«Візія майбутнього освіти і науки України»: минув рік…

Автор: Сергій Захарін, державний секретар Міністерства освіти і науки України (2021–2023), доктор економічних наук, професор.

Рік тому – у липні 2023 року – Міністерство освіти і науки України проголосило про чергову «епохальну перемогу» – розроблено так звану «Візію майбутнього освіти і науки України». З документом можна ознайомитися тут.

Щоправда, нічого не відомо про презентацію «Візії…» Президенту України, уряду України, парламенту України або профільному парламентському комітету. Відтак, можна зробити припущення, що вищі органи держави, які беруть участь у формуванні освітньої політики, не знайомі з положеннями цього документу.

Це і не дивно, оскільки жодних реальних правових наслідків цей документ створити не може, адже його розробка та імплементація не передбачена ані законом України «Про центральні органи виконавчої влади», ані законом «Про освіту», ані Регламентом Кабінету Міністрів України, ані положенням про Міністерство освіти і науки України.

Відповідно до частини четвертої статті 5 закону України «Про освіту», документами державного прогнозування і стратегічного планування розвитку освіти є прогноз розвитку освіти України, стратегія розвитку освіти України, відповідні державні, регіональні та місцеві цільові програми, плани діяльності у сфері освіти органів влади.

Про «Візію…» – ані слова.

На мою думку, розробка та оприлюднення документу під назвою «Візія…» – це виключно піарно-іміджевий жест, спрямований на формування у суспільства переконання про високу результативність нової команди міністерства.

Одначе, з нагоди річниці, давайте знову перечитаємо зміст «Візії…» і на основі відомих фактів спробуємо зробити відповідні висновки. Зокрема – чи виконуються керівництвом міністерства проголошені у «Візії…» настанови та гасла?

«Якого ми прагнемо майбутнього?» – автори документу поставили таке амбіційне запитання і винесли його у заголовок одного з перших розділів «Візії…».

(Здалося, що автори документу недвозначно натякають про своє жертовне служіння, добровільно взявши на себе відповідальність за наше майбутнє).

Написано: «Для освітян і науковців – гідні умови праці, справедливу оплату, нову парадигму навчання та особистісного розвитку, підтримку ментального здоров'я».

Правда: умови праці освітян і науковців не змінилися; систему оплати праці не можна визнати справедливою; розмір заробітної плати суттєво не збільшився; про «нову парадигму навчання та особистісного розвитку» – нічого не чути.

Написано: «Для дорослих – освіту, яка гарантуватиме безперервність навчання впродовж життя, даватиме впевненість і стійкість у часи змін, можливість здобути нові кваліфікації та змінити професійний шлях, підвищити рівень якості життя».

Правда: керівництво Міністерство усунулося від супроводження проєкту Закону України «Про освіту дорослих» (відомості про його рух взагалі «випали» з інформаційного простору); система перепідготовки та підвищення кваліфікації вчителів не модернізована; сертифікат про підвищення кваліфікації можна «придбати» через електронну переписку.

Написано: «Для дітей – свободу вибору, широкі можливості для самореалізації, безпеку, сучасний простір для навчання та розвитку, високу якість освіти і безбар'єрність».

Правда: кількість найпростіших укриттів у закладах освіти суттєво не збільшилася; звітні дані про «сучасний простір для навчання та розвитку» відсутні; базікання про «якість освіти» зазвичай застосовується лише тоді, коли заступник міністра оголошує про закриття якогось університету.

Написано: «У центрі уваги – особистість на різних етапах життя. Наше завдання – побудувати систему освіти і науки, що поважає кожного учасника процесу, надає широкі можливості для розвитку та реалізації його потенціалу».

Правда: громадськість розкритикувала недолугі спроби обмежити окремим учням доступ до середньої освіти (йдеться, зокрема, про наказ від 13.06.2024 № 850); цілий рік триває недолуга колотнеча із запровадженням так званих «освітніх грантів»; «можливості» насправді лише звужуються (зокрема, скасовано вступ на контракт на денну форму аспірантури).

Написано: «Освіта для людини – формування цілісної і ціннісної особистості та професіонала. Нам важливо підтримувати культуру довіри та взаємоповаги, а також допомогти кожній людині знайти свій шлях в освіті та житті».

Правда: «довіра та взаємоповага» залишається під сумнівом (керівництво міністерства не провело жодної широкої прес-конференції, а також не бере участі у засіданні Громадської ради при міністерстві); прагнення до «формування цілісної і ціннісної особистості» не конкретизовано у нормативно-правових актах; слова про допомогу «кожній людині знайти свій шлях в освіті та житті» є сумнівними з огляду на зміну умов вступу до аспірантури під час самого вступу.

Попередній висновок: «Візія…» є документом, у якому написані різнобарвні красиві гасла, при цьому ці гасла геть зовсім не беруться до уваги навіть тими, хто їх написав (вигадав).

Звісно, якщо на ці гасла не зважають навіть автори документу – не можна сподіватися, що навколо цього документу зможуть об’єднатися якісь освітні або наукові спільноти.

