Заробити на реформах чи реально провести реформування освіти?

Автор: Віктор Громовий, український педагог, освітній експерт, публіцист, шеф-редактор порталу "Освітня політика"

Заробити на реформах чи реально провести реформування освіти? 

Слід ліквідувати не тільки таку можливість, а й зробити абсолютно неприпустимою навіть ідею такого збагачення(що так можна!). Тоді реформами займатимуться ті, кому це болить. Безнадійні ідеалісти, які готові покласти себе на плаху. 

Міністра, який візьметься розгрібати освітянські «Авгієві стайні», наважиться зробити не популярні, але справжні реформи, проклинатимуть сучасники, й лише нащадки через кілька десятиліть поставлять пам'ятник на подвір'ї МОН.

Бо справжні реформи ніколи не бувають популярними.

Вони зачіпатимуть інтереси сильних світу цього.

Вони змушуватимуть наступати на горло власній пісні, бо доведеться відмовитись від начальникоцентрованості вітчизняної освіти, зокрема, від всевладдя вертикалі та від власної звички бути в центрі уваги.

Вони руйнуватимуть основний принцип організації та функціонування вищої освіти в нашій країні: принцип взаємної амністії(ми вибачаємо вам патологічне здирництво, плагіат і фактичну відсутність освітнього процесу, а ви нам - п'ятирічне байдикування).

Вони призводитимуть до вкрай болісного "розриву шаблону" у батьків і вчителів.

Вони викличуть дикий спротив нинішніх псевдостудентів, псевдовикладачів, псевдонауковців, псевдоноваторів і псевдореформаторів...

Доведеться замахнутись на освітянських "священних корів" та виводити на чисту воду імітаторів освіти всіх рівнів і ґатунків...

Міністру, який візьметься за системне реформування освіти, потрібен буде не тільки пістолет. Потрібен буде танк і полк "вартових освітянської революції" навколо будівлі МОН та "штурмові групи" на місцях!

Бо, якщо почнуться справжні реформи в освіті, в країні буде дуже "весело". 

Будуть страйки й голодування, демонстрації й відставки урядів, тріумфи й трагедії. 

Доведеться відчути смак перемоги й біль... Так саме біль, як індикатор того, що заторкнули чутливі сфери хронічно і майже безнадійно хворої системи освіти.

Бо іноді буває боляче розкривати очі, якщо, після тривалого перебування у суцільному мороку, зненацька засвітись яскраве сонце.

Усе це буде... але згодом, після болісної операції й довгої санації, ми матимемо нову освіту України та нову європейськ(У)країну.

Доки ми цього не зрозуміємо, наш заіржавілий освітянський «паротяг» так і стоятиме «на запасном путі» на узбіччі від магістральних шляхів розвитку цивілізації.