Як зацікавити дітей читанням: відповідають українські письменниці

Нещодавно експертки простору української дитячої книги «БараБука» визначили найкращі дитячі та підліткові видання 2022 року. До списку увійшли книжки для родинного читання, підліткові твори, мальописи, дитячі книжки про війну й інші видання. Ми поспілкувалися з журі та переможницями про значення дитячої літератури під час війни та запитали порад, як зацікавити дітей читанням. 

Тетяна Стус

письменниця, очільниця проєкту промоції дитячого читання «БараБука», головна редакторка видавництва «Мала академія»

Чи змінилася роль дитячої книги в ході повномасштабної війни? І яка вона?

«Розвиваюче дозвілля, виховна, естетична, пізнавальна функції дитячої книги лишаються незмінними в будь-які часи. Проте важливість і потреба в їх реалізації зросли з тією ж інтенсивністю, що й воєнні дії на нашій землі за останній рік, адже збільшилася терапевтична та інформаційна роль дитячого читання.

Книга як предмет, що асоціюється з домом, стала більш значимим культурним і психологічним артефактом. Її роль в умовах стресу і змін можна порівняти з улюбленою іграшкою, яку варто лиш узяти до рук — одразу з’являється відчуття дому, затишку, безпеки. Ця здатність книги зараз набуває все більшої актуальності, адже через російське вторгнення мільйони дітей виїхали за кордон і втратили можливість торкатися рідних речей. Книжка стає таким собі порталом для перенесення у простір рідної культури, мови. Зараз слід дуже зважати на нетравматичність змісту книжок для дітей, що переживають межові досвіди. Для дітей за кордоном, у чужомовному середовищі зараз важливо мати в доступі легкі твори українською мовою. Вони і відволікатимуть від новин, і підтримуватимуть зв’язок із Домом.

Ще одна зміна у книжковому світі стосується доступу до літератури. Діти за кордоном перестали мати доступ до українських книжок. Українські видавці долучилися до формування досі мало поширених електронних бібліотек із вільним доступом. З’явилася низка благодійних акцій, що допомагають поширювати паперові видання за кордоном, зокрема так дебютували перші книжки видавництва "Мала академія" у Великій Британії». 

А як дитячі письменники переосмислюють повномасштабну війну?

«Українські дитячі письменники почали переосмислювати події війни ще з 2014 року, проте ці перші “воєнні” книжки лишалися малопомітними і в літературному полі, і серед читачів. Це зрозуміло, адже війна не доторкнулася до життя більшості наших громадян до 2022 року. Натомість із лютого 2022-го увага до книг про війну, їхній успіх і масштаби накладів зросли й цим засвідчили, що така література важлива, а читачам потрібне осмислення війни в літературній формі. 

Особливість “воєнних” книжок для дітей і підлітків у тому, що вони потребують більшої відповідальності з боку авторів. Описуючи травмуючі події для читачів, які проживають їх  прямо зараз, варто бути дуже обережними. Ці книжки покликані не просто розповісти, що війна зараз зачіпає всіх, а й пояснити, чому вона відбувається і як нам усім її подужати. Така література несе й терапевтичну місію: підтримати читача, збалансувати його психічний стан. 

Подібна література помічна і для дорослих, зокрема для батьків, які читають із дітьми, і вчителів, які знаходять у собі сили проговорювати з учнями тему війни, але, можливо, потребують допомоги в пошуку слів і нетравматичних меседжів. Саме тому в “Топі БараБуки” з’явилася нова номінація — “Воєнні книжки”. На нашому сайті вже є список із кількох десятків книжок, з яких можна обрати саме ту, яка найбільше відгукується за віком, автором/-кою чи психологічним настроєм. Для цьогорічного “Топу БараБуки” експертки вибрали з них найпомітніші та найбільш професійно написані».

Як етично та нетравматично заохочувати дітей читати в часи війни?

