Віра Коткова: враження від навчання у 5 класі НУШ

Віра Коткова: враження від навчання у 5 класі НУШ
НУШ 5-9 класи Дата: 25.06.2023

Автор: Віра Коткова, музейник.

5-й рік навчання у Новій українській школі.

Цього року буде дві частини вражень, бо таке відчуття, що відбули рік за два.

Частина І

Отже, перший семестр п’ятого класу НУШ.

Вересень у дитини почався дистанційно, а у мене з глибокого шоку, бо на ZOOM було виведено абсолютно всі уроки за розкладом. Тобто по 6-7 зумів щодня, кожен по 45 хвилин з перервами по 15 хвилин між ними.

Спочатку я вирішила, що це добре і робиться для того, щоб всі вчителі познайомилися з дітьми та ввели їх у предмети, а потім частина виведеться на самостійне навчання Але ситуація продовжувалася, дитина втомлювалася, нервувала, бо зум не завжди був якісний, цікавий чи зрозумілий, а відсидіти потрібно було перед екраном 6-7 (шість-сім!) годин. Фактично з багатьох предметів це було витрачання часу для галочки.

Рятували тільки повітряні тривоги (ніколи не думала, що таке скажу), під час яких зумів не було. А потім ще додалися вимкнення світла.

Тепер на урок в зумі не потрапляла або моя дитина, бо була пів дня без світла, або вчитель, бо був без світла інші пів дня.

Проте адміністрація вперто продовжувала ставити за розкладом усі уроки в зумі. І в результаті почали з’являтися перші прогалини, бо вчитель провів урок для 5 учнів (решта без світла), галочка вчителю стоїть, тому інформація у Класрум не викладається (бо ж вчитель все розповіла на уроці), а те, що дитина нічого не знає – проблеми батьків.

І тут потрібно віддати належне нашому новому класному керівникові. Вона стійко витримувала всі випробування, одверто і чесно комунікувала з батьками проблеми, координувала надважкий процес навчання, безкінечних замін, спілкування з предметниками.

Це згладило гострі кути, але не змогло виправити одверто погану організацію навчального процесу, яка відтінялася «людським фактором» кожного із предметників. І отут вже дуже яскраво було видно, хто просто для галочки, хто за старою системою, а хто намагався зробити якнайкраще.

Що стосується змін у програмі в порівнянні із 5-м класом 2 роки тому, то тут важко говорити, чи ті зміни були викликані нововведеннями, чи дистанційним навчанням, чи особистістю самого вчителя. Вони були, але вкрай мінімальні. Я би сказала, косметичні. НУШем тут і не пахне. Реформа пішла (якщо і була) десь окремо від школи.

Математика. На кінець 4 класу для нас була важким питанням. У п’ятому математика стала простою та зрозумілою, дякуючи вчителю, яка писала дітям на дистанційці всі рішення на екрані, як на дошці в класі, сумлінно і просто все пояснювала, а коли почалися відключення, записувала свої зум-уроки та викладала в класрум для тих, хто не міг приєднатися. Повернулося розуміння сутності математичних дій, перестав наставати ступор перед задачами. Предмет знову почав бути найулюбленішим, хоча суттєвих змін ані в кількості інформації, ані в її інтерпретації у підручнику я не побачила.

Українська мова. Стандартний курс із вивченням правил та виконанням вправ із підручника, які відірвані від життя і контексту, що оточує дітей. Я отримала від дитини багато разів запитання, навіщо їй то все треба, і, враховуючи її особисті складнощі зі сприйманням і запам’ятовуванням термінів, мені довелося докласти купу зусиль, щоб вмовити дитину працювати. Тут маю сказати дякую вчителю за терпіння. Вона кожен раз детально пояснювала дитині помилки, вказувала на те, що потрібно зробити інакше, і незмінно вкінці кожного зауваження писала «Молодець! Дякую!» Таке ставлення вчителя сильно допомагало мотивувати дитину робити хоч щось.

Українська література. Тут, як і раніше, напхано купа різноманітних творів, які діти не те щоб осмислити, прочитати не встигають. Робота вчителя здебільшого орієнтована на перевірку знання змісту твору, а не на його розуміння, обговорення, дискутування. Набір творів першого півріччя – це легенди, перекази, казки. Їх кількість утворює у дитини шикарну мішанину з реального і нереального, коли Ярослав Мудрий, Микита Кожум’яка, Кий, Щек і Хорив, Володимир Великий ставляться в один ряд і сприймаються однаково – як напівфантастичні-напівреальні персонажі.

