7 000 викинутих яєць: як державна бюрократія марнує кошти під час тривог

Автор: Олександр Гуржій

Сьогодні один із вчителів одного з навчальних закладів Олександрійської громади підняв у соціальній мережі питання, яке спочатку виглядало досить простим: що відбувається з їжею, яку приготували для дітей, але через повітряну тривогу вони її не змогли отримати?

Почав розбиратися і поспілкувався з представником управління освіти Олександрійської міської ради.

І тут відкривається дещо інша картина.

Виявляється, наші освітяни та чиновники на місцевому рівні в цій ситуації фактично самі є заручниками державної системи.Буквально вчора викинули 7000 яєць 

Держава виділила субвенцію на харчування дітей. Кошти цільові. Їх не можна просто перенаправити на інші потреби. Відмовитися від організації харчування через те, що постійні повітряні тривоги можуть зірвати процес, — теж не той варіант, який передбачений системою.

І на місцевому рівні люди, які безпосередньо організовують цей процес, фактично не мають можливості сказати: «Стоп, давайте зробимо по-іншому».

Ось тут і виникає справжній когнітивний дисонанс.

Ми живемо у воюючій країні, де повітряні тривоги можуть тривати годинами, де навчальний процес постійно переривається, де бюджетні кошти потрібні буквально на все.

І водночас працює система, розрахована на те, ніби навчальний день проходить у звичайних мирних умовах.

Продукти треба закупити. Їжу треба приготувати. А якщо через тривогу діти її не з'їли — система вже не дуже знає, що з цим робити.

При цьому місцеві чиновники, директори та працівники освіти опиняються між двох вогнів: з одного боку — вимоги державної програми, з іншого — реалії, в яких вони щодня працюють.

І виходить парадоксальна ситуація: люди на місцях можуть чудово розуміти проблему, але не мають можливості змінити сам механізм.

А тепер просто уявімо масштаб, якщо така ситуація повторюється не в одній школі і не один раз.

Мільйони гривень можуть бути витрачені на продукти та харчування, які через об'єктивні обставини просто не були використані.

І тут уже питання не до кухаря, не до директора школи і навіть не до управління освіти.

Це питання до того, наскільки державні механізми здатні адаптуватися до реалій війни.

Бо сама ідея безкоштовного харчування дітей — абсолютно зрозуміла.

Але коли хорошу ідею реалізовують за алгоритмом мирного часу в країні, де повітряна тривога може перекреслити весь цей алгоритм за одну хвилину, результат може бути дуже дивним.Дуже дорогий піар.

І найгірше, що місцеві освітяни в цій історії виглядають не тими, хто приймає рішення, а саме заручниками недосконалої організації державних процесів.

Фото умрвне

А десь у цей самий час нашим військовим потрібні дрони, автомобілі, зв'язок, обладнання та тисячі інших речей.

Ось такий він — воєнний когнітивний дисонанс.

Коли хороша державна програма через недосконалий механізм може перетворюватися на значні бюджетні втрати.