Відкритий лист до міністра освіти і науки України

Автор: Дмитро Ламза, директор спеціалізованої школи № 210, м. Київ

Відкритий лист до міністра Міністерство освіти і науки України!!! 

Шановний Оксене Васильовичу! Пане міністре Оксен Лісовий ! 

Я пишу Вам цей лист не просто як директор школи, а як людина, як учитель, який колись, так само, як і тисячі інших педагогів, ішов у цю професію з думкою про високу місію вчителя, з вірою, що ми виховуємо гідне майбутнє України. Але з кожним днем ця віра стає все більш крихкою, думка стає все тяжчою, бо те, що відбувається сьогодні в освіті, не витримує жодної критики.

Ви говорите про реформи, про «нову українську школу», про підвищення престижу професії вчителя. Але дозвольте запитати, чи Ви справді нас чуєте? Чи Ви знаєте, що означає жити на 19 тисяч гривень (це зарплата директора, а зарплата молодого вчителя ще менша), коли комунальні послуги, їжа, лікування, транспорт з’їдають усе до останньої копійки? Чи Ви розумієте, як це - працювати не лише педагогом, а ще й секретарем, бухгалтером, психологом, соціальним працівником, юристом, інспектором з охорони праці?

Як це - жити учнями, але водночас тонути у звітах, паперах, безкінечних наказах, які ніколи не вплинуть на якість освіти, але крадуть наші сили, час і мотивацію?

Як це - прокидатися о шостій ранку і вкладати в дітей душу, а потім, прийшовши додому, чути від рідних: «Ну от, ти знову за комп’ютером», бо треба заповнювати журнали, плани, звіти, аналітичні довідки, які ніхто не читає.

Ви кажете, що вчитель має бути вмотивованим. Але як і чим мотивувати людину, яка виживає? Як мотивувати того, хто боїться захворіти, бо лікування обійдеться в половину зарплати? Як мотивувати того, хто розуміє, що його учні підуть у великі компанії, у бізнес, у політику, і зароблятимуть у сотні разів більше, ніж той, хто їх вчив?

Я не прошу Вас про співчуття, прошу про справедливість!

Вчителі не хочуть подачок. Ми не хочемо гарних слів. Ми хочемо працювати за достойну плату. Ми хочемо робити свою справу - вчити дітей, а не заповнювати масу непотрібних паперів. Ми хочемо, щоб нас поважали не на словах, а на ділі!

Бо якщо ми замовкнемо, якщо підемо з професії, то хто тоді залишиться? 

Чи хочете Ви стати тим міністром, за якого остаточно зруйнується українська освіта?

Чи хочете Ви, щоб колись Ваші діти або онуки запитали Вас: «А що ти зробив для тих, хто нас учив?»

Я прошу Вас не ігнорувати цей лист, а разом давайте змінювати освітянське буття. Бо ми вже на межі!

Вийдіть зі свого робочого кабінету, завітайте без попередження у звичайну українську школу, і Ви побачите реальність! 

Разом все можливо, і українці це довели! У нашій державі неймовірний потенціал педагогів! 

P.s. Згодом я публічно запропоную своє бачення змін, які допоможуть вивести освіту з такої кризи!

З повагою Дмитро Ламза, директор школи!