«Наразі сильно зріс терапевтичний потенціал книжок на нейтральні теми, з гумористичними, легкими гостросюжетними текстами. Вони зараз можуть суттєво допомогти стабілізувати психічний стан дітей. Інша справа — як піднести дитині цю альтернативу, як відволікти її від “залипання” в мультики, серіали чи соцмережі. Адже читання — це медитативне дозвілля, яке уповільнює час і активує складніші мисленнєві дії. Це питання досі таке ж гаряче, як і було “до війни”. 

Батькам раджу передусім з’ясувати, яка книга відгукнеться дитині, що заохотить її відволіктися від ґаджета і переключитися. На щастя, асортимент дитячих і підліткових книжок дуже великий. І він стає ще багатшим, навіть попри те, що у 2022 році кількість видань зменшилася. Тож спробуйте визначити, чи вашій дитині підійде книга з великою кількістю зображень, чи сюжетне, пізнавальне видання, чи графічний роман, манга або комікс.

Освітяни можуть перейняти досвід наших партнерів з ГО “Смарт освіта”. Нещодавно команда організації запустила проєкт “Скриня в укриття”, для якого експерти добирали предмети, що допоможуть дітям впоратися з тривожністю у шкільному укритті. Книжки для цієї скрині добирали експертки, методистки лабораторії дитячого читання "БараБука".  У списку — нетравмуючі твори, які допоможуть відволіктися від очікування неприємного і страшного. Тож чудовою ідеєю для педагогів буде читати або пропонувати дітям такі легкі для сприйняття книжки.

Головне як для батьків, так і для педагогів — звернути увагу на тенденції в літературі сьогодення. Їх ми аналізуємо на сайті “БараБуки”, зокрема й у рубриці “Нове читання”, де зібрано чимало лайфхаків і порад щодо залучення дітей до читання».

Зоя Жук (Зоряна Живка)

письменниця, авторка книжки «Півник» про птаха-рятівника міста в облозі, з якою здобула перемогу в номінації «Літературна казка року» у «Топі БараБуки» у 2022-му

Як ви звернулися до жанру казки у творчості та як це допомагає проживати війну?

«Ще до повномасштабної війни я почала вивчати казкотерапію за методом Ненсі Меллон. Вона дебютувала як казкарка наприкінці 70-х років ХХ століття, а в середині 80-х створила власну школу, де вчить людей розповідати історії для самозцілення чи допомоги іншим. Ці знання стали мені у пригоді після 24 лютого 2022 року, тому що досвід війни дуже травматичний: коли прокидаєшся вранці від вибухів, опиняєшся у стані загрози життю. Це важкий досвід для психіки, і я не знаю, як би з ним впоралася, якби не опрацьовувала підручник Ненсі Меллон.

Якщо порівняти з відчуттями на початку війни у 2014 році, тоді в мене не було ніякого інтелектуального опертя і жодних знань про те, як переживати війну, говорити та писати про неї. Я почувалася безпомічною, перестала писати, змінила професію, аби вберегти саму себе. Натомість на початок повномасштабної війни я вже була готова. Я вже знала, як писали в дитячій літературі різних країн про дві світові війни, і мала теоретичну базу того, як взагалі говорити про війну. Крім цього, стали у пригоді навички втілення будь-якого досвіду в казці. Зокрема, ми практикували це з чоловіком: переповідали одне одному в формі казок усе, що відбувалося довкола. Саме в ході однієї з таких казкотворчих сесій, переосмислюючи для себе трагедію Маріуполя, я і вигадала основу для майбутньої дитячої книжки “Півник”».

Як виглядала робота над цією книжкою?