Ще один аспект. Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про освіту», державна політика у сфері освіти формується і реалізується на основі наукових досліджень, міжнародних зобов’язань, вітчизняного та іноземного досвіду з урахуванням прогнозів, статистичних даних та індикаторів розвитку з метою задоволення потреб людини та суспільства.

Ані під час розробки «Візії…», ані протягом року після її оприлюднення представники керівництва міністерства так і не спромоглися повідомити – результати яких саме досліджень покладено в основу, який саме вітчизняний та іноземний досвід опрацьовано, які саме прогнози враховано, які статистичні дані та індикатори розвитку взято до уваги.

Відтак, можемо зробити обґрунтоване припущення, що жодної аналітичної роботи під час підготовки проєкту «Візії…» проведено не було. Все ґрунтувалося винятково на порадах піарників, інтуїції виконавців та на бажанні «зробити красиву картинку».

Казку про «Візію…» та її необхідність, скоріш за все, було запущено в інформаційний простір виключно для того, аби продемонструвати суспільству «удавану активність» – начебто щось робиться, начебто щось обговорюється, начебто є якісь думки, начебто у керівництва є якесь стратегічне бачення і начебто це бачення конче важливе для успішного майбутнього країни і майбутнього кожного індивіда.

Натомість, не дивлячись на наявність «Візії…» та її істеричного інформаційного супроводження рік тому, уважних спостерігачів турбує хронічна наявність в освітньому середовищі різноманітних скандалів. Найбільшу хвилю гучних скандалів, які подекуди навіть переросли у форму акцій протестів, спровокували анонси про так звану «модернізацію мережі закладів вищої освіти». Гучне слово «модернізація» на практиці означає ліквідацію кількох університетів з наступною «передачею» їхнього майна до інших. Є обґрунтовані побоювання, що на словоблудді про реформу вищої освіти купка ділків розраховує добряче погріти руки.

На мою думку, міністерство має не займатися формуванням документів, які не передбачені законодавством («візія», «бачення», «дизайн-проєкт», «фасилітація», «платформа» тощо), а вжити ефективних заходів для організації підготовки проєкту Стратегії розвитку освіти України.

Тим більше, що для проведення цієї роботи є міцна правова база. Виходячи із змісту пункту 1 статті 64 Закону України «Про освіту», центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки розробляє стратегію розвитку освіти України, інші стратегічні документи, державні цільові програми у сфері освіти і науки та бере участь у їх реалізації.

У червні 2023 року Міністерство освіти і науки заявило, що зібрало «на платформі» 1700 експертів та експерток «до роботи над стратегією трансформації освіти і науки».

Ці експерти та експертки (якщо вони реально існують) повинні були сформулювати пропозиції щодо «наповнення» проєкту Стратегії реальним змістом. Йдеться, зокрема, про виконання припису пункту 2 § 57 Регламенту Кабінету Міністрів України, який передбачає, що стратегія повинна містити:

• опис проблем, які обумовили її прийняття, і нормативно-правових актів, що діють у відповідних сферах;

• аналіз поточного стану справ, тенденції та обґрунтування щодо необхідності розв’язання виявлених проблем;

• стратегічні цілі та показники їх досягнення;

• завдання, спрямовані на досягнення поставлених цілей, етапи їх виконання, очікувані результати на кожному етапі, з відображенням запланованого темпу досягнення цільових показників та орієнтовного обсягу необхідних фінансових, матеріально-технічних, людських та інших ресурсів;

• порядок проведення моніторингу, оцінки результатів реалізації стратегії та звітування;

• операційний план реалізації стратегії на трирічний період.

Минув рік, але відомостей про результати роботи 1700 експертів та експерток, які «записалися на платформі», не оприлюднено. Станом на сьогодні Міністерство освіти і науки не представило проєкту Стратегії розвитку освіти Україні ані на розсуд громадськості, ані на розсуд колег з інших міністерств і відомств, ані на розсуд політичного керівництва держави.

У абзаці четвертому статті 70 Закону України «Про освіту» визначено, що на Всеукраїнському з’їзді учасників освітнього процесу та їх об’єднань схвалюється стратегія розвитку освіти України на відповідний період та вирішуються інші питання, передбачені спеціальними законами.

Скоріш за все, керівництво міністерства чудово розуміє, що не зможе якісно організувати проведення Всеукраїнського з’їзду учасників освітнього процесу та їх об’єднань. А тому вирішили просто не «заморочуватися» із розробкою проєкту Стратегії і просто не виконувати свою роботу.

Знову ж таки, боюся помилитися, але скоріш за все мантра про «1700 експертів та експерток» була вигадана виключно для того, аби створити в інформаційному просторі ілюзію про наявність «загальної підтримки» з боку освітньої спільноти. Можливо, про цей «непересічний успіх» навіть доповіли високому начальству. А працювати над документом – тобто займатися вдумливою інтелектуальною працею – ніхто і не планував апріорі.

Роздавати «паркетні інтерв’ю», виступати на форумах за донорські кошти, відвідувати фуршети, перебувати у нескінченних закордонних вояжах – значно легше і комфортніше.

P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.