Зарубіжна література. Тут та сама проблема – перенавантаження творами, які змінюються як у калейдоскопі, не встигнувши залишити жодного сліду ані у пам’яті, ані у серці. До цього всього додалася ще й жахлива організація процесу самим вчителем. Завдання в класрум додавалися на місяць вперед, і не завданнями, а оголошеннями, посилання на сторінки, які потрібно читати, давалися на підручник онлайн, який сильно не співпадав з pdf-версією, вимоги до під’єднання до ЗУМів були такі, що моя дитина рази 4 не змогла потрапити на урок, бо не виконала якісь із забаганок вчителя, а в тести потрапляли питання з різних тем. У результаті з вчителем, здається, вдалося зустрітися 2-3 рази за весь перший семестр. Решту часу вчителем працювала мама.

Англійська мова. Тут взагалі нічого не змінилося. Підручник той самий. Підхід до вивчення предмету той самий. На домашнє завдання все так само маємо від 5 (п’яти) до 10 (десяти) вправ. Розмовної практики майже немає, аудіювання ще менше. Результат плачевний.

Історія. Тепер цей предмет називається «Вступ до історії та громадянського суспільства». Мені складно сказати, що спричинило зміни, які я побачила, але вони були суттєві і приємні. Програма як така не дуже помінялася. Схоже, що помінявся підхід. У цьому році багато уваги приділялося вивченню термінів та самої суті понять. Власне, досліджували, що таке ця історія та з чим її їдять. І значно менше навантажували дитину датами та іменами різних діячів, науковців, дослідників. Натомість, було дуже багато пошукової, творчої, проєктної роботи, коли треба було писати фейсбук-відгук про музей, який відвідав, або туристичну рекламу про одне з визначних місць свого міста, або про якесь джерело історичної інформації, яке є вдома. І ще багато-багато такої пошуково-творчої роботи, яка комплексно розвивала і вміння робити презентації, і вміння гуглити інформацію, і знання термінів і фактів. А головне, не захаращувала голову дитини безкінечними датами та іменами і назвами, які ніяк і ні з чим не асоціюються.

Природа. У порівнянні із «Ростком» досить складна програма. Предмет поєднує в собі географію, асторономію, фізику, біологію. І все б нічого, але деякі теми висвітлюються на рівні 7 класу. Постає питання: «Навіщо?» Причому це не було самодіяльністю вчителя, то саме програма з підручника.

Здоров’я, безпека та добробут. Те, що раніше називалося «Основи здоров’я». Програма не змінилася, розглядаються всі аспекти безпеки та здоров’я. Але мені сподобався підручник і підхід до побудови роботи і подання інформації. Підручник можна назвати інтерактивним. Містить багато QR-кодів з посиланнями на цікаві відео, додаткові матеріали чи завдання. Також цікавим є формат перевірки знань: «Мозаїка до теми», де дітям не тільки пропонують різні запитання, але й просять самим оцінити те, як вони засвоїли тему. Як на мене, це був єдиний підручник, придатний до дистанційного навчання.

І ось відсидівши шість годин в зумах, дитина отримувала ще шість домашок, які часто потрібно було всі зробити на завтра. І тут я вже в котрий раз задавалася питанням: «Чому не об’єднати уроки в старшій школі у пари?», тим самим полегшивши життя дітям, покращивши ґрунтовність обробки матеріалу та зменшивши кількість одиниць Д/З? Ну, і майже кожного дня мені доводилося шукати виправдань тій навалі фактичного матеріалу, який ніяк не тримався купи і не мав жодних причинно-наслідкових зв’язків, а просто запихався у голову моєї дитини, але ніяк туди не влазив.

Частина ІІ

Друге півріччя вже не віщувало нічого страшного. Після квесту «знайди світло і інтернет для зумів» вже здавалося, ніщо не може бути важче. Але нашій школі вдалося зробити життя дітей ще нестерпнішим. І вчителів, до речі, теж.

Спочатку ми дізналися, що нас виводять на очне навчання. Але не всіх, бо всіх учнів старшої школи укриття одночасно не прийме. А ще ж є молодша школа з ГПД. Тому за бажанням батьків класи фактично поділилися на тих, хто буде ходити очно, і тих, хто буде вчитися дистанційно.