«Мені було дуже боляче спостерігати за облогою Маріуполя. Зокрема й через те, що його назва відсилає до певних архетипів у свідомості: це місто Марії, яке нищать якраз навесні, напередодні Великодня. Я людина релігійна, тож для мене всі ці символи мають сенс. І от одного дня вранці я прочитала новину про те, що волонтери вивезли з міста жінку старшого віку, яка взяла із собою домашнього улюбленця — півня. Мене вразила світлина, на якій була ця невисокого зросту жінка та величезний породистий півень. Контрасти завжди чіпляють. А те, що чіпляє, може бути або твоїм болем, або “насінинкою для казки”, що дозволить виговорити всі емоції. Тож я придумала на основі цієї новини казку та розповіла чоловікові. Той одразу попросив: “Запиши її. Вона допоможе комусь заснути сьогодні". Я впоралася з текстом за дві години. Друзям казка дуже сподобалася, а згодом редакторка відділу дитячої літератури “Видавництва Старого Лева” Наталка Малетич запропонувала видати її як книжку».

А які функції дитячої літератури стали найбільш актуальними під час війни?

«Почнімо з того, які взагалі є функції дитячої літератури. Перша функція, яка присутня завжди, — навчальна. Дитина вчить мову, вчиться сприймати зв’язний текст і засвоює різні навички. Під час війни ця функція актуальна. Наприклад, мені випала честь написати автобіографію пса Патрона — ця книжка вчить дітей мінній безпеці. 

Друга функція — розважальна. Хороша дитяча книга приносить задоволення від читання. Сподіваюся, що ті твори, які писала я чи мої колеги, все-таки приносять дітям задоволення в ці часи. Також у нас є вдосталь гумористичних книжок, які дають нагоду просто добре посміятися і відпочити.

Третя функція — ескапістична: книга дає можливість відволіктися від реальності й зануритися в інші світи, відчути себе там у безпеці. Зараз дитячі письменники й письменниці створюють і такі затишні книги. Зокрема, Олександра Орлова торік видала “Парфумерний щоденник Зої”, що ніяк не стосується війни й розповідає про цілком мирні справи та захоплення. 

Ще одна функція дитячої книги — просвітницька. Під час читання дитина засвоює не лише певні практичні знання, а й цінності свого суспільства. Зараз книги про патріотизм чи стійку громадянську позицію більш ніж актуальні й важливі. 

Тож вважаю, що з українським книжковим ринком усе добре: у нас вдосталь видань, які чудово виконують усі покладені на них ролі».

Як порадите заохочувати дітей читати в часи війни?

«Я скажу непопулярну річ: не читанням єдиним :) Вважаю, що в центрі уваги батьків має бути все-таки не книга, а дитина, її потреби. У час загроженості є речі, важливіші за книги. По-перше, це щирі розмови, можливість висловитися. Діти хочуть поділитися своїм досвідом, як вони переживають війну. Дорослим важливо вміти слухати, не перебиваючи, і сприймати дитячий досвід як рівноцінний своєму. 

Друга річ, необхідна дітям під час війни, — це ігри. Адже людина, яка переживає стрес, втрачає бажання гратися, натомість вона мобілізує всі ресурси на виживання. Якщо ми даємо собі можливість погратися, то виходимо з цього затиснутого стану. Але якщо для дорослих ігри — це про креативність чи якісь додаткові опції, то для дітей гратися життєво важливо. Тож бавтеся з дітьми — вдома вечорами, у бомбосховищі під час тривоги тощо.

І нарешті на третьому місці за важливістю занять можна розташувати книгу. У стані стресу люди зазвичай не можуть читати. Знаю на своєму досвіді, що читати під час перших кількох місяців повномасштабної війни було неможливо. Надалі я зрозуміла, що можу читати не всі книжки. Наприклад, не сприймаю будь-які розповіді про війни, конфлікти, навіть якщо це сутичка прибульців у космосі. У цьому плані діти сприймають усе так само, як і дорослі. 

Тож перед тим, як пропонувати дитині книгу, варто з’ясувати, що саме допоможе їй впоратися зі стресом: чи книжка, де ні натяку на війну, чи навпаки щось, що дозволить проговорити свій жах. Обирайте літературу за потребами дитини та ставтеся з розумінням, якщо вона не може читати. Якщо дитині важко читати самостійно, читайте по черзі вголос або ж вмикайте аудіокнигу. Коли мине трохи часу і пройде стрес, когнітивні навички відновляться, і дітям буде легше вчитися та читати різну літературу. А поки є стан загрози життю, дбаймо одне про одного, не вимагаймо надто багато та підкріплюймо ресурси свої і ближніх».

