, педагог таким чином стимулює до шкільних активностей учнів, яких стримував страх можливих помилок та негативних наслідків.

Благодійність як особлива цінність

Різноманітні благодійні ярмарки, концерти, збори – найпопулярніша шкільна активність не тільки в Україні. Повномасштабне вторгнення зробила ці заходи не тільки виховними, а й практично корисними: шкільні спільноти збирають на допомогу армії і конкретним знайомим військовим, пораненим, переселенцям, тваринам.

“Така активність корисна, коли дитина бачить всі ланцюжки того, як те, що ти робиш, входить до адресата. Як і на що це впливає, який фідбек можна отримати,– пояснює психологиня. – Наприклад, перед тим, як ми оголошуємо якусь акцію, щоб зібрати на малі літальні апарати, можна показати відео про роль безпілотників у війні, розповісти, скільки дронів ми виготовляємо і використовуємо щомісяця, нагадати, як у якомусь місті зібрали на дрон і отримали подяку від військового, який до війни працював там вчителем. Або розказати історію, як такий апарат врятував комусь життя. Тоді діти відчуватимуть, що вони зробили щось конкретне і будуть розуміти – навіщо”.

Збір заради збору, зроблений “для галочки”, без зрозумілої цілі, ніколи не надихне дітей на свідоме волонтерство. Щоб запобігти поширенню уявлення про благодійність просто як про модний тренд, у школі дуже важливо демонструвати цілі того чи іншого заходу та розповідати про кінцевих бенефіціарів.

“Коли ми щорічно на День безпритульних тварин оголошуємо акцію “Пухнастий хвостик”, усі в школі знають, для кого ми збираємо корм, амуніцію чи гроші. У мене в кабінеті висить великий портрет Хасана – собачки, яку прихистили на майданчику “Лади” – притулку, який переїхав до нас з Донеччини, – каже Євгенія Ісайкина, заступниця директора з навчально-виховної роботи ліцею на Дніпропетровщині. – Ми вже кілька років допомагаємо дівчатам у цьому притулку, я розповідаю дітям про їхніх вихованців, яких зараз вже понад 200. Кілька разів ми їздили до них, коли відвозили усе, що назбирали. Якби не безпекова ситуація, впевнена, ми б часто туди їздили цілими класами. А поки діти можуть подивитися усі історії цих тваринок на шкільному сайті, де є рубрика “Ладушки” дякують”. І так, діти переживають за кожну тварину, за долею якої вони спостерігають”.

Звісно, заходи щодо турботливого ставлення до тварин, є у річному плані роботи будь-якого закладу освіти. Але можна просто провести якусь лекцію чи показати фільм про Хатіко, а можна зробити колишніх безхатніх тварин своїми для сотні школярів, які купують на зекономлені кишенькові кошти 200 грамів корму. І які впевнені, що їхня допомога дійде “до того самого Хасана”.

Плануючи будь-яку класну чи позакласну діяльність, педагог орієнтується на виховні плани, модні тренди, власні навички і навіть яскравість презентації тієї чи іншої діяльності. Тож, варто не забувати, що ці активності у будь-яких варіантах мають за мету допомагати школярам комунікувати, розвиватися, шукати своє місце у суспільстві, а не відпрацьовувати “честь класу” чи гарантувати красиві фото у соцмережах. Бо “сучасним дітям нічого не цікаво” тільки тоді, коли вони не відчувають себе в комфортному, мотивуючому та безпечному колі.