Вчителі б’ють на сполох через погіршення поведінки учнів

За три десятиліття викладання в Академії наук у Чикаго Вінні Вільям-Голлс жодного разу не робила тривалих перерв у своїй роботі. Це змінилося минулого року, коли учениця облаяла її, побачивши свої оцінки. Освітянка, яка витрачала власні кошти, щоб приносити в клас закуски і ласощі, втратила самовладання й закричала у відповідь. Це лише один із прикладів того, як погіршилася поведінка учнів за останні роки. Учні поводяться грубо, нешанобливо, відмовляються виконувати завдання, а в деяких випадках агресивно ставляться до своїх однолітків та вчителів. Репортаж про це виклало видання «EdWeek».

Протягом останніх 30 років у школах по всьому світу пом’якшувалися покарання учнів за погану поведінку, і це призвело до того, що вони часто взагалі уникають будь-якої відповідальності. Спроба залучити до вирішення проблеми поведінки батьків призводить до того, що ті одразу стають на бік учня.

Проведене опитування тисяч освітян підтверджує погіршення поведінки дітей. 35% опитаних заявили, що поведінка школярів значно погіршилася порівняно з минулим роком, 30% відзначили невелике погіршення. Тобто негативну тенденцію прослідковують 65% опитаних освітян, а про покращення поведінки дітей повідомили всього 11% опитаних.

Як змінилася поведінка учнів за останній рік. Помаранчеве — у гіршу сторону, сіре — не змінилася, синє — у кращу. З матеріалу «EdWeek».

Освітяни мають для такої статистики безліч пояснень. По-перше, звички, що виробилися під час пандемії, коли учні не були зобов’язані дотримуватися шкільних правил, сидячи вдома, збереглися. Учні втратили здатність взаємодіяти з однолітками чи вчителями та проводили забагато часу перед екранами. Але є ще один всеохоплюючий фактор, кажуть освітяни: діти просто не бояться наслідків. У цьому вчителі звинувачують батьків, які не хочуть впливати на дітей. 58% опитаних освітян зазначили, що самих батьків треба вчити, як змусити дітей належно поводитися в школі. Єдиний шкільний фактор, який, на їхню думку, позитивно впливає на поведінку учнів — це менший розмір класів.

Самотужки впоратися з незадоволеними батьками, які всіх у всьому звинувачують, освітяни не можуть — батьків просто більше, тож вчителі розраховують на підтримку керівництва школи. Ті розводять руками у відповідь: «Ми не можемо виключати кожного за погану поведінку».

Помічник директора Рашім Голліс часто стикається з розлюченими батьками, які постійно вриваються до нього, щоб скаржитися на вчителів. Одного разу йому навіть довелося викликати шкільного офіцера, коли до нього з криком підійшов батько. Виявилося, що вчитель попросив його сина бути уважнішим на уроці, а той «відчув, що вчитель цькує його» і поскаржився батькам, що «не почувається в безпеці».

Голлісу довелося влаштовувати «очну ставку» між учнем, батьками і вчителем, де останній мав пояснювати свої дії. Схожа ситуація трапилася з директором школи Перрі, який став посередником у примиренні між батьками, які виправдовували погану поведінку своєї дитини, та вчителем, який наполягав на тому, щоб учень нормально себе поводив. За словами Перрі, іноді те, що вчителі сприймають за неповагу, може бути «самовираженням».

Деякі освітяни кажуть, що їм також потрібно вчитися заспокоювати учнів і налаштовувати їх на правильну поведінку. Вільям-Голлс, яку облаяла її учениця, після відпустки повернулася до роботи, а та сама учениця — вибачилася. Вони навіть обійнялися на випускному вечорі.

Проте вчителька зазначила, що це вирішення лише одного випадку, проблема поведінки учнів залишається актуальною. І далеко не всі освітяни бажають витрачати свій час, щоб «налаштувати учнів на правильний шлях».