Настя  Мельниченко

письменниця, авторка книжки «Крапочка і Латочка» про те, як дві собаки з різними долями вчаться жити разом, з якою увійшла до короткого списку «Топу БараБуки» у 2022-му

Які важливі проблеми ви описали у книжці «Крапочка і Латочка» та чому про це важливо знати дітям?

«“Крапочку і Латочку” я писала ще до 24 лютого 2022 року, тож, на відміну від багатьох інших у “Топі БараБуки”, вона не має прив’язки до повномасштабної війни. Натомість у ній описана історія про собак — за моїми спостереженнями, діти дуже люблять сюжети про цих тварин. Але моя історія нетипова. Зазвичай у таких книжках змальовують позитивні образи собак, які полюбляють мило нашкодити. При цьому реальні проблеми, з якими можуть стикнутися діти у взаємодії із собаками, як правило, згадують дуже рідко. Я ж спробувала зачепити такі непрості моменти життя. Зокрема, зосередилася на ситуації, коли людина бере додому дорослого собаку так званої бійцівської породи, якого в попередньому житті використовували для собачих боїв. Причому це не історія про те, як бідного песика взяли з вулиці, і все одразу стало добре. Натомість це про купу неочікуваних викликів, з якими стикаються нові власники таких собак: зооагресію, психічні травми у тварини, невиправдані очікування тощо. 

Одночасно я підняла тему собачих боїв, неправильного виховання собаки й упереджень щодо “бійцівських” порід. Вважаю, у дитячій літературі бракує такої проблематики, а її теж важливо проговорювати». 

А чому дитячі книжки загалом важливі під час повномасштабної війни?

«Звісно, у всіх різний досвід війни, тож і вплив книг на кожну людину в ці часи буде різним. Особисто мене вражає те, як книга може виступити для дитини зв’язком із мирним життям, що лишилося позаду. Зокрема це помітно, коли з-поміж іншого діти беруть із собою в бомбосховище чи в евакуацію книжки. Адже війна забирає дитинство яким воно мало би бути — безтурботним, намагається позбавити його радощів. Водночас книжки це дитинство ніби оберігають. А письменники, які відвідують дітей у бомбосховищах чи за кордоном, нагадують, що можна знайти точку опори, зберегти для себе зв’язок із безпекою, домом і мирним життям. 

Ми з дітьми зараз за кордоном, тож для нас українська книга теж відіграла чималу роль. Ми прихопили із собою кілька книжок, а коли дочитали, наполегливо шукали нові. Це не завжди просто зробити за кордоном, але підтримувати зв’язок із рідною мовою та культурою дуже важливо». 

Чи маєте поради, як етично заохотити дітей читати?

«Оскільки в США, де ми з дітьми зараз мешкаємо, складно знайти фізичні примірники книжок, то я запропонувала дітям слухати аудіокниги. І помітила, що так їм легше сприймати інформацію. Можна давати дитині слухати, наприклад, 20 хвилин твору перед сном. Це в мене також працює, якщо діти не дуже хочуть читати :) ».

Катерина Єгорушкіна

письменниця, авторка книжки «Мої вимушені канікули» про переживання дитиною війни, з якою перемогла в номінації «Вибір читачів» у «Топі БараБуки» у 2022-му

Як народилася ідея написати дитячу книжку про війну?

«Одне з основних завдань, яке я ставлю перед собою як письменниця, — це сприяння розвитку емпатії в суспільстві — не лише в Україні, а й у світі. Контрастні та складні досвіди (як-от війна) часом створюють прірви нерозуміння між людьми. Одні не знають, що відчувають інші, й тому можуть своїми словами чи поведінкою завдавати болю. 

