Війна з Росією: чому Україні потрібна математика

Війна з Росією: чому Україні потрібна математика
Дата: 27.06.2022

Автор: Ірина Єгорченкостарший науковий співробітник Інституту математики НАН України, кандидат фізико-математичних наук

Ще до війни у нашій країні точилися дискусії про те, якими мають бути математична та фізична освіта. А скільки гарних слів сказано про якісне навчання, яке, мовляв, є нашим майбутнім. І ось тепер суспільство може наочно переконатися в тому, чому це важливо. Бо сучасні війни — це насамперед війни технологій. Надсучасне обладнання може перетворитися на звичайний бінокль, якщо не розуміти, як це працює і як ним користуватися. Артилерист не розрахує траєкторію влучення снаряду без математики.

Кваліфіковані працівники зі знаннями основ природничо-математичних наук будуть конче потрібні країні й після війни. У промисловості, будівництві, розвитку технологій. Без математичних знань не обійдуться й найгуманітарніші гуманітарії, яким, імовірно, доведеться стати до лав ЗСУ. Або писати про події, аналізуючи числові дані чи технології. І тут некомпетентність, якою раніше навіть пишались окремі журналісти та перекладачі, вже не є прийнятною.

Ми не на словах побачили, наскільки важливою є математична освіта. А з нею у нас в країні проблеми. Ще до війни суспільство було шоковане результатами міжнародного дослідження PISA, яке показало, що більшість наших підлітків не знають математики. І в початковій школі далеко не все було гаразд — дані національного моніторингу про це яскраво свідчать. Не втішають і результати ЗНО, коли майбутні студенти не могли розв’язати елементарні задачі. Нинішнє НМТ з огляду на війну в математичній частині обіцяє бути примітивним, тому так і не розв’язана проблема перейде до вищої школи.

Можливо, хтось скаже, що говорити про якість освіти не на часі. Головне зараз — війна. Але насправді війна — це якраз шанс побачити проблеми й радикально викоренити їх причини. Зараз ми захищаємо майбутнє України, а без зміни якості освіти воно неможливе.

Ще до війни в українській освіті з’явилися тенденції до легкого, переважно ігрового навчання з незначним включенням власне навчальних елементів. «Толерантного» ставлення до дітей, причому цей термін приховував заплющування очей на списування, ігнорування домашніх завдань та навчального процесу загалом і виставлення гарних оцінок за приблизно нульовий рівень знань. Звинувачення в небажанні вчитися виключно вчителів (тому що дітям «нецікаво»). Значення будь-яких знань і навичок применшувалося, головне у школі — психологічний комфорт, харчування, чуйність до небажання докласти навіть найменших зусиль, культ легкості та безпроблемності життя. Насправді така ситуація створювала у дітей ілюзію, що їхнє життя й надалі буде легким, комфортним, хтось вирішуватиме всі їхні проблеми, жодні зусилля не потрібні й узагалі всі їм щось винні.

Деякі батьки підтримували це — бо їм хотілося вічної прив’язаності дітей до себе, тож вони або вимагали від суспільства забезпечення комфортної бульбашки для дитини в школі, або платили чималі гроші за приватну школу, де таку бульбашку створено.

Математику в школі комфорту «виносили за дужки» — аж до невивчення таблиці множення як переваги «нової школи» та неявного дозволу не вивчати математики надалі, коли переважна більшість дітей не мала б доступу до фізико-математичного профілю, якщо місцеві органи освіти створять, наприклад, лише «гуманітарний» та «спортивний».

Про потребу країни в інженерах та кваліфікованих робітниках, які таки мають знати, що таке кут, і вміти здійснювати елементарні розрахунки, ніхто не думав. Мізерна кількість випускників, які знають математику, є недостатньою навіть для потреб сектору ІТ, для фізичних і математичних зірок відкрито аспірантури кращих світових університетів.

Війна раптово знищила всі бульбашки, говорити про повний комфорт дивно навіть щодо дітей, які переїхали в гарні умови та до гарних шкіл за кордоном. Зменшились або навіть зникли можливості для навчання. Продовження дистанційки, іноді суто формальної, та виставлення оцінок у журнали далеко не завжди дорівнювало справжньому навчанню.

Я цілком за психологічний комфорт — але це не означає потурання ліні, небажання докладати хоч якихось зусиль і толерування вимог гарних оцінок просто так. Я добре розумію, що багато дітей не мали й не мають можливості навчатися — бо до того була дистанційка, що потребувала контролю батьків, який не всі сім'ї могли забезпечити, а зараз — війна, повітряні тривоги, втрата житла, рідних, окупація, евакуація...

У цих умовах необхідні заходи для підтримки здобуття базових знань (не лише з математики) для школярів різного віку й для дорослих.

Я не сподіваюся на сучасних очільників освіти — щось зробити зараз можна виключно громадськими зусиллями.

Отже, що я пропоную?

