Вигорання вчителя — це тривожний дзвінок для всього суспільства

Учитель — це людина, яка тримає майбутнє в руках, але дедалі частіше ці руки тремтять від виснаження, а не від хвилювання перед уроком. Професійне вигорання педагогів перестало бути поодиноким явищем — воно стало симптомом глибокої кризи в освіті. 

📚 Сьогодні від вчителя вимагають неможливого: бути одночасно наставником, психологом, адміністратором, менеджером, айтішником і кризовим координатором. Без зменшення навантаження. Без реального часу на відновлення. Без належної підтримки. 

✅ Освітні зміни й реформи, які мали б надихати, часто перетворюються на нескінченну гонитву за новими вимогами. Документи змінюються швидше, ніж учитель встигає їх осмислити. А замість живої роботи з дітьми — дедалі більше звітів, таблиць і формальностей. 

⏰ Робочий день вчителя давно перестав обмежуватися розкладом уроків. Перевірка робіт уночі, підготовка у вихідні, постійна доступність для адміністрації й батьків — усе це стає нормою, яка виснажує навіть найвідданіших. 

🔸 Додаймо до цього емоційне навантаження. Кожен урок — це робота з різними характерами, проблемами, травмами. В умовах війни вчитель часто стає для дитини єдиною опорою стабільності. Але хто стає опорою для самого вчителя? 

⚠️ Вигорання — це не про байдужість і не про слабкість. Це крик системи, яка роками тримається на самопожертві педагогів. Коли вчитель виснажений, страждає не лише він сам, а й якість освіти, діти, майбутнє країни. 

🌱 Турбота про вчителя — не додатковий бонус, а необхідна умова розвитку освіти. Менше бюрократії. Більше довіри. Реальна підтримка, а не формальні слова. 

📣 Повага до професії вчителя починається з чесного визнання: без захищеного, мотивованого й почутого педагога не може бути сильних учнів, здорової школи і свідомого суспільства.