Свою книжку “Мої вимушені канікули” я не планувала (зрештою, як і не планувала залишати свій дім через повномасштабне вторгнення). Вона народилася з якогось внутрішнього світла та сили, які я намагалася протиставити темряві й невідомості перших тижнів війни. На початку березня я добирала слова для себе та своєї восьмирічної доні, щоб ословити дійсність і разом із тим знайти сенси й метафори, на які можна спертися у проживанні цього досвіду. Окрім того, я хотіла передати пам’ять на емоційному рівні, щоб уберегти прийдешні покоління від повторення таких трагедій. Щоб ми не замовкли і не заклякли у травмі (як моя бабуся після Голодомору та Другої світової), а залишалися чутливими й додавали до цієї чутливості мудрість і стійкість».

Які ідеї ви хотіли розкрити у цій книжці?

«Основні меседжі моєї книжки в тому, що ця війна передусім за ідентичність і цінності, вона триває давно і в ній ми неодмінно переможемо, бо допомагаємо одне одному. Також у творі я наголошую, що діти мають гарно вчитися, щоб розповідати світові правду про Україну.

Звісно, у книжці це звучить інакше — мовою дівчинки-школярки. Я намагалася добирати такі слова до правди, які не травмуватимуть, а допоможуть вивільнити й осмислити досвід перших тижнів повномасштабного вторгнення, який у багатьох досі лишається закапсульованим і на рівні тіла, і на рівні психіки. Для мене важливо зцілювати минуле, зцілювати пам’ять — і в особистому житті, і у творчості. З цими сенсами варто працювати дуже тонко».

На вашу думку, чому дітям важливо читати в часи повномасштабної війни? 

«На своїх презентаціях і в Україні, і за кордоном я кажу дітям, що попри всі випробування, вони мають вирости дуже розумними, чуйними та максимально розкрити свої таланти. Адже ми — батьки, дідусі й бабусі — потребуватимемо їхньої допомоги у відновленні й відбудові України. Це буде особлива, творча і дуже важлива місія. Окрім того, сам процес навчання й пізнання напрочуд цікавий. Я намагаюся передати дітям цей вогник натхнення — і на рівні місії, і на рівні щоденної рутини.

А книги — це двері у світ не лише знань-фактів, а і знань-емоцій (адже розвивають емоційний інтелект). Звісно, ці двері не єдині (ми пізнаємо світ, використовуючи різні засоби), але дуже важливі. Окрім того, хороші художні тексти в часи війни можуть виконувати й терапевтичну функцію, як, приміром, книжка “Мої вимушені канікули”, яка має форму щоденника та сприяє саморефлексії читачів».

Як порадите етично та нетравматично заохочувати дітей читати нині?

«У часи нестабільності важко підтримувати ритуали, але дуже важливо. Це потребує усвідомленості й хоча б мінімального ресурсу. На початку повномасштабного вторгнення моя доня була виснажена інтенсивним онлайн-навчанням, тож художні книжки читала їй я. Але влітку вона мала обов’язок щодня читати стільки сторінок, скільки їй років (у нас ще є дуже ніжний ритуал цілування за кількістю років, тому на тонкому рівні я хотіла їх пов’язати). Звісно, я всіляко заохочувала читання, допомагала підбирати цікаві книжки. А на зимових канікулах ми записалися до місцевої бібліотеки, адже більшість наших книжок залишилися вдома. Доня вже читала по 9 сторінок на день. Звісно, це небагато, але головне, щоб у задоволення. Перед сном читаю їй я. Для нас це ритуал близькості, як поцілунки чи тримання за ручки».

Перелік найкращих українських видань 2022 року за версією «БараБуки» шукайте за посиланням.  

А ще читайте поради про те, як очистити й осучаснити шкільну програму з літератури, в інтерв’ю з Анною Третяк — письменницею і головною редакторкою сайту проєкту  «БараБука».

Ілюстрації: Анастасія Василенко