Перше. Потрібні курси базової підготовки з математики та природничих наук відповідно до потреб конкретних спеціальностей щодо числової грамотності, природничих наук та аналізу даних. Їх необхідно запроваджувати для всіх спеціальностей, зокрема й гуманітарних.

Реальність є такою, що більшість студентів пропустили навчання з цих предметів у середній школі. Нагадаю, що такі курси для всіх спеціальностей є в університетах багатьох країн.

Багато спеціальностей, які в Україні вважаються «розмовними», у світі потребують серйозних навичок аналізу даних. Люди, які з досвіду легших програм у закордонних саме початкових школах вимагають подальшої примітивізації всієї освіти в Україні, не розуміють, що в тих країнах можливість вибору «дуже простої» шкільної освіти означає неможливість навчання в університеті на жодній спеціальності.

Друге. Необхідна належна комунікація — пояснювати батькам і дітям, що «зовсім без математики/фізики/хімії/біології» їхні особисті професійні перспективи є досить сумнівними в умовах високої конкуренції вже досвідчених спеціалістів у галузях «без математики».

Базова математика потрібна всім. Це впевнені розрахунки без калькулятора (сподіваюся, вже всі зрозуміли, що доступ до гаджета з калькулятором не завжди гарантований, щось треба знати й напам’ять); елементарна геометрія; вміння вимірювати й оцінювати величини; основи аналізу даних та числової інформації, основи теорії ймовірностей; пропорції, відсотки та основи фінансової грамотності.

Третє. Тим, хто навчався в школі, але все забув, допоможуть дистанційні курси. Для інших потрібно передбачати коригувальні курси в межах бодай професійного навчання та підвищення кваліфікаціїтак, зокрема й для юристів, учителів гуманітарних дисциплін, істориків, філологів, перекладачів і журналістів.

Цікаво, що багато західних довідників та підручників для інженерів, лікарів, фармацевтів, медсестер і кваліфікованих робітників включають також інформацію з базової математики — арифметика, пропорції, відсотки... Право на роботу за цими спеціальностями підтверджується кваліфікаційними іспитами — де, крім суто професійних питань, є й завдання, що потребують цієї базової математики. гадаю, що цей досвід варто запозичити.

Четверте. Вимоги та пропагування необхідності знань — це добре, але потрібна також інфраструктура для отримання цих знань, зокрема дорослими людьми. «Почитати шкільний підручник» не допоможе — тим більше, що українські шкільні підручники не надто орієнтовані на самостійне навчання й на дорослих читачів. Тим, хто добре знає англійську, доступна велика кількість відповідних книжок і платформ для навчання. Було б непогано знайти ресурси для перекладу таких книжок і курсів чи створення власних, українських. Дуже сподіваюся на можливість використання ресурсів міжнародної допомоги для освіти дорослих за цими напрямами.

П’яте. Створити умови для підтримки та розвитку дітей, які хочуть і можуть вивчати математику поглиблено. Яких не задовольняє примітивна арифметика. Війна зменшила можливості доступу до системної якісної математичної освіти для цих дітей. Навіть ті, хто виїхав за кордон, навчаються там у звичайних школах із досить легкою програмою. Базові знання у них будуть, але вчитися на вищому рівні — проблематично. У багатьох країнах додаткові заняття на рівні, вищому за шкільний, є досить дорогими та потребують гарного знання відповідної мови. Багато батьків втратили можливість оплачувати додаткові заняття та літні табори з навчанням. І знову потрібно думати, як це компенсувати бодай частково, як дати «математичним» і «природничим» дітям можливість розвиватися. Для них це не лише улюблене заняття та розвиток, а й психологічний комфорт, який у ці складні часи дуже потрібен. Доведеться й тут організовуватись і шукати ресурси для створення й розвитку інфраструктури додаткового позашкільного навчання. Можливо, через гранти для оплати навчання учнів у платних проектах та бодай невелику компенсацію роботи викладачів-волонтерів у безкоштовних гуртках (це зазвичай учителі, вчені та викладачі, які втратили значну частину своїх зарплат, і можуть уже бути неспроможні займатися чистим волонтерством із використанням власних ресурсів). Я планую вести безкоштовні заняття (звісно, це максимум кілька годин на тиждень), але не всі потенційні викладачі мають таку можливість.

Викладання математики в Україні залишалося поза увагою переважної більшості громадських організацій. Дехто з освітніх експертів навіть досить агресивно реагував на твердження про необхідність спрямовувати ресурси на це, вважаючи, що вивчення математики відриває ресурси від, наприклад, історії чи громадянської освіти. Але, сподіваюся, ці люди мали б уже зрозуміти, що захистити й відбудувати можливості для історії, пам'яті та літератури неможливо без математики та природничих наук. Хотілося б і припинення маніпуляцій на кшталт «математика не потрібна, бо потрібен патріотизм». Ми не маємо робити такий вибір. Потрібно все.

zn.ua Джерело:
  • Слідкуйте за новинами:
  • Поділитися:

Коментарі

Поки що немає коментарів. Будьте першим, хто поділився своєю думкою!

Додати коментар