Далі з'ясувалося, що очно навчання буде відбуватися тиждень через тиждень. Тобто один тиждень частина дітей класу буде ходити в школу, а інший тиждень всі діти класу будуть вчитися дистанційно. На питання, що мають робити діти, які обрали дистанційну форму навчання, на очних тижнях, отримала чесну відповідь, що адміністрація кидає цих дітей напризволяще.

Далі історія ставала ще цікавішою. Бо діти мали очний-дистанційний тиждень, а вчителі – через урок: очний, дистанційка. Тому вчителі мали сидіти в школі весь день.

Але адміністрація ніяк не подбала про те, щоб вчитель міг зі школи виходити на зуми. Бо WI-FI є не в усіх кабінетах, вчительської немає зовсім, не всі вчителі мають свій кабінет, не в усіх кабінетах нормально бере мобільний інтернет (вчителі були змушені витрачати власний мобільний трафік на під’єднання до зумів).

У результаті кожен вчитель викручувався, як міг. Деякі вчителі почали переносити дистанційні уроки на інший час, щоб встигнути добігти з дому до школи, інші почали під’єднувати на зум дистанційників під час очних занять, але це обмежилося 3-4 предметами, решта вчителів зупинилася на очних зустрічах з частиною учнів, а дистанційники отримали д/з в класрум та й потому.

У зв'язку з такою політикою адміністрації в нас звільнилася вчителька математики (у рейтингу моєї дитини – топ із топів). Ну, і вишенькою на торті стала друга зміна всього цього неподобства.

Навчання перетворилося на пекло і для мами, і для дитини. Тому що весь час доводилося відслідковувати, на які предмети і коли підключитися, через відсутність вчителя математики та сезон ОРЗ почалися безкінечні заміни та зміни в розкладі, що зовсім не полегшувало стан справ. Нарешті вчителі відчули ґрунт під ногами та почали ставити «енки», коли дитина не під’єдналася до уроку через те, що не змогла знайти правильне посилання, забула, який саме зараз урок (бо заміни ж), забула, що це сьогодні треба було підключитися саме на цей урок або просто під’єдналася пізніше. І це все не мало нічого спільного із НУШ або дитиноцентризмом.

Досліджуючи вже ґрунтовніше підручники (бо ж через тиждень вчить мама), особливих змін у програмі (у порівнянні з програмою 5 класу 2 роки тому) я не знайшла. Природа продовжила заглиблюватися у біологію людини глибше сьомого класу, англійська все так само по-накатаному сповзала у прірву. Замість курсу «Здоров’я, безпека та добробут» тихенько з’явився курс «Вчимося жити разом». Мені здалося, що підміни ніхто не помітив. Діти почали з тим самим вчителем вчитися за іншим підручником, і питань ні в кого не виникло.

Трошечки веселіше стало на літературах. Зарубіжна порадувала Мауглі, Мумі Тролями, Поліанною, Томом Соєром. Українська – Алею в країні Недоладії та Плаксієм із Лоскотоном. Які саме soft skills відповідно до оновленої програми мали б здобути діти, виконуючи всі ті завдання, я так і не зрозуміла. Бо, як на мене, все залишилося по-старому, і нові навички дітям доведеться знову шукати та здобувати за межами школи.

А ось історія залишилася цікавою та прикладною, бо майже кожну тему можна було прикласти до себе. Наприклад, ми писали повідомлення про євреїв, потомками яких є, як про один з народів, які населяють територію України, або про Олександрівський кромлех, який відвідали напередодні, як про одне з місць археологічних розкопок в Україні, або робили інтерв’ю про улюблену іграшку дитинства дорослих в якості вивчення міфів та усних джерел історії.

І ось ці завдання формували і вміння скласти питання для інтерв’ю, і провести дослідження, і вивчити теоретичний бекграунд теми, і ще багато чого, з чого складаються не тільки уявлення про історію, а про світ, соціум, плинність часу, нестійкість пам’яті, суб’єктивність інтерпретацій, джерела інформації, а головне – формується розуміння, як це все дотичне безпосередньо до тебе.

osvita.ua Джерело:
  • Слідкуйте за новинами:
  • Поділитися:

Коментарі

Поки що немає коментарів. Будьте першим, хто поділився своєю думкою!

Додати коментар